Мій президент - суперзірка!

Всі у захваті від кандидатів

Тиждень тому в Америці відбулися вибори президента. І тиждень тому у Львові пройшла досить цікава подія: спеціально о 5 ранку (коли з’являлися перші результати виборів) всі небайдужі львів’яни могли прийти в місцевий бар обговорити результати виборів.

Обговорювати, хто крутіший – Обама чи Ромні - в барі вранці зібралося більше півсотні людей! Це була і молодь, і старші люди. І викладачі, і бізнесмени. Українці та американці.

І мені стало цікаво: чому ми замість того, щоб спати, прийшли обговорювати вибори в чужій країні?

Українські вибори, звичайно, теж викликали ажіотаж. Але ніхто під час обговорення виборів в Україні не відчував такого захвату, чи ще точніше - куражу, який був під час обговорення виборів президента США.

Зрештою, українці не єдині. Весь світ завжди захоплено спостерігає, як Америка вибирає собі голову.

Думаю, це найкращий урок для всіх телепродюсерів світу. Американські вибори - найрейтинговіше реаліті-шоу: вчіться, як правильно його робити.

Шоу Труменів

Для мене американська передвиборча кампанія подібна на Х-фактор.

Ну справді, якщо порівняти гасла, котрі використовують в цьому проекті, і гасла, якими агітували Обама і Ромні, великої різниці не побачиш: "Подія, на яку чекала вся країна", "Від тебе залежить доля Пана ?", "Твій голос - вирішальний", "Голосуй!".

І все це – на фоні неймовірно яскравих і дорогих номерів від конкурсантів. Тільки в телепроекті співають, а під час кампанії – говорять.

Зрештою, за кампанією навіть цікавіше спостерігати, бо всі учасники телепроектів косять під ангелів: усміхаються і лепечуть щось банальне. Інша справа американські кандидати: скаже як зав’яже, а вміння обламувати своїх опонентів взагалі треба вивчати в університетах на парах з менеджменту.

На мою думку, наше захоплення американськими виборами можна пояснити емоціями: ці вибори яскраві і чесні (наскільки взагалі можна пов’язувати чесність з політикою), отже, - в них є інтрига. Додається і загальне уявлення про Америку як про землю обітованну: нам цікаво, як живе країна мрії.

Є інтерес, а професіонали вправно його посилюють чи то цікавими агітроликами, чи то нестандартними акціями від волонтерів з групи підтримки - і весь світ затамовує подих: то хто, Ромні чи Обама? (зрештою, Буш чи Керрі, Клінтон чи Доул - потрібне підкреслити).

А якими були виступи Обами і Ромні в колі своїх прихильників! "Океан Ельзи" на зустрічах з фанами нервово курить на балконі.

Коли кандидати в президенти ідуть до трибун, коли виголошують свої гасла - вони кумири: вигуки захоплення, намагання висунити свою руку так, щоб кандидат потиснув саме її, таблички з гаслами підтримки, а від особливо фанатичного жіноцтва – і зізнання в коханні.

Хвіст махає собакою... Чи таки собака хвостом?

Політтехнологи можуть зневажливо пхикнути: всіх цих людей спеціально добирають, весь захват натовпу – режисура. Я теж можу зневажливо пхикнути у відповідь: чомусь тільки в США у щирість цих людей хочеться вірити.

Подібні заходи в Німеччині чи Росії сприймаєш як елемент спланованої агітації, а про США думаєш щось типу "та ні, не агітація, таки справжні емоції".

Значить, мусить в тій показній підтримці бути хоч крапля справжньої щирості - суха технологія так не зачепить.

Кількість фоловерів Обами на "Твіттері" та прихильників Ромні на "Фейсбуці", наприклад, перевищує кількість фоловерів і прихильників Дженіфер Лопез, Ештона Кетчера чи десятків інших зірок.

Взагалі-то це смішно: порівнювати інтернет-діяльність державних мужів і діяльність поп-ікон.

Але саме це і робили. Зрівняння політиків і селебрітіс - хіба не яскрава ознака, що вибори і розважальні шоу зрівняно у правах?

На фінальному етапі гонки кожен з кандидатів витратив по мільярду доларів. Це тоді, коли офіційна статистика стверджувала: 97% виборців уже визначилися з вибором!

Про це точно знали і Обама, і Ромні. То невже вони стратили по мільярду (бюджет бідної африканської країни) заради 3%?

Я думаю, вони витратили таку суму швидше для того, щоб поставити ефектну крапку в передвиборчій гонці. В країні-лідері світу не може бути блідого фіналу. Тож гроші витрачали на шоу заради шоу – і заради відчуття в електорату, що свято продовжується.

Тому ми не стежимо за щоденними новинами з Америки. Але пропустити вибори в США – ні, цього не буде. Всі люблять яскраві шоу. США – та країна, що найкраще навчилася їх робити. І технологію шоу застосувала до виборів.

І ще один нюанс

Я далека від думки, що американські кандидати в президенти - святеники без скелетів у шафі. Але все-таки в Америці можна успішно займатися бізнесом без потреби ставати членом сенату.

Тому люди, які йдуть у владу там, як мінімум, мають державотворчі амбіції. А взагалі – і це щастя для тої країни – у них достатньо пасіонаріїв: людей з надлишком енергії, яку хочеться тратити на будівництво держави.

Отож, американський виборець іде на дільницю, знаючи, що обирає людину, яка таки служитиме його країні. І він знає, що його кандидат – надзвичайно сильна особистість.

Вже за ходом думок кандидата цікаво спостерігати. Тим більше цікаво, якими будуть його вчинки і ефект на країну. Від усвідомлення цього з’являється і гордість за державу, і впевненість у її міцності, і відчуття, що все йде так, як має йти. Обману не передбачено.

А ми обираємо – і чекаємо, щоб зрозуміти, в чому ж нас підманули. Ми знаємо, що дурять. Причому дурять та прагнуть влади посередності, в яких нічим особливо захоплюватися. Гордості за державу, а тим більше впевненості в її міцності, це не додає.

Це ще один аргумент, чому власне українців приваблюють вибори у США: нам цікаво побачити і зрозуміти, як голосують у країні, де забезпечено всі права і свободи, до яких ми тільки починаємо іти.