Прем'єра "За двома зайцями": новий погляд на класику

Безперечно, глядачів очікує зустріч з добре знайомими персонажами, відомими музичними фрагментами, але цього разу історію київського цирульника, що одночасно упадає за багатою і негарною Пронею та бідною красунею Галею, буде викладено мовою танцю та музики.

Комедія "За двома зайцями", яка була написана Михайлом Старицьким 120 років тому, за весь цей час мала різні режисерські трактування. Цікаво, що прем'єра вистави на сцені київського театру Бергоньє (1883) не була особливо успішною. Не зважаючи на прекрасно зіграну Кропивницьким роль Сірка, Проня у виконанні Заньковецької була майже провальною.

Однак згодом комедія "За двома зайцями" стала одним з найбільш репертуарних творів українського театру. Особливу популярність вона отримала на початку 1960-х років, після того, як на кіностудії Довженка в 1961 році був знятий однойменний фільм. І сьогодні п'єсу Старицького називають "безперечним лідером серед комедійних бестселерів".

Однак поставити комедію в хореографічному жанрі до сьогодні не наважувався жоден режисер. Заради створення балету за мотивами п’єси "За двома зайцями" об’єдналася потужна творча команда. Віктор Литвинов – балетмейстер-постановник, у чиєму творчому доробку, окрім шедеврів світової балетної класики, понад десять балетів на музику українських авторів. Юрій Шевченко – композитор, який співпрацював практично з усіма, без перебільшення, київськими театрами (за що отримав 8 престижних "Київських пекторалей"). Тетяна Андреєва – автор ідеї та лібрето, яка, до речі, вийде на сцену в ролі одіозної Проні. Сергій Маслобойщиков – художник-графік, сценограф, режисер театру і кіно, лауреат понад 50-ти нагород у галузі мистецтва (декорації, сценографія). Живописець, театральна художниця Ганна Іпатьєва (костюми), географія робіт якої охоплює простір від Німеччини до Македонії. Диригент-постановник – Володимир Кожухар – напевне, один з найтитулованіших і визнаних диригентів сучасності.

Ця вистава має усі шанси стати своєрідною "візитівкою" української столиці так само, як літературне першоджерело чи його надзвичайно популярна екранізація. Адже неповторною аурою старовинного Подолу, де "на дальній горі видко Київ", безумовно надихалися автори цієї "дуже сумної комедії".

Саме так позначає жанр майбутньої вистави балетмейстер-постановник.

Це як у житті, де нам постійно доводиться вибирати та зазвичай нічого смішного у цьому нема, – каже Литвинов, – але від безперервності цього процесу наше буття іноді перетворюється на "смішну театральщину".

Можливо саме тому сценографія майбутньої вистави являтиме собою старовинну розбиту театральну сцену. "Через цей кін проростатимуть мальви, – дещо відкриває завісу художник-постановник Сергій Маслобойщиков, – вони проростатимуть також через всі предмети що з'являються у виставі, через все розвалене і неживе, створюючи знайомий київський краєвид".

Колорит та атмосфера Києва. Канва наших "Зайців" тільки здається простою й навіть примітивною, а починаєш в неї занурюватися і розумієш: усе це може й так, але розказати про "промотаного цилюрника" та його пригоди мовою симфонічної музики – надзвичайно складне творче завдання, – коментує Юрій Шевченко. – Я, наприклад, місяці зо три вагався – чи використовувати відому пісеньку Голохвастого та компанії "В нєбє канарєєчка літає... ". Звичайно, зухвалі куплети я не просто процитував. "Погрався" з мелодією, але глядач її безумовно впізнає. Буде ще багато знайомих пісень, народних мотивів, але кумедно "перекручених".

"Змалювати міщанський світ з його нестримним бажанням "з грязі в князі", а саме так схематично описують ідею п'єси – надто просто. Зізнаюся, – каже Шевченко, – я мав справу зі значно складнішою трактовкою."

У вбранні артистів глядач побачить більше, ніж просто ілюстрацію "комедії із міщанського побуту зі співами й танцями", датовану XIX сторіччям. Стьобані ватники, дивні кожухи, а ще – неймовірні принти, аплікації та мереживо. Костюми для "Зайців", що створює Ганна Іпатьєва, важко умістити у будь-які рамки. Тим більше, що надихається Ганна творчістю Марії Приймаченко та сучасного українського художника Владислава Шерешевського. Ось, наприклад, Проня мінятиме наряди 5 разів. І не лише тому, що молодша Сірко відвідує Школу бальних танців, а й тому, що у цьому балеті танцюватимуть не тільки люди, а і їхні думки, мрії та емоції.

Читайте також: Національна опера: пристрасті за "Тоскою"