Кумири можуть стати антигероями: якою буде Україна після перемоги

Будь-яка наша перемога загрожує ризиками. Прогрес у реформах зменшить залежність від Європи. Економічне зростання відгукнеться святом непослуху влади.

Цікаво Війна з судовою реформою: "люди в мантіях" взяли Україну в заручники

Успіхи країни призведуть до нападу національної самовтіхи і, як наслідок, до "орбанізації" української політики. Коли вибрані та призначені почнуть казати, що "самі знають, як краще" та "не вам нас повчати".

Що заможніші ми будемо, то більше з'являтиметься таких політиків та чиновників. Вони не обов'язково будуть проросійські, але неодмінно – антибрюссельські.

Почнуть захищати суверенне право на дурість, що його "не можна віддавати на поталу". Почнуть міркувати про національні "скрєпи" та особливий шлях.

Церква може ставити свої інтереси вище за етичні

Помісна церква може захворіти на егоїзм – і відтак ставити свої інтереси вище за етичні. Може злитися в обіймах з державою – і нагороджувати орденами високі чини. Може почати виправдовувати власні помилки чужими підступами.

Українці не застраховані від випадкових людей у рясах / Фото Unsplash.com

Ми не застраховані від випадкових людей у рясах. Вони потраплятимуть у ДТП і будуватимуть палаци. Виявлятимуть байдужість та чиношанування. Провокуватимуть скандали та дискусії про нову касту недоторканних.

Ми лишимося заручниками географії та історії. Україна – країна Східної Європи з усіма відповідними традиціями.

Ксенофобія, гомофобія, традиціоналізм – непозбувні супутники політичного порядку денного в наших сусідів, і навряд чи ми станемо контрастним винятком із загального правила.

Україна не застрахована від консервативного розвороту

Приклад Польщі та Угорщини доводить, що ситість подеколи породжує попит на несподівані гасла. І наша країна теж не застрахована від консервативного розвороту. Як не були від нього застраховані наші сусіди по західний бік кордону.

Наші кумири можуть стати антигероями. Доля тих, хто воював на фронті, може скластися по-різному. Ми можемо зустріти їхні імена у кримінальних хроніках. Сумнівних політпроєктах. Рейдерських захопленнях.

І доведеться звикнути до того, що посвідчення УБД не страхує свого власника від помилок. Ми ще довго лікуватимемось від "совка". Від звички вбачати в державі опікуна та покровителя.

Нелюбов до багатих лишатиметься нашим незмінним супутником, а суспільна апатія змінюватиметься на риторику вуличних повстань. Ми вимагатимемо "закону" для сусідів і "справедливості" для себе.

Ми занадто довго були колонією – і звикли будь-яку владу сприймати як окупаційну. Будемо мріяти про Робінів Гудів, не цінувати інститути, не поважати правила, будемо завзято дерибанити на користь персонального.

Читайте також Ритуальна пожертва та одіозні лозунги: навіщо на виборах кандидати-шумові завіси та чорні лебеді

Будь-який розпорядник колективного ресурсу відразу стане для нас ворогом. Тому що за століття ми звикли сприймати їх як емісарів з чужих столиць.

Хепі-енд буває тільки в кіно

Навіть якщо завтра всі наші мрії здійсняться – це не позбавить нас розчарувань. На наших сонцях проступатимуть плями. На наших прапорах протиратимуться нитки. Усе, що ми шануємо та цінуємо, час від часу бентежитиме нас.

І в цьому немає нічого страшного. Хепі-енд буває тільки в кіно. Узявшись за руки рушають у бік призахідного сонця тільки герої мелодрам. Життя після титрів завжди наповнене побутом.

Немає сенсу мріяти про утопію. "Місто сонця" завжди має безтурботний вигляд тільки збоку. Будь-яка успішна країна вагітна внутрішніми суперечками.

Ми – діти своєї доби. Своєї історичної пам'яті. Свого регіонального досвіду. І ми неодмінно будемо помилятися, набивати ґулі та плутати роздоріжжя.

Тільки це нічого не означає. Тому що деякі історичні розпуття вимірюються альтернативами. Тим, що чекає на країну в разі поразки. Ми не знаємо свого майбутнього після перемоги, але напевно знаємо, що чекає на нас у разі фіаско. XX століття було жорстоким вчителем.

Нормальна країна – це не монастир

Антитеза до нашого минулого – це зовсім не рай на землі. Нормальна країна – це не монастир зі святими старцями. Звичайне життя – це постійні суперечки про майбутнє та теперішнє.

У разі нашого тріумфу ми не станемо Німеччиною чи США. Ми станемо Україною. Такою, яку самі побудуємо.

У якій, скоріш за все, будуть і скандали, і підлість, і кон'юнктура. В якій знайдеться місце для популістів, дурнів, патріотичних негідників та кримінальної хроніки.

Рекомендуємо Війни за кулінарну спадщину: які країни у світі сперечаються навколо їжі

Весь той набір, який можна знайти в кожній країні, що її ми беремо за зразок. Іноді жити стає простіше, коли розумієш, що життя простішим не стане.