І справді, чи то історія, чи то доля диктує неписані правила – фільми-переможці BAFTA не залишаються непоміченими і на «Оскарі». На щастя, BAFTA менш осяяна зірковим і тим паче голлівудським пафосом, що хоч трохи наближує її до істини.
Що відбувалось на BAFTA об’єктивно – у новині. А що побачив середньостатистичний поціновувач якісного кіно (без зайвої скромності - я) – нижче.
Тепер по поличкам:
Операція «Арго». Настільки ж передбачувано не лише як сам Бен Аффлек, але й як сюжет фільму. Складалось враження, що й сорочку чудо-режисер прасував більше ретельно, бо ж знав – йому виголошувати слова перед колегами та усією Британською Кіноакадемією. Та ще й неодноразово, до речі. Так-так, флегматичний Аффлек ледь не зібрав весь Бафтівський куш: і найкращий фільм, і найкращий режисер. Думається мені, що бідолашний Стівен Спілберг зі своїм Лінкольном нервово покусували лікті у куточку. Однак про це пізніше.
Чому Арго так полюбився американцям – зрозуміло. Показово заплутаний сюжет, який нібито розвивається сам у собі (так званий фільм у фільмі), щедро приправлений хеппі-ендом. Та до того ж скромняга із секретної служби, який згодом стає ледь не героєм сучасності. Аффлек не пошкодував посилання ще й на реальність історії, у якій, проте, варто було б сумніватись (все ж американське кіно як-не-як). І ось перераховуючи всі ці аргументи, важко зрозуміти, що ж у цьому фільмі знайшли європейці (тим більше британці з їх «витонченим» почуттям гумору). І тут згадаймо: BAFTA – вступне слово до «Оскару». А з останнім і так все зрозуміло…
007: Координати Скайфол. Настільки солодкаво, що аж сплюнути хочеться. Попсова історія про супергероя, розбавлена, звичайно, солідним бюджетом, та (на щастя) не менш солідними акторами. Хочеться скромно подякувати сценаристам за сюжет, бо вони хоч трохи,та все ж дозволили собі відійти від стандарту. Та й Хав’єр Бардем потішив око своєю лукавою грою.
Безперечно, нарікати на передбачуваність перебігу подій було б занадто самонадіяно. Адже Бонд, він такий Бонд. Проте можна було б ризикнути і дати зняти чергову частину бондіани, до прикладу, Квентіну Тарантіно. Бо, відверто кажучи, сцени зі смертю на руках у Бонда виглядають дещо штучно. У Тарантіно Бонд на померлих принаймні не озирався б…
Проте навіть якби бондіану знімав пересічний студент творчого вузу, уникнути нагороди фільмові не вдалось би. А тим більше, якщо мова йде про британця Сема Мендеса… Відтак, одноока маска за найкращий британський фільм року таки потрапила у руки майже самому Бондові.
Любов. Міхаель Ханеке нарешті побив рекорд власної дистанції. Таким чином, беззаперечна слава не лише в «атрхаусних» Каннах та Берліні – у його руках. У найближчому майбутньому – можлива перемога на Оскарі, а зараз – звання найкращого фільму іноземною мовою на BAFTA.
Відверте кіно про людяність у первісному її розумінні. Можна сміливо сказати, що нагорода ця не була несподіванкою. Проте, на відміну від «Арго», стала сатисфакцією для прихильників справжнього, живого (хоч і злегка «затягнутого») кіно. Маніфест любові (саме любові, а не лише кохання) та чудовий візуальний ряд. Можна було б, до речі, позмагатись фільмові і за найкращу операторську роботу. Проте, звичайно, «Любов» «Життю Пі» – не конкурент у цьому питанні.
Життя Пі. Просто чудова американська казка для тих, хто по горло наївся не те мультиками, не те фільмами. Історія, схожа на реальну, огорнена у цукеркову обкладинку – дуже по-американськи, проте не менш від того привабливо. «Найкраща операторська робота» та «Найкращі візуальні ефекти» - дві нагороди на одному фестивалі. Та ще й для фільму, який отримав 11 оскарівських номінацій. Енг Лі може бути собою задоволений.
Абсолютно виправданою у випадку Життя Пі є простота розвитку сюжету. Не без «вічних» питань, звичайно. Проте і без зайвого клопоту. Гріх дивитись фільм не у 3D. Суть хоч і не втрачається, а ось весь «кайф» можна і не вловити.
Знедолені. Абсолютною несподіванкою на BAFTA став цей фільм. Точніше несуттєвість нагород, які він отримав. «Найкраща жіноча роль другого плану» (Енн Гетевей постаралась, тут не посперечаєшся) та «Найкращий звук» (добре, хоч не Адель дісталось). До цього всього - якась там скромна нагорода за грим та укладку. Важко уявити емоції оскароносного Тома Хупера, який, очевидно, сподівався вхопитись принаймні за найкращий адаптований сценарій.
На мою думку, стрічку абсолютно незаслужено обійшли стороною. Безперечно, у ній відчувається наліт штучності та пафосу. Проте, знімаючи мюзикл, уникнути цього неможливо. Та й сповна ситуацію розрядила небуденна Хелена Бонем-Картер. Тож зрозуміти логіку Британської Кіноакадемії у випадку зі «Знедоленими» важкувато. Можливо, «десерт» вони просто залишили для «Оскару» (там у стрічки немало-небагато 8 номінацій). Як би там не було, проте фільм дивитись варто. Дивитись і слухати! Бо співочі потуги «Россомахи» Джекмена та «інспектора поліції» Рассела Кроу того варті.
Лінкольн. Ще однією дивиною стали нагороди для Спілберга. Точніше, для його «Лінкольна». Безпосередньо режисерові потримати у руках всюдисущу маску Британської Кіноакадемії так і не вдалось. Натомість зробив це Деніел Дей-Льюїс - «найкращий актор року» за версією BAFTA. І абсолютно заслужено, варто зазначити. Зрештою, якби Спілберг дозволив собі метнутись оком на іншого «Лінкольна» то і цієї нагороди у фільму не було б, адже стрічку на 50% зробив саме Дей-Льїс. Як у випадку і з оскароносною «Нафтою», варто згадати.
Лінкольна, до речі, змагався і за звання найкращого фільму за версією BAFTA. І якби не вищезгаданий Бен Аффлек зі своїм надокучливим «Арго», то історична драма могла б із впевненістю зайняти цю сходинку. Проте сповна відігратись Лінкольн зможе на «Оскарі», де на нього сподівання поклали аж у 12 категоріях.
Анна Кареніна. Абсолютно «мертве» кіно. Як можна було так безжально перетворити культовий роман на «попсову» стрічку - досі загадка не лише для мене, алей, очевидно, для критиків BAFTA. Тож не дивно, чому картині так і не вдалось обійти той же «попсовий» Скайфол чи, до прикладу, драматичних «Знедолених». Одна перемога, але й та очікувана – за найкращі костюми.
Щодо особистого враження від фільму, то перегляду він, безперечно, вартий. Проте лише для тих, у кого до істерики трагічна Кіра Найтлі алергії не викликає. Як на мене, півтори години віч-на-віч із нею яко з головнею героїнею – межа глядацьких можливостей. Хоча суто жіночий погляд – костюми, звичайно, на висоті. Як і прикраси та грим.
Звільнений Джанго. Менше слів – більше діла! Дуже навіть у стилі Тарантіно. І хоч як би там не нарікали, що Квентін зовсім вже пасе задніх, спагеті-вестерн йому вдався на всі сто! За це Тарантіно особисто в руки – «Найкращий оригінальний сценарій», а докторові Шульцу (він же Крістоф Вальц) – «Найкращий актор другого плану». До речі, ідентичну нагороду Вальц отримав на ті й же церемонії BAFTA у 2010 за роль у «Безславних виродках». Того ж року дісталось акторові і на «Оскарі». Повертаючись до цьогорічної нагороди Британської Кіноакадемії, варто зазначити, що такі відзнаки для фільму - дуже навіть очікувані. Тим більше як для кривавого тарантінівського кіно. Адже на фільм року «Джанго», як відомо, і не претендував. Зрештою, компенсувати втрачене картина зможе на «Оскарі» - там на неї чекає аж п’ять номінацій.
Варто зазначити, що після «Безславних виродків» на «Джанго» фани Тарантіно чекали як на ковток свіжого повітря. Бо «Виродки», як то кажуть, «вставили» не на жарт. Три роки роботи та невеличкі заміни (Квентін сміливо проміняв Бреда Пітта на Лео ДіКапріо) і вуаля – перед вами геніальний вестерн із присмаком спагеті та влучно приправлений томатним (чи то кривавим) хеппі-ендом. Ремарочка – Тарантіно нарешті заговорив у фільмі про кохання. Що ж буде далі?..
Перерахувавши всі ці нагороди та почесні звання, стає дещо сумно. Відверто вражає тотальна сліпота критиків. Шорт-листи більшості престижних кінонагород виглядають майже ідентично. Таким чином, вони ніби ненароком диктують, який фільм уже за декілька років можна буде сміливо назвати культовим, а який смиренно припадатиме пилюкою в гігабайтових архівах кіноманів.
Говорячи про сліпоту, я наголошую перш за все на тих фільмах, які критики Британської Кіноакадемії ніби ненароком оминули увагою. До прикладу, «Майстер» Пола Томаса Андерсона. 4 номінації на BAFTA і жодної перемоги! І це при живому режисері та навіть при геніальному Хоакіні Феніксу! І грішно, і смішно, панове.
Що вже говорити про «Звірів дикого Півдня» зі скромним (за мірками BAFTA) бюджетом у 1,8 мільйона доларів. Безперечно, жодного відомого актора, не надто іменитий режисер та ще й звання «незалежного кіно». На щастя, хоч одна номінація – за найкращий адаптований сценарій. А фільм вартий більшого.
Повною несподіванкою особисто для мене стала лише одна номінація для відверто вдалого і вартого уваги фільму «Королівство повного місяця». Весу Андерсону не вдалось відвоювати навіть одненьку перемогу – за найкращий оригінальний сценарій. А фільм, поміж тим, переглянути просто необхідно! Принаймні для того, аби пробудити у собі дитячу романтику у широкому розумінні цього слова.
А тепер всі дружно тримаємо кулаки перед «Оскаром». Щоб було над чим щиро посміятись!