Ми погодилися з втратою Криму чи боремося за нього?
В ситуації навколо Криму у мене тільки одне питання: чому держава Україна офіційно не озвучила свою позицію щодо блокади та стратегію повернення півострова взагалі? Чому цими питаннями мають займатися активісти? Вибухи та пошкодження електромагістралей – це акт відчаю, спроба примусити державу визначитись – ми погодилися з втратою Криму чи боремося за нього?
Контролюючи постачання газу, води, електрики на півострів Крим, держава Україна має можливості ставити вимоги до країни-окупанта. Від звільнення політв’язнів, на кшталт Савченко та Сєнцова, до повернення контролю над всією територією Донецької та Луганської областей.
Але чи допоможе енергетична блокада повернути Крим до України? Мабуть, "ні" на даному етапі історії. Навпаки, кримчани сьогодні ненавидять українців, звинувачуючи у своїх проблемах кого завгодно – "Правий сектор", татар, Порошенка – але ніяк не самих себе.
Але чи корисна енергетична блокада для загальної стратегії повернення Криму до складу України в майбутньому? "Так"! Багато разів "так"! Тому що кримчани мають зрозуміти: всі пропагандистські обіцянки Путіна – брехня. Брехня, котра під собою не має ніякого економічного підґрунтя. А ще треба вчитися відповідальності за свої вчинки. Вважали, що Україна вам не потрібна? Не питання! Ви тепер – Росія. Вирішуйте свої проблеми з Путіним. Які претензії до нас?
Щодо кримських лікарень та дитячих садочків, то в мене є пропозиція. Хай Чорноморський флот Росії та всі російські військові бази відмовляться від електрики на користь зазначених категорій громадян. Буде достатньо на перший час. А Шойгу нехай оперативно прокладає лінії електропередач через обіцяний Керченський міст. Ми ж, громадяни України, маємо думати про електрозабезпечення українських сіл та містечок. Особливо в Закарпатті, як сказав пан Москаль. До речі, в мене на "Чайці", у кількох кілометрах від Києва, минулої зими не було світла по 4-5 годин майже щодня. А у нас тут теж – діти, садочки, школи, лікарні... Чомусь ніхто про нас не хвилювався!
Кримчанам можу тільки поспівчувати. Я працював у Криму багато років, багатьох тамтешніх знаю особисто. Ви повірили брехуну та вбивці?! Проблеми тільки починаються. Як мінімум, без електрики не працюють каналізаційні насоси, які качали фекалії в море. Ви про це не знали? Днями почне сильно пахнути - то запах "руського міра".
А панові Президенту потрібно визначитись: як ставитися державі до блокади Криму? Бо коли питання починають вирішуватися протитанковими мінами – це тривожний маркер. Дуже тривожний!
Блокада – це дієвий механізм, котрий використовують сильні країни. Але, щоб ним користуватися, потрібна залізна воля. А її, нажаль, немає. Або ми все ще не сильні... Рішення за нашими політиками.