Сіль землі та серце українського Донбасу: історія Бахмута

У дні битви за Донбас, коли українські захисники хвиля за хвилею перемелюють ворожі навали росіян і їх сателітів, сайт 24 каналу розповідає історію Бахмута – маленького містечка з великою історією.

Фальсифікатор історії Де, як і чому Путін набрехав у скандальній статті

Наголос

Зараз місто Бахмут не сходить з новинних стрічок та повідомлень телебачення та радіо, адже там фактично вирішується доля битви за Донбас. Більшість ЗМІ називають місто неправильно, адже роблять наголос на першому складі –  БАхмут. Тоді як місцеві –  бахмутяни –  кажуть інакше –  БахмУт. Тепер, коли ви знаєте, як правильно називати місто, можна перейти до власне історії.

Околиці Бахмута, наші дні / Фото Романа Доніка

Походження назви

Назва міста походить від назви місцевої річки Бахмут (БахмУтки), що є правою притокою Сіверського Дінця, а от, що таке Бахмут –  точно не знає ніхто.

У джерелах 16 століття вона також називається Бахмутова та Магмутова. Можливо, це похідна від імені –  в середньовіччі це були землі Золотої Орди, а потім –  Кримського Ханства. Вірогідно, хтось з кочовиків Мехмедів, можливо, навіть з династії кримських Гераїв, свідомо або ні й дав назву річці. Згодом вона трансформувалася у зручний у вимові для українців Бахмут.

На інший варіант походження назви Бахмут вказує донбаський краєзнавець Ігор Корнацький. Він припускає, що назва річки походить від дикого степового коня "бахмата". До речі, це слово також тюркського походження й так само походить від імені Мехмед.

Читайте також Жертва "дружби народів": історія Сєвєродонецька

Один з правих приток Сіверського Дінця називають Жеребець, ця назва згадується з 16 століття, можливо, це є прямий український переклад тюркської назви, таким чином, Бахмут може спорідненою назвою, яку чомусь не переклали українською.

Прикордоння

У середні віки територія сучасного Бахмуту була частиною великого Дикого поля. Номінальними господарями їх вважалися то кримські хани, то московські царі.

Проте, справжніми їх власниками були козаки –  запорожцям, слобожанам і дончакам не було особливо діла до того, що відбувається в далекому Бахчисараї чи на Москві, вони мали власний погляд на життя.

Перша згадка про Бахмут не як річку, а "населений пункт" датується 1571 роком. Тоді московитський цар Іван Грозний наказав облаштувати прикордонні застави на річках Айдар і Сіверський Донець, щоб своєчасно попереджати про рейди ногайців чи кримців, що йшли Муравським шляхом. І хоч навіть "Вікіпедія" вважає 1571 рік початком міста Бахмут, це не так, адже прикордонна застава –   не дорівнює місту чи навіть поселенню, по-друге, згадана Бахмутська сторожа була на місці сучасного селища Ямпіль –   на місці впадіння річки Бахмут у Сіверський Донець. По-третє, історики нині взагалі говорять, що й "сторожі" як такої фізично не було, а лише було визначено місце зустрічі патрулів.

Перші постійні поселення тут виникають у наступному столітті, коли українські козаки (російські джерела називають їх "черкаси") почали активну колонізацію Дикого поля. Також тут були не лише "черкаси", але й "севрюки" –  українські козаки з Сіверщини –  Путивля та Рильська (нині це історичне українське місто входять до складу росії).

Бахмут став одним із перших поселень Слобідської України, на думку істориків, майбутнє місто виникло на території колишніх зимівників запорожських козаків або їх колег з Дону, проте, сходяться у думці, що більшість населення були саме українцями.

Важливо Окупований, але не скорений: історія Лисичанська

Колоністи утворили власне козаче військо й стали називатися бахмутськими козаками, так само як їх сусіди –  торськими та маяцькими.

Сіль

Головним джерелом прибутків козаків була сіль, якої в околицях сучасних Бахмута та Слов'янська було чимало. У 2016 році на центральній алеї бульвару Металургів у Бахмуті відкрили пам'ятник козаку-солевару, щоб вшанувати героїчних засновників міста.

Напередодні відкриття пам'ятника козаку-солевару, 2016 рік / Бахмут IN.UA

Історія зберегла дату початку соляних промислів та ім'я їх організатора. Це 1683 рік і торський козак Омелян Бірюков, а з 1697 року тут відоме поселення солеварів –  Бахмутська слобода з соляними колодязями, звідки брали соляний розсол, настоювали та потім виварювали на величезних сковородах.

Можливо, від тих "сковорід" походить давнє козацьке прізвище Сковорода. До речі, найбільш відомий його носій – Григорій Сковорода – бував у Бахмуті, а серед його учнів був Семен Шабельский, син Бахмутського полковника.

Розмах був вражаючий й цілком співставний з "золотою лихоманкою" в Каліфорнії –   сюди прибувало щорічно до 10 тисяч солеварів і чумаків, переважно вихідців зі Слобідської України й Дону. За добу тут випарювали з однієї сковороди до 130 пудів солі (1 пуд дорівнює 16 кілограмам).

Сіль в ті часи дійсно вважалась білим золотом, адже була головним консервантом й антисептиком, без неї неможливою була кулінарія та кухня взагалі, від солі залежало виживання людини. Й це був постійний дефіцит.

До теми Історія Слов'янська: сіль, козаки та вакцина від "руського міру"

Сіль здебільшого добували "випарюванням", цей процес був непростим, потребував багатьох людей та завдавав чималої шкоди їх здоров'ю. Центрів солеваріння було не так і багато, а логістикою займалися чумаки –  й виживання великих міст фактично залежало від того, чи зможуть вони довезти свій товар.

Чумацькі каравани були ласими цілями для татар і просто бандитів, а тому це були справжні воєнні експедиції та джерела великих прибутків тих, хто контролює солеваріння та сольову логістику.

Смерть ворогам

Це добре розумів московський цар Петро Перший, що вирішив "націоналізувати" соляні промисли, чим викликав гнів донських козаків, що мали тут свої "варниці". Бунт дончаків подавили бахмутські козаки. У 1701 за наказом царя в Бахмуті будують фортецю. Будівництво завершується у 1703 році, а в 1704-му було проведено його опис.

За кілька років вже бахмутські козаки повстають проти московитів –  їх очолив бахмутський сотник уродженець Старого Салтова Кіндрат Булавін.

Повстання Булавіна, яке переросте у справжню війну, матиме за пролог саме конфлікт за бахмутську сіль та знищення тисячі московських карателів на чолі з князем Долгоруковим на Луганщині (за бажанням, можна провести паралелі зі знищенням 2 БТГр росіян у 2022 році біля Білогорівки).

Це сталося 9 жовтня 1707 року та саме з цією знаменною подією пов'язаний відомий російський історичний мем (фразеологізм) – "хватил Кондратий".

До слобідських козаків швидко приєдналися і запорожці, і дончаки, і навіть татари. Вони створили антимосковську коаліцію, яка добряче попсувала кров московитам. Царату довелося витратити багато ресурсів та часу, щоб розгромити повстання. 17 липня 1708 року Бахмут був взятий штурмом і знищений, так само як Батурин у тому ж 1708 році або Маріуполь чи Сєвєродонецьк у 2022-му.

Читайте також Історія Краматорська: життя міста, Україна та швейцарський "хрещений батько"

Після розгрому повстання лояльні до московитів козаки Ізюмського полку та Бахмутської та маяцької козацької компанії (роти) на довгий час стали тут господарями становища. У середині 18 століття Бахмут стає центром так званої "Слов'яносербії" та новою домівкою для вихідців з Балкан, що на запрошення царів покинули свої землі, що були під владою Османів і Габсбургів.

Провінція

У 1719 році Бахмут стає центром Бахмутської провінції у складі Азовської губернії, з 1783 року –  повітовим містом Катеринославської губернії.

Після захоплення Криму російської імперією у 1780-х Бахмут втрачає свій статус –  великої фортеці на кордоні, а також центру солеваріння –  її дешевше стало везти з кримських солончаків. Втім, соляні промисли невдовзі знову наберуть силу. У 1715 році тут відкриють солеварний завод.

Сіль тоді так само випарювали (видобувати звичним нині способом почнуть лише в 1870-х роках).

У 1811 році було затверджено герб Бахмута, сіль стала його частиною –  алхімічний знак солі між зеленим і чорним полями.

Герб Бахмута 1811 року на поштовій марці 2021 року / Фото bahmut.com.ua 

Також навколо міста ще у 1721 році знайшли кам'яне вугілля, а на початку 19 століття були відкриті поклади глини, піску, гіпсу.

У 1874 році гречанка Скараманга відкриває у Бахмуті власний соляни завод, що почав працювати, по-новому –  кам'яну сіль видобували у шахтах, а не випарювали. Бахмутське ноухау зацікавило інших іноземних інвесторів. Сіль почали видобувати німці, французи, англійці, голландці та бельгійці. За кілька років Бахмут почав давати 70% видобутку в усій імперії, відтоді росія відмовилась від імпорту солі.

Бахмут, соляний завод / Листівка, початок 20 століття

Таким чином, Бахмут став соляною столицею великої імперії. В місті з 18 століття функціонували три великі щорічні ярмарки, у 1732 році освячено Покровську церкву. На початку 20 століття в Бахмуті працювали 3 гімназії, реальне, ремісниче та духовне училища, приватні, церковноприходські та народні училища і школи, видавалися газети, були свої лікарні, банки тощо. У місті та його околицях працювали десятки великих промислових підприємств.

Часи УНР

У роки революції Бахмут став центром відродження українського життя на Донбасі. Українці становили тут абсолютну більшість, але в російській імперії були позбавлені прав й зазнавали шаленої русифікації.

Для розуміння Перепис населення Російської імперії 1897: де було найбільше українців

Згідно з відомостями перепису населення в російській імперії 1897 року, мінімум 58% населення Бахмутського повіту були носіями української мови, тобто –  українцями, лише 31% були носіями російської мови (тобто були або росіянами, або русифікованими).

У 1917 році в Бахмуті діяла Українська повітова рада, "Просвіта", загони Вільного козацтва, проходили масові українські мітинги. І після проголошення третього Універсалу Центральної Ради –  7 листопада 1917 року –  над будинком Бахмутської повітової земської управи (нині — будинок коледжу транспортної інфраструктури) було піднято синьо-жовтий прапор. Це був перший український національний прапор, що його підняли на Донбасі на державній установі.

Війська УНР в Бахмуті, 1918 рік / Архівне фото

Мирному життю українського Бахмуту завадила російська агресія. Для росіян було життєво важливо встановити свій контроль над промисловим центром Донбасу.

Більшовики захопили місто у грудні 1917 року, а згодом проголосять його частиною квазіутворення "Донецько-Криворізька Республіка" (якщо ви шукаєте паралелі з "днр" чи "лнр", то вірно робите, адже це такі самі російські проксі, як і сто років тому, тільки тоді замість путіна і суркова були лєнін і троцький, а роль захарченка, "мотороли", "гіві" та іншої наволочі виконували так звані "товариші" артем, межлаук і квірінг. До речі, подальша доля у більшості з них ідентична.

У 1918 році Бахмут став місцем боїв, у квітні місто від більшовиків звільнив Запорізький корпус армії УНР, а після гетьманського перевороту у Бахмут увійшли німецькі війська. При цьому Бахмут тривалий час залишався вірним Петлюрі. Ситуація змінилася у листопаді 1918 року, коли німецькі війська почали евакуацію з України. Тоді ж активізувались білі –  місто захоплюють війська отамана Краснова, згодом їх виб'ють більшовики.

Колаж – Бахмут IN.UA 

Українська влада повернеться до Бахмута лише у 1991 році, а синьо-жовтний прапор над містом знову замайорить лише 3 лютого 1992 року.

Червона окупація

З 1920 року Бахмут став столицею радянської Донеччини замість Луганська. Донецька губернія тоді включала не тільки нинішні Донецьку й Луганську області, а ще й частину Ростовської, зокрема Таганрозький і Шахтинський округи, абсолютна більшість населення яких становили саме українці.

У 1924 році місто Бахмут на довгий час втрачає свою назву. Більшовики переназвуть його на честь засновника "Донецько-Криворізької Республіки" Федіра Серєєва, відомого за партійним псевдонімом Артем. Він загинув 1921 року у катастрофі на залізниці, а тому не становив ні для кого конкуренції й міг увійти до пантеони більшовицьких героїв, на відміну від своїх тоді живих колег, що згодом стануть самі жертвами терору.

Так місто Бахмут стало Артемівськом, це, до речі, не зіграло йому доброї служби, адже, коли в 1932 році радянська влада створювала Донецьку область, столицею її став Донецьк (з червня 1924 року місто мало назву "сталін", а з 1929-го "сталіно" або українською – "сталіне").

До 1917 року це взагалі було селище Олександрівка (до того –   Юзівка), хоч і зі значною кількістю населення. натомість Бахмут мав давню історію та традиції, власне рішення ​​ВУЦВК від 2 липня 1932 року й передбачало зробити Артемівськ столицею області, але тут зіграла свою роль магія імені –   за 2 тижні столицею Донеччини стало місто, що носило тоді ім'я живого диктатора, а не його мертвого однопартійця.

За іншою версією, вирішальну роль зіграла економіка (як стереотипно буває у марксистів, насправді – ні ), адже Донецьк у ті часи динамічно розвивався й перетворювався на потужний промисловий хаб, натомість Бахмут вважався трохи "буржуазним".

Це звучить логічно (приклад Харкова, який був столицею окупованої більшовиками України до 1934 року, це підтверджує), проте, ніяк не пояснює, чому столицю вирішили раптово та поспіхом перенести після вже ухваленого рішення, крім хіба що некомпетентності та дилетантства тогочасних управителів.

Карта Донецької губернії в 1921 році зі столицею Бахмутом / Вікіпедія

Під іменем Артемівськ Бахмут переживе червоний терор і геноцид українців –  голодомор, криваву індустріалізацію та інші випробування "червоного століття", російську окупацію замінить німецька, що триватиме з листопада 1941 по вересень 1943 року. Далі знову повернуться совєти та продовжать свої улюблені справи –  терор і русифікацію. Вона дасть про себе знати у 1991 році, коли лише 25% містян проголосують за повернення Артемівську історичної назви.

Бахмуту повернули справжнє ім'я – дивіться відео:

 

Бахмутом декомунізований Артемівськ стане лише у лютому 2016 року.

Нова російська навала

У квітні 2014 року тодішній Артемівськ захопили російські терористи Ігоря "Бєса" Безлера. Місцева міліція спротиву їм не чинила, але військові, блоковані у своїх частинах і на воєнних складах (зокрема, танкових), залишились вірні присязі й дали бій терористам, відбивши 5 штурмів. Завдяки їх мужності у Гіркіна та ко під рукою не опинилися танки у товарній кількості.

Що мешканцям важливіше –  прапор чи спокій у місті, – "вічний" мер Артемівська-Бахмута Олексій Рева пояснює, чому в квітні 2014 року над міськрадою з'явився прапор терористів.

Бандити "Бєса" були вибиті з міста у результаті рейду добробату "Артемівськ" 4 липня 2014 року, а ще за два дні у місті силами Нацгвардії та ЗСУ було завершено зачистку –  місто повернулося під український контроль. Таким залишається і зараз –  попри шалені атаки росіян.

Бахмут у 2022 році / Фото Донецька ОДА: 

 

З лютого 2022 року Бахмут став частиною великої битви за Донбас, у травні –  взагалі прифронтовим містом, а артилерійські та авіаційні обстріли – страшною буденністю. Більшість населення, яке ще кілька місяців тому становило понад 70 тисяч людей, виїхали з Бахмута.

До теми Окупанти зазнали значних втрат біля Бахмута: залишки групи повтікали

Наразі у місті залишилося на свій страх і ризик десь понад 10000 мешканців. Бахмут і його захисники чекають на нові штурми, але впевнені, що встоять і не дадуть ворогу захопити місто. Разом з ними – вся Україна та весь цивілізований світ!

Російські війська прямо зараз наступають на Бахмут –  дивіться відео: