Крах ілюзій: "коротший, але не швидший" шлях України в НАТО

Україна та НАТО до Вільнюса

Історія діалогу між Україною та Альянсом сягає 90-х років. У 1997 році було започатковано двосторонню комісію. З 2009 року Україна стала на шлях реформ у межах Річної національної програми (РНП), взявши на себе зобов'язання досягнути "стандартів НАТО" в оборонній та військовій, безпековій, політичній, економічній та правовій сфері.

Читайте також Є лише одна країна у світі, яка виграла від війни між Україною та Росією

Передусім мова йшла про належне врядування, верховенство права, забезпечення прав людини, боротьбу з корупцією, відповідність фінансовим і технічним показникам щодо діяльності ЗСУ та національного ВПК. Від виконання РНП залежало подальше поглиблення відносин.

НАТО надавало лише необхідну експертну та технічну підтримку в межах спеціальних програм, сприяло спільним військовим навчанням з окремими членами Альянсу.

У 2014 році НАТО рішуче засудило агресію Росії проти України, а з 2022 року – почало надавати безпрецедентний рівень допомоги не лише для забезпечення перемоги на полі бою, але й на дипломатичному та політичному фронті.

З 2019 року Конституція України закріплює незворотність стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства в НАТО.

Про Україну в комюніке Вільнюського саміту

Передусім, комюніке не є юридично обов'язковим документом. Відтак, не дивує те, що воно складається з "вітань", опису рішучих діянь, які колись отримають правове оформлення, висловлення відданості положенням тих договорів, які складають основу діяльності Альянсу.

В історію саміту через комюніке ввійшов президент України, попри те, що інші держави були згадані без вказівки на очільників. У документі вкотре вказано, що "Росія є найбільш значною та прямою загрозою безпеці Альянсу, а також миру та стабільності в євроатлантичному регіоні". Крім того, Росію визнано такою, що "несе повну відповідальність за свою незаконну, невиправдану та неспровоковану агресивну війну проти України", а також за інші порушення міжнародного права, включно з незаконною депортацією українських дітей.

Тут слід згадати позицію Бельгії на саміті, яка наполягала не лише на притягненні винних до юридичної відповідальності, але й на відшкодуванні завданої шкоди: жертвам та інфраструктурі.

Позитивним є те, що члени підтвердили відданість політиці невизнання протиправних територіальних надбань Росії в Україні, включно з Кримським півостровом. Однак, попри положення про глибокий вплив російської агресії на ядерну, енергетичну, продовольчу безпеку та навколишнє середовище, руйнування Каховської дамби вкотре не було однозначно атрибутовано росіянам. Врешті, члени НАТО засудили "безвідповідальну ядерну риторику Росії", втім не згадали про заміновану ЗАЕС.

Рекомендуємо "Вірменія без кордонів": як діаспора може позбавити країну від російського впливу

У комюніке Росію закликали негайно та безумовно вивести війська з України, а Білорусь та Іран – припинити співучасть в агресії. Державам, які продовжують відносини з Росії, пригрозили санкціями, а президента України "похвалили" за формулу миру, попри відсутність прямої підтримки кожному її пункту.

Держави-члени визнали, що Україна рухається оперативно на шляху до членства, однак надіслати їй запрошення до Альянсу можна буде лише тоді, коли всі члени погодяться, й "умови будуть виконані". У своєму інтерв'ю міністр закордонних справ Дмитро Кулеба зазначив, що переліку таких умов не існує. Відтак, це вічний безкраїй простір для маневру та політичних зловживань.

Україна та НАТО після Вільнюса

Серед озвучених у підсумкових документах та заявах рішеннях щодо співпраці між Україною та НАТО:

• заміна Комісії на Раду Україна – НАТО;
• скасування Плану дій щодо членства (ПДЧ) як етапу для вступу України до Альянсу;
• заява про потенційні гарантії безпеки.

Формат Ради відрізняється від формату Комісії тим, що в органі головуватиме генеральний секретар Альянсу, члени НАТО та Україна матимуть рівні права, а роботу органу не зможе заблокувати один член.

До теми Престиж НАТО тепер залежатиме від допомоги Україні

Що стосується ПДЧ, то хоча його "скасовано", однак досягнення конкретних результатів Україною відповідно до Хартії про особливе партнерство (1997) та Доповнення до неї (2009), так само як і механізм Річних національних програм, продовжує бути обов'язковим.

Доки Україна не матиме повної оперативної сумісності та показників НАТО щодо фінансування оборонної і безпекової сфери, не імплементує дієві зміни щодо боротьби з корупцією та, наприклад, захисту прав національних меншин, доти запрошення не буде ні в США у 2024 році, ні в Нідерландах у 2025 році.

Фактично запроваджений спеціально під Україну формат виявився не таким уже й особливим. Щобільше, заяви щодо членства України в Альянсі після перемоги або досягнення безпеки без пояснення, якими є індикатори цих процесів, затягують вступ нашої держави до НАТО на роки.

На роки затягнеться також процес надання Україні безпекових гарантій з боку інших держав – як G7, так і поза нею. Річ у тому, що для цього слід укласти окремі міжнародні договори з кожною такою країною: провести переговори, узгодити текст, підписати, ратифікувати. Ймовірно, надання таких гарантій таки не буде передумовою до вступу до НАТО, а відбуватиметься паралельно з ним.

Основний союзник поза НАТО

Вищі посадові особи України неодноразово підкреслювали: нашій державі не потрібні будь-які сурогати, які підмінюватимуть членство в НАТО. Водночас об'єктивною є реальність, що не всі члени можуть, допомагають і будуть допомагати Україні однаково. Мало того, потенціал застосування статті 5 Вашингтонського договору може стати предметом глибоких дискусій. Відтак, доки ми працюємо над інтеграцією до Альянсу, не слід відкидати інші можливі формати безпекової співпраці.

Важливо Є один спосіб, як пришвидшити завершення війни

Що стосується статусу "основний союзник поза НАТО", він є законодавчо визначеним з 1989 року в США та передбачає чіткі гарантії: фінансову підтримку у закупівлі озброєння, поставки військового майна, спільні військові навчання, однак без зобов'язання щодо захисту у випадку нападу.

Натомість Японія, Південна Корея, Австралія та Філіппіни досягли з США іншого рівня відносин. У випадку нападу на ці держави американські війська будуть введені для їхнього захисту.

США – держава, яка надає найбільшу підтримку Україні. Однак, мова йде про формат відносин і з іншими країнами. Проблема вже далеко не у винесенні України за дужки членства в НАТО, а у відсутності готовності його членів вступити в пряму військову конфронтацію з Росією, та й, можливо, не лише з нею (Китаю у вільнюському комюніке присвячено особливе місце).

Чи вдасться Україні досягнути домовленостей в будь-яких договорах про гарантії безпеки щодо захисту у випадку нападу? Головне питання, яке досі залишається без відповіді