24 канал аналізує ситуацію щодо заборони діяльності каналу "Дождь" і пояснює, чому вони, попри ліберальну обгортку, теж пропагандисти.

До теми Ведучий "Дождя" заявив, що канал забезпечує російських "мобіків"

Російський телеканал було створено у 2010 році командою медіаменеджерки Наталії Сіндєєвої. Проєкт позиціонував себе, як ліберальне ЗМІ, що обережно критикує режим Путіна. Насправді ж це був такий собі "оазис" для невеликої частини суспільства в Росії, яка вважає, що розділяє ліберальні цінності. "Дождь" став інструментом ретрансляції емоцій та енергії цих людей.

За кілька років потрібного ефекту було досягнуто: росіянин, який дивився "Дождь" став вважати, що лише цей факт є актом спротиву путінізму й цього цілком достатньо. Така ситуація цілком влаштовувала владу, адже створювала ілюзію існування в Росії вільних ЗМІ, а відповідно й демократії. Так звані "вільні ЗМІ" радо грали свої ролі й покірно та подекуди радісно маркувалися плашками "іноземних агентів".

Іншим важливим аспектом роботи "Дождя" було поширення його меседжів за межі Росії. Його "ліберальність" дозволяла безперешкодно проникнути до України, Казахстану, країн Балтії та Західної Європи. На відміну від агресивного і маргінального Russia Today, "Дождь" діяв тонше, розумніше і лагідніше, але так само відіграв роль м'якої сили Росії, його головне завдання – залишати людей у російському медійному полі, поширювати російські наративи та нав'язувати власне бачення подій.

Ситуація змінилася у 2022 році, з початком відкритого вторгнення до України. Російська влада зачистила все медійне поле та заборонила будь-які прояви інакшості в ЗМІ. "Дождь" закрився разом з іншими ліберальними ЗМі, такими як "Эхо Москвы", "Новая газета", більшість співробітників виїхали з Росії, щоб не сісти за ґрати та не втратити західні гранти.

Закриття в Росії не стало смертю проєкту "Дождь", вже незабаром він відновив свою діяльність у сусідній Латвії, де за кілька років до того вже отаборилося інше "ліберальне" російське ЗМІ – "Медуза".

Поважний флешмоб У Литві також припинять мовлення телеканалу "Дождь"

На цьому "Дождь" не зупинився – у своїх сюжетах:

  • використовували карту Росії з окупованим українським Кримом,
  • армію російських окупантів, що вторглися в Україну називали "нашими",
  • жаліли нещасних "мобіків" – нову хвилю російських окупантів, яких кинули на війну без шкарпеток і сучасної зброї.

Останньою краплею став ефір журналіста "Дождя" Алексєя Коростельова, який надмірно опікувався мобілізованими окупантами, закликав їм допомогти та визнав, що телеканал цим якраз і займається. Тобто – спонсорує терористів і тероризм. У Росії в таких випадках кажуть, що "произошла чудовищная ошибка".

Скандальне зізнання російського журналіста – дивіться відео:

Менеджмент "Дождя" спробував загасити бурю – Коростельова звільнили, а його слова назвали помилкою, хоча спіч "журналіста" та аналіз сюжетів каналу доводить, що це частина редакційної стратегії. Пізніше Сіндєєва це підтвердила, коли на стрімі уся в сльозах перепросила у звільненого Коростельова та попросила його повернутися до роботи разом з його колегами, які також оголосили про звільнення на знак підтримки його дій.

Пані Сіндєєва декларує підтримку окупантів: дивіться відео

На іншому стрімі та ж Сіндєєва майже слово в слово проговорила промову Коростельова та визнала, що їй душа болить за окупантів, "які в лісі, без їжі і яким нема, де жити". Тим самим вона поставила на шальки терезів "страждання окупантів" та звірства її земляків у Бучі та інших містах України.

Після того, як латвійська влада відмовилась від компромісів, російські медійники змінили тактику і пішли в наступ. Серії заяв про утиски свободи слова і навіть порівняння з путінськими практиками, а також заяви, що латвійські закони якась "маячня" – все це показало, що Латвія не помилилася у своїх діях. Проте вчасно схаменулися, коли побачили, що пригріли "змію", яка отруювала все навкруги, поширюючи власний світогляд.

Світогляд росіян – імперський по суті, він живиться ресентиментом і мареннями про уявну велич Росії. У цьому дискурсі росіяни та українці – братські народи (або взагалі один – у випадку Путіна). Водночас українці – молодші брати, смішні, але трохи зіпсовані. Росіяни ж – носії вищого знання та мають право на зверхність.

Значну роль тут відіграють російські ЗМІ: вони краще за українців все знають та пихато дають "розклади". Наприклад, що треба писати "на Україні" (бо вони так звикли) та "в Донбасі" (бо то нібито скорочення від "в Донецькому вугільному басейні", а не самостійний топонім, що утворився замість недолугої російської лексичною конструкції та отримав нове життя в українській мові). При цьому, самі росіяни не реагують на спроби пояснити, що вони помиляються або роблять щось не так, а ще дуже люблять розповідати, як робити правильно, кого з історичних постатей вшановувати, а кого потрібно забути чи засудити, щоб не "злити старшого брата".

Прикладів тому велика кількість, але чомусь запам'яталося інтерв'ю, яке дав український нардеп Дмитро Гурін російській "Мєдузі" (своїм колишнім колегам) напередодні вторгнення. Тоді його слова про те, що "росіяни взагалі не розуміють, що відбувається в Україні", були сприйняті всезнайками за маячню, а самого його піднято на сміх.

Щось подібне лунало щодо українців з вуст російських військових напередодні вторгнення, а вже за кілька тижнів вони горіли у своїх танках, тікали й ховалися по лісах і посадках від українських фермерів з рушницями чи навіть вилами. Натомість про небезпеку такого ставлення ще у далекому 1926 році попереджав земляків російський поет Маяковський у вірші про "товариша москаля": "Трудно людей в одно истолочь, собой кичись не очень. Знаем ли мы украинскую ночь? Нет, мы не знаем украинской ночи".

Ця схема універсальна й українців легко можна замінити на казахів, грузинів, або ж латвійців, литовців і естонців, яких росіяни зверхньо досі називають "прибалтами". Статичною залишається лише зверхність і надмірна пихатість росіян.

Як слова Коростельова, так і слова Сіндєєвої, а також заяви інших журналістів телеканалу – це частина великої стратегії. Вона полягає в тому, що війна це погано, а мир – добре. Проте, ця схема зараз вже не працює, пацифізм – це привілей мирного часу. Нині Росія веде агресивну війну, метою якої є знищення українського народу. Росія домагається цього шляхом масових воєнних злочинів і геноциду.

Варто визнати, що у "Дождя" немає іншого вибору – якщо канал обере бік добра, він перестане бути російським телеканалом і втратить не лише російську аудиторію, але й російську імперську ідентичність. "Дождь", його журналісти та редактори ніколи не визнають, що війна проти України – це не війна Путіна, а війна всієї Росії та росіян. Ба більше, є продовженням колоніальних зазіхань Росії, що тривають вже понад 300 років.

Вони не наважаться спокутувати гріхи та біль, що його Росія завдала Україні, для них краще відсидітись за пафосним "а нас-то за что". Вони не хочуть колективної відповідальності, натомість хочуть грантів, нового "плану Маршалла" для Росії та прирівнюють свої проблеми до страждань українців. Вони ніколи не визнають, що нинішня Росія має загинути для того, щоб було знищено джерело зла. Зла з найбільшим у світі ядерним арсеналом.

"Дождь" та інші "хороші росіяни" досі не зрозуміли, що роблять щось не так і досі переконані у власній вищості та правоті. Схоже, це в них виходить щиро. Проте, це не означає, що цього не бачать інші, а тому мають повне право боротися з російською пропагандою, яка всюди намагається насаджувати "русскій мір".