Ризик не втримати: що не так із конфіскованими російськими активами

Україна – першопрохідець

Через юридичні ризики ситуація із конфіскованими російськими активами сьогодні більше схожа на журавля у небі, аніж синицю у руках. 

Читайте також Травень – пекельний місяць для російського війська

З юридично погляду, санкції належать саме до важелів політичного впливу і не завжди застосовуються із дотриманням усіх юридичних процедур щодо конфіскації власності. Крім того, право України на конфісковані російські активи ґрунтується на нормах міжнародного права, зокрема на резолюціях Генеральної Асамблеї ООН. Проте такі норми не мають зобов'язального характеру. Також варто додати, що в Україні нема чіткої правової бази щодо конфіскованих активів.

Наразі Україна є першопрохідцем у питанні конфіскації майна підсанкційних осіб, оскільки міжнародне право не передбачає таких механізмів.

Жодна країна світу в новітній історії не вдавалася до конфіскації приватних активів як інструменту політичних санкцій. Це пояснюється тим, що римські сентенції про непорушність священного права приватної власності лежать в основі більшості правових систем західної цивілізації та ринкових відносин.

Відтак у довгостроковій перспективі це може спричинити низку судових процесів проти України через незаконну конфіскацію активів з боку колишніх власників. Це, своєю чергою, відштовхує потенційних покупців та інвесторів такої конфіскованої власності, бо вони не мають гарантій щодо юридичної чистоти майна.

До того ж військова агресія Росії створює небезпеку для цілісності придбаних активів, що також знижує інвестиційні настрої потенційних покупців. Тож маємо ситуацію, яка відлякує інвесторів як з України, так і з-за кордону.

Яка ситуація з підсанкційними російськими активами у світі

Ситуація із підсанкційними суверенними активами у міжнародному просторі видається більш оптимістичною, але не менш складною. Сьогодні лише кілька країн, наприклад Канада, США, Естонія, схвалили закони, які дають право вилучати активи Росії та направляти їх у фонд підтримки Україні.

Відомо, що США заморозили близько 5 мільярдів доларів російських суверенних активів, а також мільйони доларів активів підсанкційних громадян Росії. У квітні Конгрес США разом з пакетом допомоги прийняв закон "Про відновлення економічного процвітання та можливостей для українців". Він передбачає передачу Україні 5 мільярдів доларів заморожених активів Росії та законодавчо закріплює цю процедуру.

Важливо Усвідомте, в чию гру ви граєте: чому не варто зараз говорити про вибори

У країнах ЄС зберігається близько 200 мільярдів доларів російських суверенних активів та майже 20 мільярдів доларів приватних коштів російських олігархів. Було б логічно вже зараз завдяки цим ресурсам відшкодувати збитки, які Росія завдала Україні. Однак європейські партнери досі не пішли на такі кардинальні кроки.

У лютому 2024 року країни ЄС погодились, що тільки доходи від заморожених російських активів (але не самі активи) будуть відокремлені від основної суми боргу і будуть спрямовані на надання фінансової допомоги та відновлення нашої країни.

З іншого боку, різкі рішення на користь України можуть призвести до:

• виведення російського капіталу з ЄС (до речі, значна його частка досі там зберігається і підтримує економіку європейських країн);
• підриву статусу євро як резервної валюти;
• блокування приватних інвестицій із західних країн у Росії (біля 300 мільярда доларів);
• років тяганини у міжнародних судах.

Навіть широко розрекламовані 5 мільярдів євро вже наявних доходів від активів Росії поки що залишаться в ЄС для покриття можливих судових позовів Росії. І хоча наші партнери відстоюють тезу про те, що суверенні російські активи залишаться замороженими, допоки Росія не відшкодує завдані нам збитки, очевидно, що така перспектива є досить невизначеною у часі.

Цікаво Велика міграція по-російськи: як ворог замінює населення на окупованих територіях

Ризики стратегії проміжних рішень

Хочу нагадати зовсім свіжий прецедент, коли рішенням федерального суду США було скасовано конфіскацію афганських активів. Передісторія полягає в тому, що, коли у серпні 2021 року Талібан захопив владу в Афганістані, США заморозили майже 9,5 мільярда доларів активів, що належали афганському центральному банку, і припинили поставки готівки в країну.

Згодом Джо Байден розпорядився виділити 3,5 мільярди доларів з цих коштів на допомогу Афганістану, а ще 3,5 мільярди − на потенційні виплати сім'ям жертв теракту 11 вересня 2001 року, які очікували судових вироків проти Талібану.

Пізніше суд США скасував указ президента та вирішив не передавати кошти жертвам терактів 11 вересня 2001 року. Суд постановив, що позивачі не мають права на афганські активи, а суди США не мають юрисдикції для їх конфіскації. Тому навіть з такими, здавалось б, справедливими конфіскаціям нам потрібно бути дуже обережними.

Тим не менш, чи має Україна добиватися конфіскації російських активів? Так. ЄС все ще намагається приймати рішення, які є адекватними для мирних часів, але, як відомо, такі рішення під час війн не працюють.

Як показує історія, ті, хто намагаються бути водночас і правильними, і сильними, рідко мають почуття міри і змогу бачити далеку перспективу. Українська дипломатія в ЄС має невпинно продовжувати голосно говорити про те, що намагання йти компромісними рішеннями заведе Європу у глухий кут, і тоді вже війна може прийти і до країн-членів Союзу.

Що відбувається з конфіскацією активів в Україні

Відповідно до Закону України "Про санкції", конфіскація майна відбувається у фізичних та юридичних осіб, які, зокрема, створюють загрози нацбезпеці, суверенітету, територіальній цілісності, сприяють терористичній діяльності або призводять до окупації території. На практиці це здебільшого резиденти Росії та Білорусі, проте є серед них і громадяни України. Так, під дію санкцій вже потрапили активи Аркадія Ротенберга, Володимира Євтушенкова, Михайла Шелкова, Сергія Цекова та інших.

Рекомендуємо Як перемога Усика допоможе Україні виграти війну

За оновленою версією закону (від 12 травня 2022 року) РНБО своїм рішенням блокує активи підсанкційних осіб, після чого президент вводить в дію рішення Радбезу. Далі Міністерство юстиції України подає до Вищого антикорупційного суду позов про стягнення активів у дохід держави. Однак сама процедура є настільки недосконалою, що в майбутньому буде нескладно знайти правову зачіпку для оскарження цього рішення.

По-перше, закон не передбачає механізму повідомлення особи про те, що проти неї (її права власності) поданий позов до ВАКС, а на активи накладений арешт.

По-друге, навіть попри очевидну беззаконність дій Росії, особа, чия власність вилучається, все одно має право, згідно з Конституцією, на належний судовий захист. Проте в такому випадку це право не дотримується через вкрай стислі терміни розгляду справи та оскарження рішення.

Розгляд справи і прийняття рішення ВАКС за позовом Мін'юсту про стягнення активів у доходи держави складає 10 днів. Це при тому, що позовна заява разом з усіма матеріалами може складати десятки, сотні томів. Тож лише на ознайомлення з матеріалами мають йти тижні, якщо не місяці. Так само надзвичайно коротким є термін для оскарження рішення ВАКС – 5 днів. Для порівняння: схожі цивільні або господарські справи розглядаються судами не менш як протягом 4 – 6 місяців, а терміни для оскарження судових рішень складають від 20 днів.

По-третє, конфіскація активів приватних осіб суперечила чинним (на той момент) міжнародним зобов'язанням України. Так, на початку квітня Україна повідомила Секретаріат Ради Європи про тимчасове невиконання через військову агресію трьох перших статей Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У них мовиться про заборону позбавлення людини її майна, інакше ніж в громадських інтересах і на умовах, визначених законом.

У такому випадку постає закономірне питання, а чи були правомірними дії України щодо конфіскації активів підсанкційних осіб до цього моменту? Чи було достатньо національного законодавства для застосування конфіскацій майна приватних осіб? Це все риторичні запитання, звісно. Проте, враховуючи, що Україна є членом Ради Європи і зобов'язана виконувати норми Конвенції, їх порушення є підставою для звернення потерпілими з позовами проти України до Європейського суду з прав людини.

Загалом перелічені недоліки в майбутньому можуть стати і стануть причинами масових оскаржень рішень про конфіскацію в українських та міжнародних судах. Це має підштовхнути наших парламентарів до того, аби якомога швидше привести законодавство про конфіскацію у відповідність до міжнародних норм, щоб не лише притягнути російських олігархів до відповідальності, але й уникнути можливих судових спорів у майбутньому.

Корупційні ризики

До ризиків слід віднести й корупційну складову. Після отримання рішення суду Фонд державного майна України одноосібно приймає рішення щодо розпорядження конфіскованими активами. Наприклад, завод з виробництва товарів критичної необхідності може використовуватися для забезпечення потреб ЗСУ, а нежитлове приміщення бути переобладнане під школу або лікарню.

Проте той факт, що Фонд держмайна в ручному режимі (на основі власноруч зібраної інформації) схвалює управлінське рішення щодо дій з кожним з активів, вже сам по собі створює значні корупційні ризики.

Аби хоч якось попередити корупцію в такому ланцюжку, зараз працює Міжвідомча робоча група з питань реалізації державної санкційної політики. Вона веде моніторинг за управлінням Фондом конфіскованими активами. Також Фонд держмайна запустив сайт, мета якого інформувати українську громадськість та іноземних партнерів про стан справ з усіма конфіскованими активами, які перебувають в управлінні Фонду. Проте загалом складний та довготривалий процес роботи із санкційним майном сьогодні майже ніхто не контролює.

Нереалізований потенціал

Санкційні активи, що надходять до Фонду держмайна перебувають в різному стані: можуть бути під арештом, із забороною на вчинення реєстраційних дій щодо них, тощо. Держава несе значні витрати на утримання та управління конфіскованим майном, не отримуючи при цьому жодних доходів. Це не лише неефективно, але й несправедливо щодо українських платників податків, які змушені нести тягар цих витрат.

Крім того, через відсутність ефективного управління конфісковані підприємства починають занепадати. Ми вже не говоримо про варварське знищення деяких існуючих бізнесів, з приводу чого ми вже отримуємо негативні сигнали від міжнародної спільноти.

Ситуація, яка склалася довкола конфіскованих активів, подібна до того, коли садівник зриває плоди, але не докладає зусиль аби живити коріння на майбутнє та сподівається, що рослина за будь-яких умов дасть нові плоди у майбутньому. Але вона не дасть.

Прогалини в законодавстві – це коріння, яке потребує живлення та оновлення. Якщо санкційне законодавство найближчим часом не буде удосконалено відповідно до міжнародних стандартів, власники конфіскованих активів рано чи пізно ініціюють судові процеси в Україні, ЄСПЛ, арбітражних судах по захисту інвестицій і з високою долею вірогідності виграють ці суди. А цього, звісно, не можна допустити.

Світові не можна загравати з війною та зволікати у прийнятті значимих рішень. Війна не обирає ні міста, ні країни, тому необхідно створити на міжнародному рівні дієві запобіжники. Україна і світова спільнота не можуть допустити існування та розвиток інвесторів, які фінансують війну, так само як і не повинно бути завуальованих каналів інвестування війни. Відповідно, конфіскація активів у санкційних осіб залишається одним з найбільш важливих питань, яке потребує доопрацювання як всередині України, та і на міжнародній арені.