Почему ни в России, ни в Беларуси невозможен "украинский сценарий"

Джерело: Facebook

Чому українські революції перемогли?

Під час обох українських "революцій", 2004 та 2013-14 років, Україну насправді рятували... інституції. Обидва рази знаходилася інституція (відповідно, Верховний Суд та парламент), яка під тиском протестів "апгрейдила" систему влади без її повного демонтажу. Це не забезпечувало радикальної "зміни системи", але, на наше велике щастя, також не давало ввести країну в стан руїни, спричиненої безвладдям (коли "вся система рушиться" і треба будувати щось нове – не факт, що краще – буквально "з нуля"). Власне, тому горде слово "революція" я й написав у лапках (визначення революції див. тут).

Важливо знати! Правило свободи для Навального: чи має Україна реагувати на беззаконня в Росії

За лаштунками цієї рятівної ролі інституцій – особливості соціально-економічного устрою сучасної України, які є і нашим порятунком, і нашим прокляттям: найпотужніша влада в країні не належить політичному центру, а розділена між кількома "олігархами" (себто, фінансово-промисловими групами). Якби не відносна слабкість держави і не гра частини "капітанів економіки" на боці протестувальників – гра, яку державний апарат, вочевидь, не мав змоги зупинити так жорстко, як це робиться у наших сусідів – події обох "революцій" пішли б за зовсім іншим, набагато жорсткішим сценарієм, і протести були б подавлені (інша річ – якою ціною).

Тоталітаризм та жорстокість не так легко перемогти

Ну от, ні в Росії, ні в Білорусі немає ні інституції, здатної наважитися на апгрейд системи під тиском "знизу", ні достатньо незалежних від політичної влади центрів впливу, які можуть надати підтримку такій інституції.

Ні парламенти, ні верховні суди обох держав чхнути не наважаться без команди "головного" (або такої, що надійшла від імені "головного").

Тому там і там система влади (а) тоталітарна, і (б) надзвичайно жорстка, непіддатна для будь-яких змін, крім хіба тих, які ініціює вона сама.

Інакше кажучи, якщо в Україні двічі складалася революційна ситуація, яка ставала імпульсом не для "зламу", а для оновлення системи (і я, попри думку наших ліворуціонерів, вважаю це нашим великим щастям), то в Росії та Білорусі є лише два сценарії: або безладний бунт зі зривом в хаос і потім розбудова якоїсь нової системи "з нуля", або традиційна "революція згори", яка "стравлює пару" протесту і повертає підданих у стан покірливості не на їхніх, а на власних умовах (див.: Натан Эйдельман, "Революция сверху" в России).

Рекмендуємо! Покоління тіктоку: чому російський урок важливий для України

Влада обох країн вочевидь робить ставку на другий сценарій. Чи бажати нашим сусідам натомість першого сценарію – вирішуйте самі.