Україна отримала рішення про безвізовий діалог з ЄС у 2008 році, а План дій щодо лібералізації візового режиму (ПДЛВР) — у 2010, тобто роком раніше за Молдову і на три роки раніше від Грузії.
Україна заплатила значну ціну за це рішення — ми не лише ввели для ЄС безвізовий режим з 2005 року, а й погодились зняти в проекті угоди про асоціацію усі згадки про європейську перспективу України (неприйнятне і глибоко помилкове як на мене рішення, прийняте нині найголовнішими дипломатами в Україні з метою "зробити приємно" тодішньому керівництву).
Вже у 2013 році було виконано переважну більшість положень ПДЛВР, залишалися лише декілька проблемних питань, для вирішення яких у тодішнього уряду бракувало політичної волі чи бізнесової зацікавленості — такі як біометричні паспорти чи антикорупційні органи. Щодо усіх цих питань були напрацьовані необхідні проекти і потрібно було лише швидко — за декілька — прийняти відповідні законопроекти та нормативну базу.
Вражені від героїзму українців на Майдані політики і чиновники ЄС чітко повідомили новому українському керівництву весною 2014 року, що є політична воля і абсолютно усі технічні можливості для отримання безвізового режиму на саміті СхП у травні 2015 року.
Порошенко говорив правду, коли обіцяв за перший рік свого президентства досягти безвізовий режим з ЄС.
Нездатність парламенту та виконавчої влади прийняти нескладні законодавчі акти для завершення ПДЛВР є ганьбою (!!!) парламенту та уряду.
Це знак професійної неспроможності та політичної безвідповідальності нинішньої влади.
Чого вартують ритуальні танці навколо антидискримінації!
Чого вартує бридка спроба провести зняття депутатської недоторканості під виглядом вимог з боку ЄС! І скільки таких спроб і танців було за цих два роки!
Хлопці по обидва боки вулиці Грушевського, ви забрехалися і заплуталися у своїй брехні!
Молдова і Грузія за два, балканські країни — взагалі за один рік — зробили те, що у нас вже шостий (!!!) рік не можуть зробити!
Безвідповідальне затягування два роки із завершенням виконання ПДЛВР не лише призвело до співпадіння у часі прийняття рішення з боку ЄК з міграційнимии ризиками чи референдумом у Нідерландах.
Затягування, непрофесійність і брехня насамперед зруйнувало довіру до української влади.
Рішення щодо безвізового режиму — це політичне рішення, свідчення довіри і впевненості у партнерові. І не треба брехунам з мандатами розказувати, що у всьому винні росіяни з нідерландцями. Подивіться у зеркало і побачите, хто винен.
Це ще не катастрофа. Рішення ЄС щодо скасування віз українцям, вірю, все-таки прийме.
Але не дякуючи парламенту і уряду, а всупереч обом.
В ЄС все-таки залишається готовність зробити крок на зустріч українському суспільству, показати вдячність за жертви на Майдані, як би нинішня влада не хотіла би по-швидше про них забути і не пояснювати, хто відповідальний, і чому ніхто не покараний.
Шанс отримати право нарешті їздити без віз до ЄС все ще є.
Але талант "never fail to fail" у нашої влади такий великий, що навіть так важко виборотий шанс на безвізовий режим з ЄС нинішня влада може ще зіпсувати.
Читайте також: Український тиждень у Європарламенті: досягнення чи втрачений шанс?