І "фейс", і "бук": як Москва з людьми та книгами розправляється

5 червня 2017 року Міщанський суд Москви визнав Наталію Шаріну, колишнього директора Бібліотеки української літератури в Москві, винною в екстремізмі та у розтраті, засудивши її до чотирьох років умовно. Міжнародна правозахисна організація Amnesty International так прокоментувала цю подію: "Вирок Наталії Шаріній є нехтуванням принципом верховенства права, яке підкреслює недоліки в незалежності російської судової влади". І це ще надто м’яко сказано.

Читайте також: Суд оголосив вирок у справі екс-директорки Бібліотеки української літератури у Москві

Як все починалося

Наталія Шаріна останні півтора року перебувала під домашнім арештом і в бібліотеці більше не працювала. Сама установа тим часом була розформована – Департамент культури Москви прийняв рішення відправити її фонди до слов'янського відділу Бібліотеки іноземної літератури імені Рудоміно. Та навіть поки бібліотека іще животіла, вона аж ніяк не могла вважатися розсадником опозиційного до влади вільнодумства.

Так виглядала нині розформована Бібліотека української літератури у Москві

Бо була, як пише Deutsche Welle, "класичним прикладом дружби народів майже радянського зразка. Відвідувачами бібліотеки в основному були літні люди, які ностальгували за спільним минулим. Вони ходили на вечори української поезії, слухали старі грамофонні платівки, влаштовували чаювання, пісенні вечори і навідріз відмовлялися говорити про політику: на запитання кореспондента DW про ситуацію на Донбасі один зі співробітників відповів, що "культура – це порятунок, в тому числі, і від політики". У бібліотеці зберігалося близько 25 000 книг українською мовою – від Тараса Шевченка до Хемінгуея і Уельбека в перекладі українською".

Директор Наталія Шаріна – бібліотекар з багаторічним стажем – вела тільки адміністративну роботу і змістом фондів не займалася. "Я не знаю української мови, але я добре знаю, як працюють бібліотеки", – говорила вона в лютому 2015 року кореспонденту DW. За контент відповідав заступник директора Віталій Крикуненко – поет, перекладач, редактор, який досконало володіє обома мовами,
– зазначає видання.

Що ж було далі? А далі був донос. Його написав один зі співробітників бібліотеки Сергій Сокуров-Величко. Уродженець Львова, Сокуров довгий час був активним учасником російського руху в Україні і навіть отримав почесний знак Міжнародної ради російських співвітчизників "За внесок у згуртування руского міра". На початку 2000-х Сокуров залишив Львів "під тиском українських націонал-радикалів", – принаймні, так він пояснював сам. У 2007 році Сокуров влаштувався на роботу в українську бібліотеку, а в 2010-му був звільнений.

"Він українофоб. Працював у нас в бібліотеці і говорив, що прийшов туди працювати, щоб навести порядок. У 2010 році його звільнили, і, йдучи, він пообіцяв мені всілякі неприємності. Про мене він говорив, що я – "помаранчева пляма" в бібліотеці. Він звинувачував мене в тому, що я, замість того, щоб проводити в бібліотеці заходи, пов'язані з річницею смерті Володимира Ілліча Леніна, проводжу заходи, пов'язані з Україною. Але ті заходи, які ми проводили, завжди були в рамках офіційних дат, затверджених на більш високому рівні. У нас в бібліотеці завжди були куратори – ФСБ, МВС, Управління культури", – розповідала Шаріна в інтерв'ю "Открытой России".

У цій цитаті – весь драматичний епік фейл чиновника, який живе в путінській Росії. Навіть ретельно відзначаючи всі дати, дотичні до "Володимира Ілліча Леніна", навіть сумирно співпрацюючи з "кураторами з ФСБ", можна потрапити у зуби до "органів", якщо раптом виявиться, що й цієї рабської покірності та бездумного виконання всіх приписів недостатньо.

Втім, у 2010-му (році звільнення Сокурова) наїзди на Шаріну вдавалося нейтралізувати. Проте сам Сокуров ніяк не міг заспокоїтися й постійно нагадував про себе. У 2011 році за підсумками його прес-конференції було опубліковано лист "стурбованих москвичів" до Сергія Собяніна: "Ми, що підписали цей лист, сподіваємося, що ви, наш новий градоначальник, звернете увагу на головну проблему Бібліотеки української літератури".

Сторінка з допиту Сокурова-Величка. Свідок звинувачує Шаріну у сприянні "русофобії". Джерело: видання "Открытая Россия"

А головною проблемою, судячи з усього, була директорка Наталія Шаріна, яка пізнала всю гостроту кігтів рідних їй "ФСБ та МВС" вже після того, як Росія анексувала Крим та атакувала Донбас. Як розповідала Шаріна журналістам, слідчий, що допитував її, "хотів, щоб вона зізналася в тому, що, використовуючи своє службове становище, з 2011 по 2015 рік зумисне сіяла міжнаціональну ворожнечу між російським і українським народами".

Я пояснила йому, що я бібліотекар, а не експерт по літературі, і це не моя робота – відрізняти екстремістську літературу від неекстремістської. Тоді слідчий мені сказав: "Ви повинні відповідати "так" або "ні". Якщо не будете відповідати на мої запитання, то я відправлю вас в тюрму",
– передає слова Шаріної "Открытая Россия".

Наталія Шаріна на суді

Мить тріумфу Дмитра Корчинського

"З усіх сучасних українських письменників я маю найвище міжнародне визнання. За мою книгу "Війна у натовпі" в Москві присуджено 4 роки умовно. Бібліотекарка 1,5 року відбула під домашнім арештом. Коли за книжки засуджують за кримінальними статтями – для автора це визнання вище не лише, ніж Нобелівка з літератури, але й ніж Шевченківська премія. Проте "нема пророка у своїй вітчизні"! В Україні за мої книжки ще нікого не посадили. Не цінують!", – зазначив на своєму Фейсбуці Дмитро Корчинський.

Жарти жартами, а "Війна у натовпі" Корчинського дійсно фігурувала у переліку книг, що підписали вирок Шаріній.

Суд погодився з версією слідства про те, що Шаріна розклала на полицях бібліотеки кілька заборонених книг і брошур. Зокрема, мова йшла про заборонену судом книгу "Війна в натовпі". Її автор – український націоналіст і боєць батальйону "Шахтарськ" Дмитро Корчинський. Також Шаріна, встановив суд, розклала на полицях бібліотеки заборонені роботи українського поета Дмитра Павличка – "Книга пам'яті", "Час поезії" і "Голоси мого життя",
– повідомив російський телеканал "Дождь".

Крім цього, зазначає "Дождь", "в Бібліотеці української літератури під час обшуків знайшли брошури забороненої Верховним судом РФ української націоналістичної організації УНА-УНСО, які містили заклики до збройної боротьби. Під час слідства було проведено дві експертизи – лінгвістична і психологічна. Їхні результати показали, що знайдена література формує негативне ставлення до росіян і протиставляє українців і росіян". Дарма Шаріна наголошувала на тому, що книжки їй підкинули. Милосердя до колишньої директорки проявили тільки у тому, що при оголошенні вироку врахували "колишні заслуги та стан здоров’я", а також включили у термін покарання той строк – рік і сім місяців, – який вона вже провела під домашнім арештом.

Читайте також: В Росії відмовились вручати повістку в суд колишньому генсеку Горбачову

Сама Шаріна відреагувала на вирок, певна річ, з обуренням. Вона навіть дозволила собі неабияку "фронду" – провела паралель із 1937 роком. "Я вражена всією цією ситуацією. Це настільки неможливо – бути засудженим тільки за те, що ти є директором Бібліотеки української літератури! Я думаю, що хтось захотів поставити собі чергову галочку на цій темі. Кожен хотів свою Надію Савченко (…). Все стало ясно під час дебатів, державний обвинувач під час свого виступу визнала, що це політичний процес. Ми на цьому ніколи не акцентували, ми думали, що все-таки [в суді] розберуться. Те, що таке в XXI столітті відбувається, напевно, через кілька десятиліть будуть згадувати. Ми згадуємо "справу лікарів", згадуємо 1937 рік, і, на жаль, ми, напевно, будемо згадувати це як показник 2017 року", – наводить слова Шаріної Сара Рейнсфорд, московський кореспондент "Русской службы BBC".

Деякі нюанси

Було б перебільшенням сказати, що російська преса приділила багато уваги процесу над Наталією Шаріною. В кращому випадку йшлося про короткі інформаційні повідомлення. Видання Newsru нагадало, що з вини своїх тюремників бібліотекарка пошкодила спину. "Під час засідання 25 березня захист долучив до справи медичні документи про здоров'я Шаріної. У них зазначається, що вона страждає від наслідків компресійного перелому хребта, отриманого під час конвоювання. Адвокат Шаріної Смирнов повідомив, що це відбулося 29 жовтня 2015 року. Тоді Шаріну перевозили з відділу поліції в ІТТ, в автозаку були жорсткі сидіння. Водій не пригальмував на лежачому поліцейському, автозак труснуло, і Шаріна вдарилася спиною", – зазначається у статті.

Видання додає також прикметну деталь: експерт з Інституту мовознавства РАН Євгеній Тарасов дослідив вилучені видання, і знайшов "екстремізм" у 25 книгах, в тому числі й у дитячому журналі "Барвінок". Та якщо з політичним підтекстом подібних обвинувачень все зрозуміло, то економічна частина "провини" Шаріної "виглядає дивно".

Нове керівництво бібліотеки звинуватило Шаріну в розтраті через оплату праці найнятих в штат юристів з муніципальних рахунків. Адвокат колишнього директора, керівник "Команди 29" Іван Павлов повідомив, що бібліотека в особі її нового керівника заявила цивільний позов до відстороненої директорки на 2,4 млн. рублів,
– пише Newsru.

Втім, під час процесу обвинувачення значно менше цікавилося цими двома мільйонами рублів, аніж "екстремізмом" у "Барвінку". "У фіналі промови прокурор Баландіна знову звернулася до світової політики: "Український націоналізм йшов рука об руку з німецьким фашизмом. І він знову підняв голову. Сьогодні узурпатори влади відкрито говорять про захоплення російських регіонів, вони ж знищують російське населення. Підсудна є одним з механізмів поширення їхніх ідей", – передає "Медуза".

Журнал "Барвінок", розсадник "екстремізму" та "фашизму"

Порівняно із запальною промовою прокурора адвокат Шаріної Іван Павлов виглядав більш млявим (принаймні, наскільки про це можна судити зі скупих уривків судового засідання, представлених на сторінках росмедіа). "За його словами, підзахисна не робила ніяких дій для поширення екстремістських матеріалів, а бездіяльність не може входити до складу цього злочину.

Однієї лише наявності таких матеріалів недостатньо, щоб звинуватити когось у злочині і визнати винним. Повинен бути прямий умисел, а в справі немає жодного доказу, що Шаріна була одержима цією метою,
– заявив Павлов, якого цитує "Медуза".

Також, додає видання, захисник звернув увагу суду на те, що в обов'язки Шаріної не входило комплектування фонду. "Моя підзахисна не володіє українською мовою, а, значить, не могла поширювати україномовну літературу для збудження ненависті", – говорив Павлов на суді.

В інтерв’ю українському агентству "Укрінформ" Павлов заявив також, що у стосунках Шаріної та Сокурова (її головного обвинувачувача) мав місце "міжособистісний конфлікт". "Ніяких обставин, які могли б обґрунтувати звинувачення Шаріної в екстремізмі, свідок Сокуров не згадав. Як не вказували на них й інші допитані свідки. Тому обґрунтування звинувачення, на наш погляд, абсолютно не переконливе. Ми будемо оскаржувати його в апеляції. Але, крім апеляції, є ще й громадська думка. Кожен охочий може зараз прочитати вирок. Наскільки він переконає читачів – ось в чому питання. На мій погляд, не переконає", – зазначив в коментарях "Укрінформу" Павлов.

А щодо апеляції він уточнив:

Ми діємо послідовно. Тому ми, звичайно ж, спочатку оскаржимо цей вирок в апеляційному порядку в Росії. Але при цьому ми розуміємо, що у нас в перспективі є й інші шляхи захисту, в тому числі Європейський суд з прав людини,
– говорить Павлов.

Читайте також: В Росії суд виправдав британського журналіста