Це сором, – ветеран про те, як влада вшановує загиблих героїв

Мій робочий графік дуже насичений, тому не завжди виходить заїхати на кладовище до друзів і побратимів. Але коли я хочу їх навідати, але не маю можливості, то я йду до "Стіни пам'яті загиблих за Україну".

Цікаво! Хто з ветеранів пройшов у новий парламент

Капелан мого бату, отець Сергій, завжди приводить туди послів різних держав, друзів із далеких країн і просто гостей нашого славетного міста. Нещодавно він зайшов до мене у піцерію і розповів історію.

"Стіна пам'яті" у Києві

Одного разу він привів до цієї стіни знайомих зі Сполучених Штатів, ветеранів В'єтнаму. Вони були вражені, адже в США подібна "Стіна пам'яті" з'явилася тільки через майже 10 років по закінченню В'єтнамської війни. А тут, в Україні, дивлячись на нашу стіну, вони знають – війна триває, і нові прізвища з фото продовжуватимуть з'являтися.

На жаль, відносно більшості наших пам'ятників і ініціатив, що мають слугувати символом пам"яті загиблих – держава нічого не робить.

Функцію створювати, знаходити гроші, втілювати ідею в життя – беруть на себе звичайні активні громадяни та громадські організації абсолютно різних напрямів. Власне, саме так з'явилася й ініціатива – "Стіна пам'яті загиблих".

Створення "Стіни пам'яті загиблих" у Києві

Спершу трохи хронології, яку ви теж можете знайти у відкритих джерелах. На початку жовтня 2014 року, у стилобаті Андріївської церкви формувалася та до дня Покрови була відкрита виставка "Пам'яті загиблих бійців неоголошеної війни".

Виставка "Пам'яті загиблих бійців неоголошеної війни"

На підмурній стіні церкви, з дозволу і сприяння Української православної церкви Київського патріархату, силами співробітників Національного військово-історичного музею України, розмістили і створили два банери зі світлинами українських військовослужбовців і правоохоронців, які загинули від рук колаборантів та російських терористів на Донбасі в період з 23 серпня по 10 жовтня.

Фото загиблих на Донбасі військових

На жаль, лише цими банерами стіна не закінчилась. За браком місця для повного списку втрат українських воїнів площі стіни, де вони його початково розмістили, було не достатньо.

З огляду на це, за згодою і благословення Київського патріарха Філарета у серпні 2015 року на чотирьох секціях муру Михайлівського Золотоверхого монастиря було зроблено стіну пам'яті.

Дивіться фото (Радіо Свобода) з відкриття "Стіни пам'яті загиблих" у Києві:

Як держава допомогла активістам

Як ви думаєте, чим за ці п'ять років допомогла держава чи місто такій ініціативі? А нічим. І мене це дивує. Ані Порошенко як представник державної влади, ані Кличко як представник місцевої влади – нічого не зробили. Хоча неодноразово піднімали тему пам’яті загиблих у своїх виступах.

Віталій Кличко

Єдине, за що лише можна подякувати – так це за те, що після численних звернень небайдужих людей, які робили цю стіну, Київська влада все ж таки прибрала страшні сміттєві баки, що там стояли, і поставила лавки. Щоправда, навіть не під всією стіною, а лише половиною.

Варте уваги! Чому не варто вважати Росію братнім народом: пояснення ветерана АТО

Також кілька років, скільки існує ця стіна, там прибирали тільки служителі з Михайлівського собору. І лише рік тому мерія все ж таки прийшла до тями. Тепер там прибирання робиться силами міста, а не монахів.

А ще влада Києва обіцяла, що там не влаштовуватимуть жодних заходів, окрім вшанування загиблих, але поки це тільки слова і нічого більше. Така собі допомога, якщо чесно.

А хочете знати, який бюджет стіни пам’яті? – Півмільйона гривень. Ці гроші знайшли люди і організації, столична влада не дала жодної копійки.

Як на мене, то це сором мати таку надважливу ініціативу, але водночас не підтримати її ані грошима, ані особливо не допомогти з її розбудовою.

Я вже згадав на початку, що часто ходжу туди, до цієї стіни. Ходжу до Олексія Буслаєва, який загинув від рук російських терористів взимку 2015 на Дебальцевському напрямку. Ходжу до Гайченя, Новака і тисячі інших мужніх чоловіків, які віддали найцінніше, що у них було – своє життя.

Олексій Буслаєв

Микола Гайченя

Ігор Новак

Я ходжу туди, намагаюся при нагоді купляти квіти, залишаюсь там посидіти і подумати про багато речей. Та завжди ставлю собі одне і те саме запитання:

А коли влада Києва, чи президент, чи будь-хто обраний представляти інтереси людей, зробить щось для того, щоб пам'ять про цих відважних воїнів продовжувала жити?

Люди приходять вшановувати пам'ять загиблих

Так, я знаю, що якщо хочеш щось зробити – не вказуй, зроби це сам. Але це питання стосується пам'яті тих, завдяки кому ми мирно ходимо по своїй землі.

Завдяки тим, кому влада на різних рівнях ганебно продовжує брати те, що погано лежить, а Київ продовжує жити своїм звичним бурхливим життям.

І от мені здається, хоча б Київ міг би вже щось зробити для них. Наприклад, профінансувати цей меморіал і зробити його таким, щоб відчувалося, що Київ вдячний і все пам'ятає, а не йому байдуже.