9/11/01 - старт нового життя

Теракти "Аль-Каїди" дозволили Сполученим Штатам Америки, єдиній наддержаві, вирішити кілька головних економічних завдань на той час. Водночас терористи завдали збитків всій світовій економіці через десять років.

Війна не завжди руйнує, інколи вона дозволяє навпаки збагачуватися. Військовими діями США завжди могли вчасно скористатися (Друга світова війна, локальні конфлікти). Цього разу, інтервенція в Афганістан і Ірак теж в певний етап стала позитивом для економіки Сполучених Штатів.

Початок правління Президента Джорджа Буша-молодшого припав на деяку стагнацію національної економіки. Рядові американці потребували змін у фінансовому житті. Відтак новій адміністрації потрібно було вирішувати завдання негайно. І саме оголошення війни терористам стало поштовхом до економічних нововведень.

Зокрема, продовжився процес друку необмеженої кількості грошей (хоча, випуск доларів не можна порівняти з об'ємом, який спостерігається сьогодні вже за часів правління “мирного” Барака Обами і голови ФРС Бена Бернанке). Країна зрозуміла, що можна надрукувати стільки, щоб вистачило на військові операції, розвиток національного господарства і збільшення багатства громадян (ну, що це за "американська мрія", якщо не можна купити будинок і автомобіль?).

Крім того, не варто забувати, що саме в цей час США почали позичати неймовірні суми для планів ведення війни і внутрішнього споживання. Борги американців зростали в геометричній прогресії. Наприклад, під час президентства Білла Клінтон, державний борг виріс на 13,7%, а вже Буш збільшив його на 77,4%. Відтак, при Клінтоні, кредити США складали 57,7% ВВП країни, а вже Буш довів цей показник до 70,2%. При цьому, найбільшими кредиторами виступили Китай (25,69%), Японія (20,21%), Великобританія (7,68%) і, як не дивно, ОПЕК (5,09%), яка займається продажем і поставками нафти на ринок. Уся суть боргів США перед ОПЕК полягає в тому, що на військові потреби потрібно багато нафтопродуктів, які продавали за високими цінами. Саме конфлікти в Афгані та Іраку підштовхнули найбільші країни-імпортери вуглеводів до підвищення цін.

Початок активних зовнішніх запозичень почався з США. На початках, це давало свої плоди: американці були в ейфорії від збагачення. Це зрозуміли і в ЄС. Європейці побігли за кредитами. При чому, це робили не тільки громадяни, але й уряди. Дивують цифри після 2001 року: збільшення пропорції ВВП Великобританії щодо боргу складає 416%, Люксембург — 4604.5%, Ірландія — 1307.6%, Греція — 116%, Німеччина — 159% і так можна продовжувати далі.

Громадяни США і ЄС продовжували брати кредити, робили наддорогі покупки і сімейний бюджет не витримував такого навантаження. Не витримали цього і банки з національними економіками.

У результаті через кілька років фінансового “перегріву” США, стався глобальний фінансовий “вибух”, від якого постраждали всі.

Як зазначає оглядач Сергій Шелін, “виготовлені в Америці легкодоступні гроші розділилися на три потоки - на оплату китайського імпорту, спекуляції на ринку житла і на роздмухування міхура на світовому нафтовому ринку”. Не погодитися з цим дуже важко.

Вийшло так, що чудова ідея - збагачення громадян і війна з глобальним тероризмом - стала для США через кілька років великою проблемою. Наслідки непродуманих кроків відчуваємо тепер. А експерти вже назвали минуле десятиліття - “втраченим”.

І, якщо проблеми минулого дають про себе знати сьогодні, то ці негаразди вирішувати ніхто наразі не збирається. Обама продовжує позичати і робить якісь малозрозумілі “косметичні” ремонти економіки, а в Європі шукають тих, на кого можна повісити порятунок Греції, Ірландії, Португалії та Італії.

Проте “борговий” ком продовжує збільшуватися.

Вихід??? А вихід поки знайти не можуть. При цьому, терористи, навіть самі того не усвідомлюючи, завдали значно більших втрат економіці США і ЄС, ніж руйнування двох торговельних центрів.