Маріуполь: Чи є життя після обстрілу? Історія 2

Історія 2. "Підбігаючи до свого будинку побачив, що нема стіни, вікон і балкону. В квартирі залишались діти. "Валєра, вони живі", — ще здалеку закричала сусідка".

Він нісся з усіх ніг з одного району міста в інший, бо почув у розмовах на зупинці громадського транспорту, що обстріляли Східний. Дзвонив дітям, а зв'язку не було. Пам'ятає, як підбігаючи до свого будинку, побачив, що вже нема його вікна на 9-му поверсі, як нема і балкону і взагалі стіни. Каже, напевно в мене був настільки переляканий вигляд, що сусідка ще здалеку стала кричати: "Валєра, вони живі!".

Його єдина донечка, заради якої своїми руками ремонтував та гарно облаштовував квартиру, дивом лишилась жива. Врятували її щасливий випадок та коханий чоловік.

"Лєра була на кухні, зайшла в кімнату, щоб подивитись час, і в цю мить, як закривала двері, пролунав вибух і в нас знесло півквартири, як раз ту частину, де вона щойно стояла. Її чоловік спав в кімнаті, відреагував швидко – штовхнув її на підлогу, сам ліг зверху і накрився ковдрою та матрацом. Це врятувало їх обох від усіх наступних вибухів", — розповідає Валєрій.

Його 20-річна Лєра, в домашніх капцях та піжамі тряслась від холоду та переляку в під'їзді біля уламків того, що ще годину тому було їх домом. Поруч також у легкому домашньому одязі стояв трохи старший за неї, чоловік Льоша і тримав на руках кицьку. Визволити дітей з квартири, яка була повністю завалена бетонними плитами, уламками стіни та меблів, допомогли сусіди.

Разом з сусідами рятували і кицьку. Щоб визволити пухнастого друга, голіруч розбирали гарячий від вибуху бетон, отримали опіки, але домашнього улюбленця витягли з-під завалів.

Залишатись в цю ніч в квартирі, а вірніше в тому, шо від неї лишилось, було не можливо. Тепер замість зали – вулиця, замість ще одної кімнати – груда уламків, а замість кухні – зламані стіни, вікно і рама. Родина зібрала необхідні речі, які ще вціліли, і пішли до друзів, що живуть неподалік.

Щойно Валєра з дітьми вийшли з будинку, як почався другий обстріл – ховатись було ніде. Перечекали прямо на вулиці. І так весь день – з боку лінії фронту лунали вибухи та постріли. Саме тому, разом з друзями відправились ночувати на теплотрасу.

"Там було тепло, і там не тільки ми були, були жінки з маленькими дітьми. До того ж, якщо б знову почався обстріл, там можна було сидіти, як у бомбосховищі. Але чомусь це був єдиний день, коли теплотраса була відчинена. Потім я приходив, вона завжди була на замку", — каже Валєра.

Зараз його діти власними коштами знімають невеличку квартиру в протилежному районі міста. Там майже ніколи не чутно звуків війни. А в те, що лишилось від батьківського дому, досі не можуть зайти.

"Я залишаюсь у своїй квартирі, живу в одній кімнаті. Раніше взагалі було холодно, а потім з Червоного хреста принесли обігрівач. Я дуже радів цьому, дуже вдячний їм", — з такою радістю, немов виграв мільйон у лотерею, хвалиться новеньким обігрівачем Валєра. І додає, що йому не страшно, бо вірить, що снаряд двічі в одну воронку не влучає.

Його квартирі спеціальна комісія винесла вирок – небезпека обвалу, бо лопнули плити перекриття знизу і зверху, а також несуча плита. Місцева влада і підприємства допомогли цю небезпеку ліквідувати – відновили плити. А от подальше відновлення житла – то вже проблема жильців, вважає влада.

Читайте також: Маріуполь: Чи є життя після обстрілу? Історія 1. Надя: "Те, що колись бачив тільки по телевізору, стає твоєю реальністю. Це постійно перед очима і забути це не можливо".

Решту зими і холодну весну Валєра продовжує жити у напівзруйнованій квартирі, бо коштів на її ремонт в інсулінозалежного пенсіонера немає. Через пошкоджену газову систему, їжу готує в сусідів, на щастя вони живуть дружньо. Зламані холодильник і пралку він відремонтував, вікна десь закрив фанерою, десь плівкою. А от залатати поранену душу вдасться не скоро.

"Я в квартирі ремонт робив власноруч, відпрацював 20 років на заводі, старався облаштувати для дітей гарний дім. Але нічого, я ще відновлю і стіни, і вікна і по-новому зроблю ремонт. Мої діти ще будуть тут жити", — під звуки завивання вітру, що чутно через тонкі фанерні лісти у сусідніх кімнатах, рішуче говорить маріуполець.

Фото автора

Читайте у наступній історії: Про те, як Таня залишилась без чоловіка і хати, а її 9-річна донечка без батька, вдалі від матері в іншій країні. І чому державі до них байдуже...