Путін показав своє справжнє обличчя: чому Ірану не допомогли союзники, – NYT
- Росія, Китай, Північна Корея та Іран не формують справжній союз, попри спільну антизахідну риторику, та не надали Ірану допомоги після бомбардувань.
Країни є егоїстичними гравцями з обмеженою взаємодією, без спільних цінностей чи міцних інституційних зв’язків, на відміну від західних союзників.
Росія, Китай, Північна Корея та Іран не формують справжній союз, попри спільну антизахідну риторику. Після бомбардувань Ірану жодна з цих країн не надала йому реальної допомоги.
Про це розповідає 24 Канал з посиланням на The New York Times. Попри спільну антизахідну риторику, між Росією, Китаєм, Північною Кореєю та Іраном немає справжньої "осі" союзників.
Читайте також Ізраїль приховав інформацію про удари Ірану по 5 своїх військових об'єктах, – The Telegraph
Іран залишився без допомоги
Коли Росія заручилася підтримкою Китаю, Ірану та Північної Кореї у війні проти України, на Заході заговорили про нову "вісь" автократій, об’єднаних спільною антизахідною риторикою. Однак, як пише The New York Times, на практиці виявилося, що це радше союз егоїстичних інтересів, ніж справжній блок.
Найбільш показовим стало те, що під час війни Ірану з Ізраїлем та авіаударів США ані Росія, ані Китай, ані КНДР не надали Тегерану реальної допомоги.
Реальність цього конфлікту виявилася такою, що Росія і Китай не побігли на допомогу Ірану. Це лише викриває обмеженість усієї ідеї "осі",
– сказав директор Євразійського центру Карнегі Олександр Габуєв.
За словами історика холодної війни з Університету Джонса Гопкінса Сергія Радченка, російський диктатор Володимир Путін залишається "цинічним маніпулятором, зацікавленим лише у своїх стратегічних інтересах". І якщо для цього доведеться "кинути Іран під автобус, то він готовий це зробити".
Крім того, між Росією, Китаєм та Іраном існують глибокі протиріччя, зокрема релігійні. Іран – теократія, що викликає недовіру у традиційно світських, соціалістичних режимів Москви та Пекіна. А Китай, зі свого боку, з підозрою ставиться до будь-яких проявів ісламського фундаменталізму і навіть жорстко пригнічує мусульман у власній країні.
Цікаво, що Китай навпаки прагне позиціювати себе не як учасник конфлікту, а як мирний посередник. Пекін розуміє, що тривала війна в регіоні може загрожувати його нафтовим поставкам із країн Перської затоки, тому утримується від військової підтримки Тегерана та робить ставку на дипломатію.
Як підсумовує видання, ці країни справді об’єднує антиамериканська риторика та прагнення підірвати вплив Заходу. Але спільних цінностей і справжніх союзницьких зобов’язань у них немає. І в критичний момент кожна з них думає насамперед про власні інтереси.