Скандальний "Проєкт 100 000": чому США відправили на війну людей з низьким рівнем IQ

В ЦРУ намагалися контролювати мізки військових. Тоді ефект від ЛСД був не повністю досліджений і зрештою нічого в агентів не вийшло. З гучним скандалом проєкт довелося прикрити, адже від нього постраждало чимало людей. Більшість сходила з розуму від негативного ефекту від наркотиків.

До теми Гвардія Папи Римського: чим вирізняється та скільки заробляє армія Ватикану

Був у історії США й випадок, коли на війну відправляли далеко не супервоїнів, а навпаки – абсолютно непридатних до битви людей. Вони гинули тисячами й ті, кому вдалося вижити, отримали моральні та фізичні травми на все життя.

"Проєкт 100 000" був повністю провальним, скандальним і абсолютно не мав жодної користі. Водночас його ініціатор до кінця життя так і не визнав, що відправити на війну 100 тисяч людей із низьким рівнем IQ було найбільшою помилкою його життя.

Американці намагалися уникнути призову

У 1955 році у світі спалахнула нова війна: між комуністичним Північним В'єтнамом та некомуністичним Південним. У масштабному протистоянні, яке забрало більше, ніж 4 мільйони життів, зійшлося 19 країн. США та СРСР брали в ньому найактивнішу участь. У Вашингтоні проти війни люди на вулицях протестували майже щодня.

Президенти у передвиборчих перегонах обіцяли покласти край насильству і закінчити війну за будь-яку ціну. Водночас вулиці найбільших міст країни були переповнені протестувальниками. Вони палили автомобілі й скандували гасла проти війни. Наприклад, у 1966 році США щомісяця відправляли до В'єтнаму 50 тисяч людей.

Мало кому подобався такий розклад подій, хоча у Білому домі вважали інакше, відбити В'єтнам означало підкріпити свої позиції на геополітичній арені. Проте американці вважали цей конфлікт беззмістовним і не потрібним для країни, тому намагалися уникнути служби та призову.

"Щоб уникнути відбору один молодик із Мічигану щовечора їв 3 великі піци протягом 6 місяців. Він набрав вагу і його не взяли на службу. Були й люди, які кололи себе в руку голками, щоб зімітувати наркотичну залежність. Таких теж не брали. Були ще професійні гравці у футбол, але в них був імунітет, тому вони могли служити лише за бажанням", – розповів письменник Грегорі Гамільтон.

До лав армії можна було потрапити лише після необхідних тестів / Фото Національного архіву США

Відбір до лав армії не обмежувався лише фізичними здібностями кандидатів. Окрім підтягувань, різноманітних марш-кидків та оцінки стану здоров'я, майбутніх військовослужбовців перевіряли й в інтелектуальному плані. Тести зазвичай були не надто складними:

• рівень знання мови;
• стандартні тести на писемність;
• вміння працювати в команді.

"Завалити" інтелектуальний відбір було доволі складно, тому більшість кандидатів навмисно завалювали фізичну підготовку. Це стало проблемним питанням для армії, адже їм бракувало людей.

Із запланованих 50 тисяч військових, подекуди ця цифра не перевищувала навіть 47 тисяч – недобір було відчутно на фронті. Не вистачало механіків, інженерів та водіїв. Тоді в армії придумали новий лайфхак: знизити планку для фізичного відбору.

Зверніть увагу Прорахували все до деталей, але програли: причина поразки французів у битві при Дьєнб'єнфу

Схема працювала, залишалося хіба пройти тест на IQ. До лав армії можна було потрапити склавши необхідні тести, зокрема на IQ. У В'єтнам забирали лише тих, у кого рівень інтелектуального розвитку був не менше, ніж 80. Відповідний рівень був трохи нижчий від середнього.

Хто розв'язав питання браку військових

І тоді з'явився Роберт Макнамара, який був міністром оборони США з 1961 до 1968 року. Він розв'язав питання браку військовослужбовців, беручи на службу людей із низьким рівнем IQ. Макнамара був прихильником технологій та новітніх підходів. Він вірив, що з людей, які непридатні для служби, зможе зробити справжніх воїнів завдяки відеоурокам зокрема.

Так у 1966 році за його ініціативи зародився "Проєкт 100 000". Програма передбачала відправлення до В'єтнаму 100 тисяч людей із різними розладами. Тоді він і не підозрював якою катастрофою обернеться ця ідея. Проте президент план міністра оборони погодив. Люди із низьким коефіцієнтом інтелекту проходили до армії практично без відбору.

Макнамара був міністром оборони США з 1961 до 1968 року / Фото Міноборони США

З більше як 300 тисяч осіб, які потрапили під цю програму, відсіяли лише 10%. Сумнівно, що Макнамара не знав про наслідки своєї програми. Він, ймовірніше, заплющив на них очі, адже перед керівництвом все мало такий вигляд, ніби ці люди стали доповненими резервами до основних сил у В'єтнамі.

Що перше спадає на думку, то це те, що Макнамара – досить екстраординарна особистість. Він зробив багато хороших і корисних справ, але разом з тим допоміг створити В'єтнамську трагедію,
– сказала письменниця Дебора Шеплі.

На папері все мало такий вигляд, ніби ці люди отримують другий шанс. Все подали під "соусом перевиховання", мовляв, їх відправлятимуть на такі посади і роботи, які можуть знадобитися у майбутньому в цивільному житті. Цим, власне, новобранців і заманювали, ніхто із них не знав, що насправді на війні перетвориться на мішень.

Читайте також Створення атомної бомби в США: хто стоїть за смертельною програмою "Мангеттен"

Дослідники та історики запевняють, що план Макнамари насправді був не таким благородним, яким може здатися. Він нібито одним своїм рішенням розв'язав і проблему військової недостачі і соціальні виклики. Підтвердження цій інформації насправді немає, адже перепису новобранців із "проєкту 100 000" ніхто не вів, або так лише запевняють в Міноборони. Проте аргументи дослідників доволі переконливі.

США витрачали фінансування на В'єтнамську війну, паралельно утримуючи непрацездатних людей на різних виплатах по безробіттю – тож навіщо платити вдвічі більше, якщо можна відправити їх на війну.

Які люди потрапляли під критерії проєкту

Наразі точно не відомо, але є приблизна кількість людей, яких відбирали з кожного "класу" суспільства. Серед усіх американських бідняків 70% підпадали під критерії відбору, водночас:

• 60% набирали серед тих, хто виріс у родинах, де були опікуни;
• 10% – люди із судимістю.

Також серед новобранців були пияки, наркозалежні та люди із шизофренією. Насправді до рядів військовослужбовців потрапляли люди, які мали незакінчену середню освіту, повідомлялося навіть про кандидатів, які мали лише 4 закінчених класи. Були такі, що не вміли читати і писати та люди, які не орієнтувалися в просторі і не розуміли команд.

До рядів військових потрапляли люди, які мали незакінчену середню освіту / Фото AP

Про це згадують колишні військовослужбовці, які брали таких людей під опіку. На війну відправляли навіть тих, хто не вмів на належному рівні спілкуватися англійською.

Люди із психологічними проблемами взагалі не розуміли, що відбувається і від отриманого стресу в них їхав дах. Ті, кому вдалося вижити і повернутися додому, вже не мали нормального життя. В них розпадалися родини й вони не могли працевлаштуватися, адже надалі вони не працювали механіками чи інженерами, як обіцяв Макнамара. Їх всіх відправляли на фронт.

Письменник Грегорі Гамільтон розповів, що зустрічав одного із таких людей, він був дуже худим й мав нездоровий вигляд. Письменника здивувало, що чоловік не розумів, у якій ситуацій опинився, він навіть не знав, що США воюють. 

Що цікаво – він пройшов відбір. Нам щоранку доводилося зав'язувати йому шнурівки, адже він не знав як це робиться. Ми робили це постійно, поки не знайшовся один сержант, який навчив його робити це самостійно,
– сказав Грегорі Гамільтон.

"Проєкт 100 000" тривав до 1971 року і закрився через неефективність. Із 1966 до 1971 року через курси відбору пройшло понад 350 тисяч новобранців, їх розподілили між різними видами військ:

• 9% служили у військово-повітряних силах;
• по 10% у морській піхоті та на флоті;
• 71% потрапили в армію.

Чому за "хлопцями Макнамари" довелося пильнувати

Офіційна назва цього проєкту: "Чоловіки нового стандарту", але в народі їх називали "Moron Cops", що в перекладі "Дебільний корпус". Специфічні клички існували й для означення окремих військових.

Коли комусь із військових доводилося мати справу із "чоловіками нового стандарту", хлопці попереджали один одного: "Пильнуй за ним, це один із ідіотів Макнамари". За ними й справді треба було стежити, адже ці люди дуже часто не розуміли хто вони і що роблять.

Офіційно проєкт називали "Чоловіки нового стандарту" / Фото Wikimedia Commons

Звичайно, що серед них були й такі, що пройшли війну, згодом влаштувавшись на нормальну роботу. Проте жоден письменник не згадував їхніх імен за життя, щоб не накликати цькування на родину та й на них самих.

Таким людям у цивільному житті було непросто, а на полі бою з "хлопцями Макнамари" проблем було чимало. 10% втекли з фронту в перші 18 місяців служби. Відомі випадки двох дезертирів: Джона Гранта і Кенні Метса: обидва втікали зі служби 15 разів, їх щоразу ловили і знову відправляли на фронт.

Бували й випадки, коли новобранці відкривали вогонь у своїх. Особливо, коли несли варту, вони стріляли без попередження. Повідомляється також про випадки, коли в колоні військових "хлопці Макнамари" губилися в просторі і звертали з дороги, підриваючись на мінах. Через це ворожі сили знали точне місце пересування американських військових.

Важливо Наприкінці не було з ким воювати: конфлікт Болівії та Парагваю призвів до незворотних наслідків

Шкоди від них було більше, ніж користі. Крім того, що військовим треба було постійно бути готовими і стежити за всім, що відбувається, вони ще й повинні були контролювати кожен рух своїх братів по зброї, адже їхні помилки могли коштувати життя всієї групи.

"Один офіцер писав: "Відправити таку людину в ряди військових – це дуже небезпечно. Інколи вони можуть бути загрозою не так для ворога, як для вас самих. У мене майже двічі не поцілив союзник і потім збив мене з ніг, бо злякався раптового шуму. Якщо ви відправляєте у піхоту людину з низьким IQ, то більшість свого часу витрачатимете на те, щоб переконатися, що він не уб'є когось зі своїх", – розповів Грегорі Гамільтон.

"Хлопці Макнамари" навчанню піддавалися важко, тому, щоб не гаяти часу, їх відправляли одразу на передову. Вони не знали абсолютно нічого, окрім того, як тиснути на гачок, відповідно – помирали. Історики повідомляють, що такі військові помирали у 3 рази частіше, ніж їхні колеги по службі. Запобігти цьому теж ніяк не можна було.

Проблема була ще й у тому, що з ними мало хто спілкувався. Їм старалися не говорити надто багато інформації, адже боялися, що у випадку полону, розкажуть абсолютно все, що знають.

Хлопців із "Проєкту 100 тисяч" було неможливо навчити виконувати складні завдання. Єдине, що у них виходило добре – тиснути на гачок, тому більшість і відправляли в бій. Найневинніші люди, зі своїми проблемами – просто перетворили на живі мішені,
– колишній військовий кореспондент Джозеф Галловей.

Військових Макнамари намагалися вберегти

Загалом, ставлення до "хлопців Макнамари" було не найкращим. Їх вважали тягарем, однак серед військовослужбовців було немало керівників, які намагалися вберегти цих людей. Вони давали їм нескладну роботу, максимально віддалену від ліній зіткнення. Наприклад, роботу на кухні чи прибирання. Інколи ставили комусь в допомогу на ремонтних роботах.

Читайте також Потужні секретні операції та повалення режимів: чим займається Управління спеціальних акцій ЦРУ

Таких осіб війна особливо не зачепила, їм було набагато простіше, адже вони й не бачили справжню передову. Хоча хоробрості в "хлопців Макнамари" вистачало – вони були готові йти в бій. Однак на самій хоробрості "далеко не заїдеш", битви та війни виграють хитрі та кмітливі. Згідно з розповідями учасників В'єтнамської війни, "чоловіки нового стандарту" не могли похизуватися такими навичками.

Серед військовослужбовців Роберт Макнамара був найненависнішою людиною на всі Сполучені Штати. Один з офіцерів сказав, що за "Проєкт 100 000", Роберт Макнамара заслуговує горіти в пеклі,
– розповів письменник Грегорі Гамільтон.

В'єтнамська війна закінчилася у 1975 році. Тема низькоінтелектуальних новобранців ніяк не вщухала, про це постійно говорили учасники війни. Все дійшло до того, що в 1989 році Міноборони довелося почати розслідування. Макнамари на посаді вже не було й висновки були невтішними.

Виявилося, що між учасниками "Проєкту 100 00" та іншими ветеранами було багато відмінностей у цивільному житті. Наприклад, хлопці міністра мали нижчий рівень доходу, частіше розлучалися, інколи й взагалі опинялися просто неба. До розслідування доєдналися й критики, які звинуватили у всьому не лише колишнього міністра оборони, але й уряд загалом.

Макнамара не визнав помилки

На думку критиків, саме низькоінтелектуальних людей відправили на фронт, щоб не чіпати резерви. "Хлопці Макнамари" отримали настільки серйозні психологічні травми на війні, що виявилися практично неготовими до післявоєнного періоду. Відтоді в обіг ввели новий термін – помилка Макнамара.

Помилка Макнамара – також відома як "кількісна помилка". Передбачає ухвалення рішень на основі виключно кількісних спостережень. Водночас всі інші варіанти ігноруються. Саме за таким принципом діяв Роберт Макнамара, коли відправляв на війну до В'єтнаму десятки тисяч новобранців.

Макнамара ніколи не просив пробачення за свої вчинки / Фото ThoughtCo

Сам Роберт Макнамара помер у липні 2009 року у віці 92 років. Він так і не визнав своїх помилок, ніколи не просив пробачення за свої вчинки. Він вважав "Проєкт 100 тисяч" необхідністю та можливістю, яку використали, щоб перемогти у В'єтнамській війні, але США її програли. Макнамара вибачився лише за програну війну, але не за проєкт.

Важко сказати, яку саме роль "Moron Corps" відіграли у В'єтнамській війні. Так сама важно й передати відчуття, які переживали ці хлопці під час бойових дій, можна хіба уявити. Проте США програли війну за В'єтнам точно не через них.