14 жовтня 1942 – створення УПА: чому українці стали відчайдушно битися одразу проти двох імперій
Восени 1942 року Європа захлиналася у крові Другої світової війни, і весь світ із завмиранням серця стежив за битвою під Сталінградом та маневрами у Північній Африці. Водночас глибоко у волинських лісах, далеко від об'єктивів західних фотокореспондентів, визрів один із найвідчайдушніших актів опору у модерній історії – Українська повстанська армія, УПА.
14 жовтня 1942 року вважають символічною датою її створення. При тім українці зробили дуже важкий, але неминучий вибір – підняти зброю одночасно проти двох найжорстокіших тоталітарних машин, гітлерівського Третього Рейху та сталінського Радянського Союзу. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Як і коли створювали УПА – Українську повстанську армію?
Перші збройні відділи, які згодом взяли назву УПА, з'явилися ще у 1941 році на Поліссі та Волині під проводом Тараса Бульби-Боровця. Проте та армія, яка увійшла в історію як найпотужніший український визвольний рух, почала формуватися саме восени 1942 року – зусиллями ОУН(б), Організації українських націоналістів (бандерівців).
Головною базою для розгортання повстанських загонів стали важкодоступні лісові масиви Волині та Полісся, де німецька окупаційна адміністрація мала найменший контроль. А сам процес творення армії відбувався через об'єднання розрізнених підпільних боївок, загонів самооборони та української допоміжної поліції, яка масово переходила в ліси зі зброєю в руках.
Офіційною датою заснування УПА згодом визнали 14 жовтня – на свято Покрови Пресвятої Богородиці, яку здавна вважали покровителькою українського козацтва. А фактичне розгортання великих бойових з'єднань під командуванням Василя Івахова, згодом Дмитра Клячківського та Романа Шухевича, набрало масштабних обертів уже на початку 1943 року.
І тут важливо знати, що створення УПА не було простою політичною калькуляцією – це була базова біологічна реакція на загрозу тотального знищення. Щоб зрозуміти цей крок, слід поглянути на той геополітичний вакуум, у якому опинилися українці станом на 1942 рік.
Чому нація без держави оголосила війну найстрашнішим військовим машинам світу?
Нацистська окупація наших територій швидко розвіяла будь-які ілюзії щодо можливого створення бодай маріонеткової української держави – режим Еріха Коха у Райхскомісаріаті Україна був втіленням абсолютного зла. Для Берліна українці були лише Untermenschen, недолюдьми, дешевою робочою силою, призначеною для рабської праці на заводах Німеччини, а їхні родючі землі – бездонною житницею для Вермахту.
УПА – створення, структура, озброєння і тактика: дивіться відео afu_milhistory
Коли нацистські каральні загони почали масово спалювати села за невиконання непомірних продовольчих квот, ліси стали єдиним прихистком. Так повстанська армія як збройний щит проти коричневої чуми виросла знизу, з відчаю селян, які відмовилися бути покірними жертвами. Війна УПА проти німців стала партизанською кампанією для зриву економічної експлуатації краю та захисту цивільних від депортацій і розстрілів.
Якщо нацисти несли фізичне знищення тут і зараз, то повернення Радянського Союзу означало повільну й системну смерть нації. Українські повстанці не об'єдналися з Червоною армією проти Адольфа Гітлера – адже пам'ять про сталінський режим вже була викарбувана на тілі України кривавими рубцями. Тільки штучний Голодомор 1932 – 1933 років, спланований у Москві, забрав мільйони життів.
А коли у 1939 році, згідно з пактом Молотова – Ріббентропа, СРСР окупував Захід України, він приніс із собою масові депортації до Сибіру, розстріли інтелігенції та знищення будь-яких проявів громадянського суспільства. Тож для бійців УПА Червона армія у 1943 – 1944 роках не була визволителькою – це був той самий кат, просто в іншій уніформі.
Повстанці розуміли, що радянська влада означає ГУЛАГ, русифікацію та стирання української ідентичності, тому й розгорнули безпрецедентну за масштабами підпільну війну проти НКВС та СМЕРШу. Експерти досі вивчають унікальну систему криївок (підземних бункерів) УПА, яка дозволяла вести ефективну асиметричну війну проти колосальної радянської машини аж до середини 1950-х років.
Це була війна на виснаження, де капітуляція означала кулю у потилицю або повільну смерть у вічній мерзлоті Колими. На щастя, сьогодні ми маємо змогу розглядати боротьбу УПА не через призму радянської пропаганди, а як класичний антиколоніальний рух опору.
Загалом, рішення Української повстанської армії воювати на два фронти було продиктоване не фанатизмом, а відсутністю альтернатив для виживання нації. 14 жовтня 1942 року стало певною точкою неповернення, коли народ без держави кинув виклик двом наймогутнішим тираніям ХХ століття, відмовившись ставати на коліна як перед свастикою, так і перед червоною зіркою.