«Свисток»
Розпочинає добірку фільм-володар гран-прі фестивалю «Сандес». Досить проста робота поляка Гжегожа Заріжного «Свисток». Фільм позиціонують як документальний, чому не відповідає абсолютно художня операторська робота, та, зрештою, діалоги між героями.
Кадр з фільму «Свисток»
«Свисток» — замальовка польської провінції, картинка з життя пересічної людини, футбольного арбітра Марчіна, котрий не зовсім задоволений власним життям, проте йому комфортно, адже є матір, теплий дім, обід на столі та котяра, котрому Марчін заздрить. Адже кіт може просто вилежуватись на дивані, а Марчіну потрібно все ж таки вирішувати хоча і не значні, але проблеми.
На сам кінець, ми так і не знаємо, чи стане Марчіну духу до змін, бо відчуття «в’язкого затишку» та по-домашньому котяче муркотання заколисує пильність глядачів.
«Крісло»
Кадр з фільму «Крісло»
«Крісло» — моторошна робота Девіда Грейнджера, приз за «Найкраще коротке оповідання».
Завуальована історія сприйняття смерті. Помирає матір, двоє діток продовжують жити в постійному передчутті катастрофи. Маленький хлопчик хоче зрозуміти причину смерті матері. Смерть для нього набуває матеріального образу, плісняви, котра може вразити кожного.
Хлопчик усвідомлює природу смерті, для нього вона, як рослина, як живий організм, що є частиною життєвого циклу. Хлопчик, здається, розуміє навіть більше ніж його бабуся, котра палить трикляте крісло, де померла матір. Хлопчик вдихає дим запліснявілого крісла, адже він знає, що ця хвороба так чи інакше колись проросте і в ньому.
«Мікі любить купатись»
Кадр з фільму «Мікі любить купатись»
Приз «Канн», документальна робота Фріди Кемпф «Мікі любить купатись» — просто «розриває» від любові до життя. Столітня жіночка купається в морі, усміхається, безтурботно розповідає про Голокост, про важке життя в бігах, про смерть коханого чоловіка.
Знову тема смерті, але і тут вона сприймається частиною природного процесу. Жінка абсолютно щаслива, бо має велику родину, дітей та внуків. Має море, в якому як літом, так і взимку може купатись, ловить момент щастя, і радіє, що прокинулась сьогодні зранку.
«Кажуть, собаки бачать все»
Кажуть, собаки бачать все, не те, що люди, котрі часто засліплені бажаннями, дрібними насолодами та власною персоною. Особлива згадка жюрі на AFI Fest, кіноробота Гуто Паренте «Кажуть, собаки бачать все».
Велика компанія п’є, веселиться, співає. Кожен заглядає за наступним наповненим келихом, чиїмось великим бюстом чи смачною стравою на столі. А поряд в басейні тоне маленька зневірена душа. Ніхто не бачить, лише приковані до дерева собаки розриваються в жалібному скавучанні.
І знову смерть, проте тут вона просто як факт, документально ж зображено лише байдужість та малодушність людей, котрі, можливо, стають причиною смерті цієї душі.
«Удар батогом»
Замикає добірку Future Shorts знову учасник «Сандес», кращий американський короткометражний фільм 2013 року — «Удар батогом».
Неоднозначна робота Деміана Шазеля про джазовий оркестр, який більше нагадує сувору військову службу. Адже диригент намагається морально поламати своїх музикантів, зробити з людей ідеальні деталі одного великого інструменту. Проте, чи може не фальшиво звучати зболене фортеп’яно або контрабас.
Питання залишається відкритим, адже «Удар батогом» хочуть перетворити у повнометражний фільм. А поки, поспішайте насолоджуватися його коротким варіантом та іншими вищезгаданими роботами на великих екранах у своєму місті.