Місцеві жителі, екологічні організації, які стають на захист парку, скверу, а то й кількох дерев, хоч і не завжди, а таки рятують їх від винищення.
Натомість тема браконьєрського знищення лісів, надактуальна у нас ще років десять тому, тепер все частіше залишається на задвірках громадської та масмедійної уваги. Чому? Невже проблеми вітчизняних лісів уже обмежуються лише недостатністю площ чи посівного матеріалу для нових насаджень? Зовсім ні. Радше, користуючись медичною термінологією, важкий хронічний стан хвороби поступово переходить в агонію.
То чому ж вона не хвилює суспільство так, як варварське викорчовування кількох лип чи тополь біля міських багатоповерхівок? Та, мабуть, тому, що проблему вирубування лісів, так би мовити, «поставили у формат», прикрасивши її привабливими аргументами екологічної та економічної доцільності. Саме під прикриттям такого «форматного» проекту з умовною назвою «чистий ліс» протягом останнього десятиріччя в поліських лісах винищено тисячі і тисячі гектарів повноцінних дерев, які ще багато років мали б виконувати свої предковічні функції виробників кисню і утримувачів ґрунтів, не кажучи вже про красу рідного довкілля.
Так зване, санітарне очищення лісів у радянські часи було необхідною складовою лісового господарства і проводилось регулярно у всіх без винятку лісництвах. Таке впорядкування лісів мало за мету звільняти їх від сухостою, чагарників, повалених внаслідок буревіїв дерев, проте в жодному випадку не передбачувало вирубування повноцінних — фактурної деревини. Звісно, що і тоді не чисті на руку лісники могли під маркою очищення якоїсь ділянки від сухостою продати кілька кубів «фактури». Проте траплялось таке не часто і суворо каралось.
Нинішні ж масштаби вирубування лісів
під гаслом їх ніби-то санітарного очищення
вражають.
А можливими вони стали завдяки двом факторам: появі в Україні великих підприємств із виробництва неламінованих плит для меблевої та будівельної галузей і корумпованим вітчизняним чиновникам різних рангів.
Більше десяти років тому на українському ринку деревообробної і меблевої промисловості з’явились потужні європейські інвестори, які не могли не тішити владу сплатою солідних податків і наданням нових робочих місць. Використовуючи у виробництві таких плит власні обладнання і технології, сировину для них, тобто деревину, вони планували брати з українських лісів. Це задовільняло обидві сторони, оскільки виробник, який не міг обійтись без української деревини, задекларував, що використовуватиме для виробництва плит винятково сухостій, а влада, у якої не було коштів на проведення санітарних очищень лісів, отримувала нарешті реальну можливість навести в них порядок.
Та існує ще й третя сторона: безпосередні заготівельники сировини для такої продукції — вітчизняні підприємці. Саме вони,отримуючи дозвільні документи від відповідних владних структур і укладаючи угоди з підприємствами — виробниками плит, і беруть на себе функцію санітарного очищення лісів, тобто вирубування, розпилювання і вивезення сухостою.
Протягом останнього десятиріччя
жителі Західної України, особливо поліської її зони,
звикли щоденно бачити на дорогах
навантажені деревиною КРАЗи, МАЗи і ЗіЛи.
Ті, хто має час і бажання поспостерігати за ними, можуть досить швидко вгледіти у цьому безкінечному русі лісовозів певну сталу закономірність. Якщо автомобілі, вщент завантажені двометровими частинами стовбурів сухих дерев, тягнуться від місцевих лісництв у напрямку найближчого заводу з виробництва неламінованих плит, то довжелезні лісовози з п’яти, шести і восьмиметровими дубовими і сосновими колодами — до місцевих пилорам, приватних деревообробних цехів чи залізничних станцій. А ось виїжджають вони з одного і того ж лісу, у якому на той час проводиться санітарне очищення.
Поряд із вирубуванням сухостою у поліських лісах велось і ведеться винищення фактурної, «ділової» деревини: дубів, сосон, ялин та інших найбільш розповсюджених у цій лісовій зоні порід дерев. Жителі поліських сіл, які розташовані біля лісів, підтвердять, що із кожного з цих лісових угідь вивозили і вивозять фактурну деревину.
А оскільки браконьєрське вирубування лісів
проводиться подалі від автодоріг,
то відповідно ще й максимально винищується
флора і фауна, порушується екологічний баланс
у цих угіддях.
Про те, як бореться з цим небезпечним явищем, яке несе в собі загрозу довкіллю великого регіону, влада, красномовно свідчить кримінальна справа, яка була відкрита проти одного з лісничих Ківерцівського лісництва, що неподалік від Луцька. До цього посадовця не була застосована відповідна міра покарання, оскільки він «добровільно заплатив 225 тисяч гривень, які складають вартість проданої ним з лісництва деревини породи “дуб звичайний”». У матеріалах справи, звісно, не йдеться, скільки зусиль, коштів і, що найважливіше, часу потрібно, аби виростити такого «дуба звичайного». Та, як свідчать фахівці, це щонайменше сто років.