Король – голий: у Росії почалися незворотні процеси руйнування путінського режиму

Прогнози про те, що Росія економічно не зможе витримати затяжну повномасштабну війну, які озвучували чимало експертів після початку повномасштабного вторгнення виявилися водночас і хибними, і правдивими. Як показала практика, Москва зуміла загальмувати руйнівні для себе процеси, але в такий спосіб лише сильніше натягнула тятиву лука, націленого на яйце із голкою всередині.

Дивіться також Кремль не має чіткого плану оборони Криму: чому Путін намагається затягнути війну

Вже станом на початок лютого стає абсолютно зрозумілим, що до смерті російського Кощія залишилось лише кілька кроків, і вже нема ані скриньки, ані зайця, які так чи інакше захищали "безсмертного" фюрера. Та й охочих зберегти його марне життя стає дедалі все менше.

Всі хочуть знищення України, але розуміють, що не зможуть

Рішення про початок повномасштабного вторгнення, прийняте кремлівськими старцями, російське суспільство сприйняло з абсолютним екстазом. Ненависть до України у них накопичувалась навіть не з моменту анексії Криму та заходу окупаційних військ на Донбас. Ставлення до українців як до безвольних рабів абсолютна більшість росіян вбирала із молоком матері. Навіть, якщо ця матір була українкою.

Бойова пропаганда, загальне ставлення представників "великоросійської народності" до всіх інших як до людей другого ґатунку, а також неймовірне та цілком хибне відчуття власної богообраності десятиріччями перетворювали росіян у шовіністів. При цьому цілеспрямоване знищення інших культур та мов, популяризація "ідеальності" головного народу призвели до того, що навіть татари, буряти, якути та інші почали асоційовувати себе з росіянами, переймати тенденції щодо ненависті до ближніх, особливо якщо вони не є представниками "головного народу".

Оскільки ж на додачу до "вродженого" російського шовінізму з 2014 року додався ще й наратив про "українці вийшли з-під контролю", а по телебаченню 8 років порівнювали жителів Росії із "дідами", а українців – із нацистами, то нема чого дивуватися бажанню окупантів знищити Україну разом із її населенням. 

І як би "хорошие русские" не намагалися доводити, що "суспільство це не підтримує", що "це є війною Путіна", колективної відповідальності за скоєне їм не уникнути. Адже, по-перше, вони плекали цей режим понад 20 років. По-друге, треба бути чесними, всі "не такие русские" досі хочуть, аби України не стало, світу довелося просто змиритися з перемогою Росії, зняти з неї санкції, дозволити їм далі безперешкодно кататися Європою, купувати речі дорогих брендів у ЦУМі та далі обирати "міцного царя-геополітика".

Звісно, "звичайні біженці" з Росії можуть кричати: "я працюю у центрі допомоги українцям, я страждаю від режиму Путіна, дайте грошей". Або ж вимагати ліцензію на роботу для "інформаційної боротьби з Кремлем" та зборів на спорядження мобілізованим окупантам.

Як тільки крилаті чи балістичні ракети прилітають в об'єкт критичної інфраструктури у Києві, російські соцмережі вибухають від екстазу окупантів. Однак як тільки стається масовий випуск учнів у макіївському ПТУ, вони одразу питають: "а нас за що?".

Це ж саме стосується геть усіх росіян, і у цьому є певний плюс для України. Бо так чи інакше всі росіяни пред'являть своїй владі за слабкість. Адже режим демонструватиме свою волатильність по мірі збільшення незадоволення населення, а цим неодмінно скористаються всі, хто бажає скинути царя.

Росіяни дедалі більше розуміють, що війна йде не на їх користь. Що втрати зростають, а президент виявився зовсім не геніальним стратегом, а просто надзвичайно амбітним дідуганом, який випив п'ять пігулок, але подавився шостою. Тепер він б'ється в агонії, бо ані дихати не може, ані серце заспокоїти. При цьому навколо нього стоять розгублені холуї, що мріють про корону, але не знають, до якого місця ротом припасти, аби позбавити фюрера мук, або ж взагалі залишити його помирати. А найгірше для Путіна те, що саме таку картинку транслюють зараз по всьому російському телебаченню, але намагаються пояснити населенню, що все так і було заплановано, а президент просто демонструє свою силу та міць.

Тим часом Британська розвідка допускає, що Кремль готує новий етап "часткової мобілізації"

Так званий "глибинний народ" так чи інакше не може бути задоволеним тим, що його "велика держава" не здатна подолати Україну. Зрозуміло, що вкрай занепокоєні цим і псевдоліберали, які проміняли життя у Москві на злидні у Європі, Грузії, Туреччині чи Казахстані. Адже ситуація вийшла з-під контролю, а тепер їм доводиться існувати серед народів, яких вони ненавидять, через нездатність Путіна розтрощити ЗСУ. І хай не розповідають про свою невинуватість та не намагаються ситуативно порівнювати себе зі справжніми біженцями з України. Адже світ так і не побачив від всіх цих "хороших русских" біля своїх посольств у будь-якій країні якихось масових акцій з вимогою повернути залишки військ на болота. Були лише протести на підтримку імперця Навального та мітинги проти санкцій, що "тиснуть на звичайних росіян".

Приблизно те ж саме відбувається і всередині Росії. Якісь ситуативні бунти були здебільшого пов'язані не з намаганнями зупинити війну, а з тим, що держава погано забезпечує мобілізованих/строковиків/контрактників спорядженням.

Росіяни лише починають відчувати наслідки війни

Втім, все вищеперелічене зовсім не означає, що у російському суспільстві не відбувається нічого, що б свідчило про можливість падіння режиму у якійсь осяжній перспективі.

Так, росіянам здебільшого глибоко наплювати на те, чи загине у війні мільйон мобілізованих, чи два. Рівно до того моменту, коли війна не починає торкатися саме їх. Коли командири кажуть, що з другом/чоловіком/сватом/братом все добре, а той востаннє дзвонив із Макіївки 31 грудня. Коли тіло сина привезли у цинковій труні, а компенсацію дадуть лише, якщо половиною доведеться поділитися з офіцером.

У більшості росіян при цьому не виникає ніяких претензій до своєї влади через величезні втрати на фронтах. Їх цікавить лише те, чому Путін не здатен завершити цей конфлікт перемогою. Чому всі ці Пєскови та Мєдвєдєви розповідали про "червоні лінії", пропагандисти обіцяли Київ за три дні та ядерний попіл у США, а в реальності чомусь вибухає Кримський міст, Чорноморський флот стає недобитою флотилією, що розосередилася морем у сподіванні на те, що так хоча б всі кораблі разом на дно не підуть, а на будівлі Міноборони кран встановлює системи ППО.

І все це – лише дуже опосередковані та слабкі наслідки війни, які росіяни так чи інакше бачать та відчувають на собі. Значних страждань розв'язана війна жителям Росії ще не завдала. Бо навіть таке явище, як агресивний п'яний солдат із автоматом біля кафе стало не повальним, а більшість населення Росії банально не здатні відчути на собі посилення збідніння. Доки держава здатна виплачувати зарплати та пенсії, а економіка хоч якось працюватиме, ніхто з "обраних богом" не питатиме у влади, що взагалі коїться.

Актуально Росія втратила газовий ринок у Європі, тепер газопроводи нікому не потрібні

Однак через політику спалювання резервних фондів, посилення санкцій та мобілізацію росіяни так чи інакше насправді відчують на собі погіршення вже у травні – червні 2023-го. Адже російський уряд далі не зможе понижувати рівень життя поступово. Наслідки рішень робити вигляд, що нічого не змінилося, почнуть відчуватися. І тоді довіра людей до Путіна та його оточення стрімко падатиме. А так чи інакше, диктатор наразі вимушений озиратися на рівень підтримки своїх дій населенням. Адже він розуміє, що народ ніколи не почне бунтувати, але послабленням влади обов'язково скористаються всі, хто хоче обійняти його місце.

Як зазначив секретар РНБО Олексій Данілов, саме через це Путін тягне із дозволом своїм ланцюговим псам проводити дуже масштабну мобілізацію. При цьому на Кавказі, у Санкт-Петербурзі та Москві вже почалася кулуарна боротьба за владу.

Всі зрозуміли, що король – голий. І як тільки його слабкість стане більш очевидною, найвірніші друзі фюрера стануть його заклятішими ворогами. Режим вже починає падати, а ці процеси є невідворотними. Скільки вони триватимуть, сказати важко, але кожне рішення Путіна лише прискорює його смерть.