Іноземці у збірній України. ЧАСТИНА ІІ

6 августа 2010, 21:54

Пропоную Вашій увазі продовження рейтингу іноземних футболістів, які зробили вагомий внесок у розвиток українського футболу.

№5

Сергій Кандауров, півзахисник.

Народився Сергій Кандауров в Курській області (зараз Російська Федерація). Тим не менше першим його клубом на високому рівні став харківський “Металіст”. З розпадом Радянського Союзу прийняв українське громадянство. Зіграв у першому матчі національної збірної України проти Угорщини (1:3) в квітні 1992 року. Потім провів іще 2 матчі проти збірних Білорусі та Ізраїлю. Подальшій успішній кар’єрі в національній збірній України Кандаурову завадив дивний інцидент, коли він в 1994 році відіграв кілька хвилин в одному із матчів за молодіжну збірну Росії.

В той же час на клубному рівні справи у Кандаурова йшли значно краще. З “Металіста” він перейшов до клубу “Маккабі” із Хайфи. В сезоні 1994/1995 його визнали найкращим легіонером чемпіонату Ізраїлю. В 1997 році з “Маккабі” за 1,5 млн. доларів Кандауров перейшов до славетної португальської “Бенфіки”. За лісабонський клуб за 4 роки він провів 67 матчів, у яких забив 12 голів. Повністю реалізувати свій потенціал у Португалії футболісту завадив прикрий випадок, коли лікар “Бенфіки” випадково заніс йому в коліно інфекцію. “Бенфіку” футболіст залишив у 2001 році. Потім ще трохи пограв у “Металісті” та ізраїльському “Ашдоді”. Закінчив кар’єру у скромному харківському “Геліосі” (45 матчів, 25 м’ячів).

В 1999 році після тривалого розгляду справи Кандаурова ФІФА таки дозволила йому знову грати за збірну України. Йожеф Сабо одразу ж викликав його на матчі плей-офф до Чемпіонату Європи проти збірної Словенії. В першому матчі у Маріборі Кандауров навіть устиг відзначитися дотепним гольовим пасом п’ятою на Андрія Шевченка. Після згаданих матчів, які завершилися фіаском України, Кандауров прийняв участь лишень в одному товариському матчі за збірну проти Англії.

Футбольну кар’єру Кандауров завершив у 2006 році. Зараз він тренує харківський “Геліос”, з яим за підсумками сезону 2009/2010 ледь не пробився до Української прем’єр-ліги. 37-річного Кандаурова вважають одним із найкращих молодих тренерів України.

№4

Віктор Леоненко, форвард

Один із найкращих нападників в історії українського футболу. Народився у Тюмені, де й розпочав свою футбольну кар’єру у місцевому “Геологу”. В 1992 році зі скандалом перебрався із московського “Динамо” в київське. Тоді ж і прийняв українське громадянство. Був справжнім лідером киян першої половини 90-х років. В загальному за “Динамо” (Київ) провів 98 матчів, у яких забив 62 м’ячі. За збірну України його статистичні показники значно скромніші: 14 матчів та 6 голів.

Попри сою блискучу гру Леоненко славився непростим характером. Великий любитель пива та жорсткий противник спортивного режиму Леоненко конфліктував чи не з усіма своїми українськими тренерами, особливо із Сабо та Лобановським. Після конфлікту із останнім покинув “Динамо” в 1998 році. Потім ще трохи пограв у київському ЦСКА та ужгородському “Закарпатті”, після чого завершив кар’єру.

Зараз Леоненко живе в Києві. Його часто запрошують у ранзі експерта до коментування футбольних матчів або на аналітичні передачі.

№3

Олександр Алієв, півзахисник.

Ще один відомий український скандаліст. Футболіст із складним характером проте великим футбольним потенціалом народився у Хабаровську. Серйозний футбольний шлях розпочинав у школі московського “Спартака”, звідки його 14-річного хлопчину переманили у київське “Динамо”.

Талант Алієва та особливо його потужний удар не можна було не замітити. Проте його примхи, часті порушення спортивного режиму та постійні зависання у київських нічних клубах заважали футболісту закріпитися в основі “Динамо”. Що робити з Алієвом не знали ні Олексій Михайличенко, ні Леонід Буряк, ні Анатолій Дем’яненко, ні Йожеф Сабо. Більш-менш регулярно він заграв при Олегу Лужному та розкрився у повній красі лише при Юрію Сьоміну. Валерій Газаєв взагалі вирішив позбутися неслухняного футболіста.

Алієв не славиться великою працелюбністю на полі. Він не любить повертатися до своїх воріт та грати у відборі. Проте здатен віддати неперевершену передачу та пробити по воротах фактично з будь-якого місця. На сьогоднішній день можна назвати Алієва чи не найкращим виконавцем штрафних ударів у Європі.

На рахунку футболіста близько 40 матчів за різні юнацькі та молодіжні збірні України. За національну збірну України Алієв провів вже 11 матчів, у яких забив 3 голи. Він перетворився на основного гравця збірної.

Нещодавно Алієв, як відомо, знову опинився у епіцентрі скандалу. Цього разу уже із питанням громадянства. Після переходу до московського “Локомотиву” Алієв обзавівся російським паспортом, щоб не потрапляти під ліміт на легіонерів. Федерація Футболу України спустила то все на тормозах й дозволила йому грати за збірну, незважаючи на несумісність подвійного громадянства. Боюся, що цей скандал скоро може знову виникнути. Шкода, якщо Україна втратить насправді класного футболіста.

№2

Артем Мілевський, форвард

Закадичний друг Алієва, його головний партнер на полі та у нічних клубах Києва та інших українських міст. Вихованець мінської футбольної школи “Зміна”. Як і Алієв перейшов у юному віці в київське “Динамо”.

Набуття Мілевським українського громадянства супроводжувалося скандалом із білоруською стороною, яка також розраховувала на перспективного футболіста. Проте війну за гравця вдалося виграти. Незважаючи на молодий вік (21 рік), потрапив до списку Олега Блохіна на Чемпіонат світу 2006 року, де відзначився ефектно реалізованим 11-метровим у ворота збірної Швейцарії у післяматчевій серії ударів в 1/8 фіналу.

За збірну України зіграв 29 матчів, у яких забив 4 голи. Артем зробив блискучу кар’єру в “Динамо”. З приходом Валерія Газаєва він, навіть, став капітаном команди. Проте минулий сезон Мілевський відверто провалив, як і вся команда. В результаті цього капітанська пов’язка справедливо перейшла до головного динамівського лідера Андрія Шевченка.

Здається, минулого Мілевський трохи зупинився у футбольному розвитку. Він перестав розвивати швидкість і знову повертається до своїх фірмових симуляцій. Проте, не зважаючи на це, він і далі залишається гравцем основи київського “Динамо” та національної збірної України за відсутності належної конкуренції.

№1

Юрій Калитвинцев, півзахисник

Лідер динамівського та українського півзахисту другої половини 90-х. Ще один етнічний росіянин у збірній України. Як і Леоненко перейшов у київське “Динамо” з московського. Був ключовим гравцем команди Валерія Лобановського. Типовий плеймейкер зіграв за киян 93 матчі, у яких забив 20 голів. За національну збірну України зіграв 22 матчі, в яких одного разу відзначився забитим голом.

Серед усіх представлених вище гравців саме Калитвинцев зробив найбільший внесок у розвиток українського футболу. Після завершення, він зайнявся тренерською діяльністю в юнацьких та молодіжних збірних України. В 2009 році під його керівництвом молодіжна збірна України віком гравців до 19 років перемогла на Чемпіонаті Європи. Це є найбільшим тренерським успіхом в історії нашого футболу.

Зараз Калитвинцев допомагає Мирону Маркевичу в роботі з національною футбольною збірною. Окрім того син Юрія Калитвинцева Владислав у свої 17 років залучається до матчів основи київського “Динамо” і вважається одним із найперспективніших українських футболістів. Думаю, скоро в національній збірній Україні сформується перша футбольна династія.