Надважливі для України: хто займе ключові пости в адміністрації Трампа і кого слід боятися
.
20 січня 2025 року обраний президент США Дональд Трамп вступить на омріяну посаду, але вже зараз він проводить політичні консультації й не лише складає "списки помсти", приймає вітання від світових лідерів і проводить "чудові телефонні розмови", але й ухвалює кадрові рішення та узгоджує стратегії на подальші 4 роки.
Варто розуміти, що Дональд Трамп – не сам по собі. Так, нині склалися унікальні умови, коли "народ і партія єдині" і йому фактично підлегла вся вертикаль влади в США, включно з обома палатами Конгресу та Верховним Судом. Проте він не зможе, як би не бажав, опікуватись усім сам, а значить – має делегувати повноваження.
І тут на перші ролі виходить кадрове питання. Від того, кого він призначить на надважливі посади очільника Держдепу, радника з безпеки, директора ЦРУ та інші місця, залежитиме надзвичайно багато, зокрема й характер подальшої війни в Україні.
З огляду на це до кадрового вибору Трампа прикута увага всього світу. 24 Канал аналізує потенційні кадрові рішення обраного президента США та розповідає, хто може посісти надважливі для майбутнього України посади.
Читайте також Кому Трамп обіцяв помститися після виборів
Хто увійде в команду Трампа
ЗМІ вже мають списки потенційних претендентів і намагаються вгадати, кого обере Трамп. наразі він оголосив лише про перше призначення.
Головою адміністрації президента США стане С'юзі Вайлз, давня радниця та одна із основних менеджерок виборчої кампанії Трампа. У хвалебній промові, в якій Трамп оголосив себе переможцем виборів, політик назвав пані Вайлз "своєю крижаною дівою", щоб це не означало.
Президент Дональд Трамп і С'юзі Вайлз у Вест-Палм-Біч, штат Флорида / фото Getty Images
До теми Велика біографія Дональда Трампа
Натомість з іншими посадами Трамп не поспішає, але завдяки інсайдам американських ЗМІ ми хоча б знаємо, з кого він обирає.
Радником із національної безпеки (замість Джейка Саллівана) можуть стати:
- Річард Греннелл (колишній посол США у Німечиині і радник Трампа з питань зовнішньої політики, спецпосланник Трампа на Балканах і виконувач обов'язків директора національної розвідки. Він був присутній на зустрічі з Зеленським у вересні 2024 року);
- Елбрідж Колбі (заступник помічника міністра оборони з питань стратегії та розвитку збройних сил в адміністрації Трампа в 2017 – 2018 роках);
- Кіт Келллог (радник Трампа, один із авторів так званого "мирного плану Трампа", детально про нього та його ідеї читайте в окремому матеріалі).
На те, щоб очолити Держдеп і стати першою особою американської дипломатії замість Ентоні Блінкена, претендують:
- Марко Рубіо (сенатор із Флориди, нині це фаворит Трампа, був серед тих, хто вийшов разом з ним на сцену після того, як стало зрозуміло, хто переміг на виборах);
- Білл Гаґерті (сенатор з Теннессі і колишній посол США в Японії);
- Роберт ОʼБраєн (колишній радник з нацбезпеки в адміністрації Трампа);
- Майк Волтц (конгресмен з Флориди і колишній "зелений берет").
На позицію міністра оборони та головного в Пентагоні замість (Ллойда Остіна) претендують:
- Том Коттон (сенатор з Арканзасу);
- вже згаданий Майк Волтц;
- Майк Помпео (колишній директор ЦРУ та державний секретар США в адміністрації Трампа).
На посаду директора ЦРУ замість Вільяма Бернса Трамп розглядає:
- все того ж Майк Волтца;
- Джона Реткліффа (директора Національної розвідки за часів першої каденції Трампа);
- Тома Коттона (сенатора від Арканзасу і ветерана армії США);
- Браяна Хука (спецпосланця Трампа в Ірані та тимчасового голову перехідної команду Державного департаменту в новій адміністрації).
Це найбільш вірогідні кандидати, але на те Трамп і непередбачуваний, щоб призначити "кота в мішку". Тому ніхто не здивується, що посаду посяде його син Донні-молодший або ж зять Джаред Кушнер (Трамп мудро ховав його та доньку Іванку під час кампанії, проте вони нікуди не поділися і нагадали про себе у ніч виборів, коли разом з’явилися на сцені).
Призначення державного секретаря або радника з питань національної безпеки не потребують узгодження з Сенатом, тому чисто теоретично Трамп може призначити на цю посаду взагалі будь-кого, навіть сина Донні, який начебто й не хоче більше бути політиком.
Також не виключено, що у дипломатичні справи спробують сунути носа хтось з Techbros Трампа – групи титанів "Силіконової долини" на чолі з Ілоном Маском і Пітерем Тілем. Проте, вочевидь офіційних посад вони не матимуть, але точно намагатимуться діяти як "сірі кардинали".
Але маємо й добрі новини: схоже, нам дуже пощастило, що Роберт Кеннеді-молодший, який є противником допомоги України і латентним фанатом Путіна (що зафіксував у спільній з Трампом-молодшим статті у виданні The Hill), зовнішньою політикою опікуватися наразі не буде, бо планує взяти на себе питання охорони здоров’я (у таких випадках кажуть "Боже, бережи Америку").
За кого вболівати і кого боятися українцям
Безперечно, найбільш притомним з усіх кандидатів є Майк Помпео. Він має великий досвід і займав посаду державного секретаря в часи першої каденції Трампа. Також він був директором ЦРУ, а це позиція подекуди навіть важливіша за пост голови Держдепу, адже очільник ЦРУ це також дипломат, але тіньовий, проте дуже впливовий.
На користь Помпео в очах Трампа може говорити той факт, що він не "зрадив шефа" і продовжив його захищати після 2021 року, коли здавалося, що політична зірка Трампа згасла.
- Кандидатура Майка Помпео чи не краще всього підходить на роль "старшого в кімнаті", що врівножить гонорову вдачу Трампа, компенсує брак обізнаності та заземлить його своєю адекватністю. Для Помпео це амплуа органічне та добре відоме.
- Саме зусиллями Помпео були досягнуті найбільші дипломатичні успіхи, зокрема так звані "Угоди Авраама" – спроба мирного врегулювання на Близькому Сході, яка майже вдалася і через яку євреї всього світу буквально обожнюють Трампа (якщо ви шукали відповідь на це питання, то ось вона).
Помпео є класичним "яструбом" і прихильником того, що називає президент Зеленський "миру через силу". Також Помпео прихильний до України. І не тільки через позицію незалежного невиконавчого директора компанії "Київстар", яку отримав рік тому (це складне питання з обов’язковим конфліктом інтересів, розглянемо його детально, якщо Помпео таки призначать).
У дні політичної кризи в США, в результаті якої було заблоковано підтримку Україні, Помпео виступав за вирішення проблеми й навіть написав відкритого листа до Конгресу, в якому закликав припинити балаган.
Небезпека для американців очевидна, і вона присутня. Російський диктатор Володимир Путін оголосив своєю метою створення нової російської імперії й працював над цим протягом десятиліть. Противникам підтримки України занадто довго дозволяли спотворювати природу цієї допомоги… Ніхто не просить американців воювати чи вмирати за Україну. Ніхто не просить американських платників податків просто передати Україні десятки мільярдів доларів. Навпаки, переважна більшість грошей, витрачених на допомогу Україні, допомагають відновити американську оборонну промисловість… Ми підтримуємо допомогу Україні, тому що це найкращий спосіб допомогти американцям; найкращий спосіб зменшити ризик того, що майбутнім поколінням доведеться брати до рук зброю в Європі, на Близькому Сході чи в Азії. Вінстон Черчилль попереджав, що поки вільні нації сплять, диктатори планують. Жодна нація не виграє, ігноруючи амбіції своїх ворогів,
– Майк Помпео закликає однопартійців у Конгресі стати на правильий бік історії у квітні 2024 року.
Також непоганим для України варіантом є Роберт О'Браєн, який обіймав після відставки Джон Болтона пост радника Трампа з національної безопасності в другій половині каденції 45-го президента США.
Він, як і Помпео, виступав за розблокування допомоги Україні і був серед тих, хто жорстко критикував адміністрацію Байдена за млявість і нерішучість в допомозі Україні.
О'Браєн добре знає українську специфіку – ще в 2014-му він був спостерігачем на виборах в Україні, також деякий час він співпрацював з українським підрозділом Міжнародного Республіканського Інститут (МРІ) – фонду, що опікується просуванням належного врядування, зміцнення державних і громадських інститутів та об’єднання зусиль у країні на етапі перехідної демократії.
Дональд Трамп і Роберт О'Браєн / фото Evan Vucci / AP
Як Майк Помпео, так і Роберт О'Браєн добре розуміють важливість України та взагалі Європи у вибудовуванні вдалої дипломатичної стратегії США. Втім, є побоювання, що у Вашингтоні нині цей напрямок вважають не актуальним і віддають перевагу стратегіям протистояння Китаю, як головній загрозі США.
Прихильниками цієї концепції, що взагалі-то зафіксована у стратегії нацбезпеки США від 2021 року як головний виклик, є Річард Гренелл та Елбрідж Колбі. Вони не проти допомоги Україні, проте не вважають це головним завданням американської зовнішньої політики.
Я точно не знаю, який у нього (Трампа – 24 Канал) план, але Двайт Ейзенхауер у 1952 році мав подібний підхід до припинення Корейської війни, і президент Річард Ніксон у 1968 році у В’єтнамі та Рональд Рейган під час кризи із заручниками в Ірані в 1980 році. Тож я не знаю , що саме він планує, але я безумовно підтримую бажання закінчити війну в Україні… Я не знаю, які в нього критерії, але я вважаю, що це дуже малоймовірно, що Україна поверне всю свою територію в своїх кордонах 1991 року. На мою думку, ми повинні мати реалістичну основу для переговорів закінчення війни,
– Елбрідж Колбі в інтерв'ю польському виданню Onet розмірковує над ідеєю Трампа про мир в Україні за 24 години.
Що ж до Гренелла (а це, на думку ЗМІ, головний кандидат на пост державного секретаря або радника з питань національної безпеки), то він запам’ятався нам ідеєю про "автономні зони України". Влітку 2024 року в Києві над ним посміялися, але тепер, схоже, доведеться поставитись більш серйозно та зробити чимало, щоб його від цього відмовити.
Америка і світ врятовані. Ми перемогли лівих, які прокинулися. Скоро настане мир,
– Річард Гренелл вітає обрання Трампа 6 листопада 2024 року у соцмережі Х.
Річард Гренелл і Дональд Трамп / фото Білого дому
Можливо, це навіть вдасться зробити банальним вивченням ситуації. Бо "українське питання" для Гренелла не головне. На першому місці для Колбі та Гренелла безумовно Китай та його стримування, а Україну вони б воліли "повісити на Європу". І це бажання перегукується як з численними варіантами "мирних планів Трампа", так і з заявами трампового другого номера Джей Ді Венса, який безумовно знає про кейс іншого віцепрезидента-республіканця Діка Чейні, який був дуже активним актором у зовнішній політиці США за каденції Джорджа Буша-молодшого.
Детально Хто такий і чим небезпечний Джей Ді Венс
Щоправда, скандальні заяви Трампа про те, що Тайвань має подбати про себе сам, дещо вибиваються з загальної картини. Втім, є велика вірогідність, що Трамп про ці заяви вже забув, натомість варто усвідомлювати, що різниця між Трампом формату передвиборної кампанії і Трампом-президентом може бути колосальною.
До того ж, Помпео та О'Браєн не є замкненими у європейській чи близькосхідній бульбашці, а мають власні та доволі оригінальні ідеї і щодо Китаю.
Наприклад, Помпео є прихильником визнання США незалежності Тайваню, яка б неминуче викликала ескалацію з китайськими комуністами. Нагадаємо, що зараз позиція США щодо Тайваню максимально строката – Вашингтон не визнає Тайвань незалежним, але також не визнає острів частиною КНР, проте визнає право Пекіна так вважати.
Втім, швидше за все, Помпео отримає роботу в Пентагоні і стане не розробником стратегій дипломатії, а їх виконавцем. Принаймні, у цьому наразі переконані американські ЗМІ.
Цікавим варіантом є призначення очільником Держдепу Марко Рубіо. Той вже незабаром може змінити субтропіки на помірний вашингтонський пояс. Принаймні, так стверджують The Hill и Politico.
Трамп і Рубіо / фото Evan Vucci / AP
Рубіо ще в 2014 році довів, що може бути "яструбом". Це він серед перших пропонував відімкнути Росію від системи платежів SWIFT за незаконну анексію Криму.
Тоді адміністрація Обами не послухала політика, бо займалася тим, що згодом Джо Байден (якщо вірити Бобу Вудворду та його книзі) визначить як They f**** up in 2014, тобто недооцінку Обамою кровожерливості Путіна.
Я думаю, що українці були неймовірно хоробрими й сильними, коли протистояли Росії. Але, врешті-решт, те, що ми тут фінансуємо – це патова війна, і вона має бути доведена до кінця. Я думаю, що тут має бути здоровий глузд… Не потрібно бути фанатом Путіна, щоб бажати закінчення війни,
– сенатор Рубіо про необхідність мирних переговорів.
Також Рубіо закликав накласти на Путіна персональні санкції вже в 2022-му та був ініціатором розширення санкційний списків проти росіян, за що українці не втомлюються йому дякувати. Проте, для Рубіо "українське питання" також не є головним, він куди більше за Росію ненавидить фундаменталістський Іран та комуністичну Кубу, що взагалі-то не дивно для нащадка кубинських мігрантів.
Нарешті найгіршим для України варіантом є Білл Гагерті. Це прибічник стратегії ізоляції США та відповідно лобіст відмови від допомоги Україні, голосував проти неї в Конгресі. Проте, навіть він розуміє небезпеку Путіна (в лютому 2022 року він засудив російське вторгнення), просто його стратегія полягає в тому, щоб нічого не робити.
Джо Байден фінансує обидві сторони війни в Україні. Байден дав Україні 175 мільярдів доларів на боротьбу з Росією. Але через те, що Байден обмежив американський СПГ, Європа імпортує більше природного газу з Росії, ніж США, що фінансує війну Росії проти України,
– Білл Гагерті у Х шукає вигоди для Америки.
***
Звісно, враховуючи досвід попередньої каденції Трампа, є спокуса не запам'ятовувати згаданих персонажів, бо ті, як і умовні очільники ХАМАС і "Хезболли", вочевидь довго не посадах не затримаються.
Дійсно, є велика ймовірність, що вже незабаром нові призначенці зі скандалом будуть звільнені, чи то з власної волі, чи то через гнів президента.
Якість ухвалених рішень у ситуації такого неминучого "кадрового поспіху" буде відповідною. Проте світ просто не має іншого виходу, ніж працювати з тим, що є. Адже попри перемогу Трампа США залишаються єдиною світовою наддержавою із найпотужнішою армією та найбільшою в світі економікою.
Тож, кого б не обрав Трамп собі в команду, їм доведеться ставати "старшими у кімнаті", щоб врівноважувати непередбачуваного шефа та спрямовувати його невичерпну енергію в потрібне русло.