На 74 році життя помер патріарх українського кіно Юрій Іллєнко

Йому було 73. Він залишив по собі безцінний кіно-спадок: як оператор зняв 4 картини, серед них - "Тіні забутих предків", по якій впізнають Україну в світі.

Фільм отримав більше сотні міжнародних нагород та місце в десятці шедеврів світового кінематографу. Як режисер Іллєнко створив 13 картин, перші три з яких не визнавала радянська влада. Також грав у двох фільмах, написав сценарії до трьох стрічок. Остання літературна робота - тритомник "Доповідна Апостолові Петрові", який називають прозовою роботою на рівні "Улліса" Джеймса Джойса, для написання якого потрібно особливе, комплексне бачення світу.

Сергій Тримбач (голова Спілки кінематографістів України): “Юрій Іллєнко був не просто сильною особистістю. Він мав зухвалість говорити мовою, якою не говорив ніхто.. За життя мало хто його любив: хтось заздрив, когось він дратував по-справжньому. Іллєнко був справді великою особистістю”.

Богдан Ступка (народний артист України): “Біда.. Біда сталася в українському кінематографі. Нас покидає дуже могутній, дуже сильний талант”.

Його перші режисерські роботи - "Криниця для спраглих", "Біла птаха з чорною відзнакою" - фільм, який, до речі, отримав золоту медаль Московського кінофестивалю 1971 року і де відкрився акторський геній Богдана Ступки, "Вечір напередодні Івана Купала"... Для 60-х-70-х років минулого століття це були надто сміливі картини. Ними Іллєнко випередив час і кіно.

Ліна Костенко (письменниця): “Весь жах в тому, що у Іллєнка все життя було трагічним. Боже, якщо подумати, якби "Криниця для спраглих” тоді не була покладена на полицю, якби потім далі його шлях, йому не забороняли б - йому ж припиняли дорогу весь час, то так і його доля склалася б зовсім інакше”.

Микола Мащенко (народний артист України, режисер): “Він створив фільми, які назавжди залишаться шедеврами, а він Юрій Герасимович Іллєнко назавжди залишиться генієм. Яскравою особистістю в українському кіно”.

Запам`ятається метр кіно зокрема й тим, що завжди займав радикальну проукраїнську позицію. Мабуть, саме це привело Іллєнка в політику - він був активним діячем всеукраїнського об’єднання "Свобода".

Іван Драч (поет, кіносценарист, громадський діяч): “Коли він став глибше вникати в українську історію, в українську культуру, він став таким націоналістом, таким переконаним і запеклим патріотом, що мені дуже далеко за ним. Він зараз, в останніх своїх роботах політичних він сповідує інтегральний націоналізм, в найвищому розумінні цього слова”.

Колеги по цеху згадували Іллєнка як щирого товариша й вимогливого майстра. Він дуже любив своїх друзів, а сім`я й мистецтво ділили першість в його житті.

Лариса Кадочнікова (народна артистка України): “Без друзів ми не могли б жити. Небачена доброта - він міг віддати останнє, як і Параджанов – ці якості унікальні, дуже любив своїх батьків”.

Ліна Костенко (поетеса, письменниця): “При всій його такій силі, він такий як гладіатор, я раптом побачила фото, де він такий ніжний, він такий добрий”.

Кіно-митці йдуть з життя не лише від хвороб, їхнє серце не витримує збайдужілості, - кажуть друзі режисера. Мовляв, сьогодні в Україні відсутнє те, чому такі як Юрій Іллєнко, Лесь Сердюк та інші майстри-"шістдесятники" присвятили своє життя.