Право на помилку: до чого призведуть фатальні прорахунки Трампа?

Його звинувачують мало не в усіх семи смертних гріхах, а протягом одного лише тижня він примудрився втрапити в халепу двічі: спочатку, звільнивши з посади керівника ФБР, потім – розпатякавши державну таємницю російському міністрові закордонних справ. І "заступництво" Володимира Путіна лише погіршило й без того мерзенну ситуацію для нього.

Теоретично, обидва випадки аж ніяк не є протизаконними: Дональд Трамп як президент своєї країни мав право звільнити з посади Джеймса Комі і видати секретну інформацію про ІДІЛ, яку передали американцям ізраїльтяни. Тобто, якщо підходити до цих питань формально – Трамп не порушив закон. Але обидва випадки все одно стали скандальними. Позаяк звільнення з посади шефа федеральної поліції, який саме вів розслідування проти оточення президента, ставить під загрозу основи американської правової системи, а передача секретної інформації, якою досі не ділилися навіть із союзниками, породжує недовіру до американців: з ними просто перестануть подібною інформацією ділитися. Ось що накоїв Дональд Трамп.

"Мовчи та диш!"

На фасаді будівлі міністерства юстиції у Вашингтоні вибиті добре помітні всім слова: "Жоден вільний уряд не в змозі вижити, якщо не опирається на перевагу права". Поблизу цієї споруди президент Дональд Трамп свого часу купив готель, який почав одразу перебудовувати під власну штаб-квартиру. Нині, переїхавши до Білого Дому, він, здається, вирішив перебудувати під власну штаб-квартиру всю будівлю американської правової держави. Розділ гілок влади, незалежність юстиції, святе та незаймане відокремлення між політичними установами та слідством – все це полетіло шкереберть за допомоги одного-єдиного листа: звільнивши з посади директора ФБР, Трамп добився того, що склалося враження – він бажає уникнути слідства щодо зв'язків з Росією. Якщо ця підозра підтвердиться – президент перетвориться на загрозу для власної країни: лідер держави, який бажає стати вищим за закон.

Раптове звільнення глави ФБР Джеймса Комі викликало просто лавину обурення в політичних колах Америки, але Трамп тут допустив фатальну помилку, адже, як виявилось, ображений Комі має на нього серйозний компромат

А підозра ця отримала нині реальне підґрунтя: стало відомо, що в конфіденційній розмові з Комі, Трамп пропонував йому, по-перше, "облишити копати проти Майкла Флінна (радник президента з питань безпеки, якого було звільнено через зв'язки з Росією – "24"), а натомість потурбуватись, аби журналістів (які розслідували справу Флінна – "24") кинули за ґрати". Саме про такі слова президента йдеться в нотатках звільненого Комі, про які дізналась американська преса. Звичайно ж, що сам Трамп, як це вже стало звичним, ці звинувачення відкидає, проте, той факт, що він письмово та відкрито – як звик, через Твіттер – закликав напередодні Комі "мовчати про їх розмови, якщо той не хоче собі неприємностей", опосередковано підтверджує реальність цих нотаток.

Читайте також: Звільнений глава ФБР збирається помститися Трампу, – The Times

Звільненням директора ФБР він добився лише одного-єдиного результату: американські офіційні інституції на кшталт Конгресу, а також американські журналісти лише "відчули кров" та кинулися розслідувати діяльність Трампа з потроєними силами. Міністерство юстиції повідомило, що у справі зв'язків команди президента з Росією буде призначено спецпрокурора – ним стане екс-директор ФБР Роберт Мюллер. Цей спецпрокурор має розслідувати, як було підкреслено в заяві Мін'юсту, "спроби російського уряду вплинути на президентські вибори 2016 року та пов'язані з цим теми".

Насправді, й це призначення є сумнівним. З одного боку, подібний спецпрокурор є фігурою політично незалежною – на відміну від простого директора ФБР, Трамп не може його взяти та й звільнити. З іншого – викликають неабиякі сумніви ті, хто його призначив. Тому що саме меморандум міністра юстиції та його заступника призвів формально до звільнення Джеймса Комі, а тепер Роберта Мюллера призначив... той самий заступник – Род Розенштайн, який раніше порекомендував Трампові позбутися Комі через "фахову невідповідність".

Колишнього шефа ФБР Рода Розенштайна поважають у США, а деякі політики сподіваються, що він посприяє деполітизації розслідування щодо зв'язків штабу Трампа з Росією

Американська преса вже зацікавилась питанням: а чи не було призначено цього самого спецпрокурора, аби той згодом просто заявив – мовляв, ніяких зв'язків з Росією я не виявив, все гаразд? Саме на це сподівається Дональд Трамп. Він заявив, що очікує від Роберта Мюллера свого виправдання.

Ретельне слідство підтвердить те, що ми вже знаємо – а саме, що між моєю передвиборчою командою та жодною іноземною силою не було ніякого співробітництва,
– заявив він.

До цього він же казав, що призначення спецпрокурора є взагалі непотрібним.

Втім, формально Мюллер не підкоряється й міністрові юстиції – отже, може розслідувати справу цілком незалежно. Сам він став директором ФБР за часів президентства Джорджа Буша – з 2001 аж по 2013 рік, Джеймс Комі став його наступником на цій посаді. За часів свого директорства він користувався великою повагою, а Комі вважався його учнем та послідовником.

"Я маю право мати право!"

Щодо наступного "скандалу тижня", який розгорнувся навколо інформації, переданої Трампом міністрові закордонних справ Росії Сергію Лаврову – то ця історія взагалі викриває американського президента мало не як здитинілого капосника. Ізраїльські розвідники, які недарма вважаються найліпшими у світі фахівцями саме з ісламського тероризму (щоправда, британці шалено намагаються це звання в них відібрати, але досі панове джеймси бонди все ж таки залишаються на другому місці), з ризиком для життя видобувають якісь суттєві дані з самої верхівки ІДІЛ, передають їх своїм американським колегам, які вважають ці дані настільки "гарячими", що навіть не діляться ними із своїми союзниками по НАТО, після чого американський же президент... розбовкує їх російському міністрові, аби похизуватися перед тим своєю поінформованістю.

Читайте також: Зливання секретних даних для Росії демонструє небачену зухвалість Трампа, – The Washington Post

Певно, це було б смішно, якби не було огидно. Й не через самі лише можливі наслідки цього дурного хизування – а саме, що тепер не одні лиш "підставлені" ізраїльтяни перестануть ділитися даними з американськими спецслужбами. І не через те лишень, що й інші розвідки країн НАТО можуть почати притримувати життєво важливу інформацію, не знаючи, як поведеться з нею "здитинілий" американський президент. А ще й через те, як саме повівся він з пресою та з власними співробітниками. Щойно інформація про те, що президент буцімто поділився "надурняка" секретними даними з росіянами просочилася до газет – Трамп замовк, а замість нього "відбріхувався" прес-секретар Білого дому Шон Спайсер, який заявив, що все це не відповідає дійсності, нічого подібного лідер США не робив.

І тут вигулькує сам Трамп, який "падає на хвоста" своєму власному підлеглому та просто вслід Спайсерові заявляє, що, мовляв, звичайно ж, він поділився з Лавровим цією інформацією, але мав на те повне право, бо він же ж президент – отже, може сам вирішувати, що в нього секретне, а що – ні...

Довгий язик Трампа зіграв із ним дуже злий жарт, коли той вирішив злити конфіденційну інформацію Сергію Лаврову під час зустрічі у Білому дому. Після цього вчинку його країна може втратити довіру світової спільноти

З формальної точки зору, Дональд Трамп цілком правий: він і справді має право власноруч оцінювати ступінь секретності тієї чи іншої інформації. Але для того існує законна процедура: президент у письмовому вигляді дає свою оцінку тим чи іншим даним, і вони стають секретними, цілком секретними або взагалі не секретними. В даному ж випадку цього не сталося: Трамп спочатку розбовкав державну таємницю Лаврову, а потім вже постановив, що це не було таємницею.

А найдурніше в цій історії – це те, що вже самому Трампові "на хвоста" впав... Володимир Путін. Який, в свою чергу, поспішив заявити, що це все є "шизофренією" і що ніяких таємниць ніхто Лаврову не видавав. А в якості доказу запропонував надати американцям... запис розмови Трампа з Лавровим. Запис, якого не могло бути в природі, тому що зустріч американського президента з російським міністром офіційно лише стенографувалася, фото мали бути зроблені лише "для службового використання", а аудіо- та відеозапису не мало бути взагалі. От же ж, правду кажуть – ведмежа послуга...

Дилема американської політики

Проте, жарти жартами – а ситуація навколо Трампа й справді склалася страшна. Американська політична еліта постала перед найсерйознішою за багато років дилемою. Кожен новий день у Вашингтоні ще раз доводить: це президентство просто не працює. Весь президентський апарат, все політичне керівництво нації спрямовує свою енергію на приборкання "стороннього тіла" в Білому Домі. США виявляються політично паралізованими. Здоровий глузд вимагає, аби ці збитки державі та її інституціям були припинені – вони нині загрожують країні не лише ззовні, а з самої верхівки американської владної структури.

Це розуміють наразі як опозиційні сенатори та конгресмени від Демократичної партії, так і правлячі республіканці. В Конгресі вже зараз обговорюється можливість призначення власного спецслідчого зі "справ Трампа" – щоправда, таке призначення є законодавчо складним, тому що відповідний закон втратив силу ще в 1999 році і з тієї пори не відновлювався. Проте, якщо відповідна пропозиція набере більшість голосів – закон таки буде поновлено і слідчий Конгресу також розпочне свою роботу. Таке в американській історії трапилося досі лише одного разу: призначення спецслідчого передувало ганебній відставці президента Ніксона. Трамп може відтягти слідство, але він не може запобігти тому, що його й без того слабка підтримка в Конгресі просто щезне. Америка залишається потужною демократичною країною, яку не розхитає навіть Трамп.

Читайте також: Трамп претендує на звання "найбільшої безтолочі" серед усіх президентів США, – The Guardian

Проте, поки ці розхитування тривають – Путін може вважати себе "переможцем". Щоправда, від "Трамп – наш" вже не залишилося жодного спогаду, але ситуація, коли найпотужніша країна світу змушена займатися переважно своїми власними негараздами, забувши про зовнішню політику кремлівського пана, у висновку теж задовольняє.