Про життя, переміщення і війну

Маючи чимало часу в дорозі, волею-неволею мусимо підводити рисочку під важливими і тяжкими думками.

Дозвольте почати з банального, нічого немає ціннішого в світі, ніж Ваша особиста безпека та життя, а також Ваших найближчих людей. Якщо Ваші найближчі досі вірять невідомо чому і наражаються на всі тяжкі уроки війни, покажіть цей текст або скажіть своїми словами. Коли я втікачем приїхав до Грузії, разом з дружиною і малою дитиною, так вийшло, що я познайомився з багатьма переміщеними особами з території Абхазії, окупованої Росією. Це сотні історій про життя, роботу, будинки і родинний затишок. Але також і чітка позиція, що жити в руїнах свого власного життя - неможливо. Треба вставати і будувати все наново. Як би це загрозливо не виглядало в часі війни.

Один з дуже близьких мені людей, професійний військовий з Грузії запитав мене, коли почалася війна Росії проти України про дуже важливу річ. Де перебувають мої батьки? Коли я сказав, що на окупованих територіях та зоні бойових дій, тож він розказав власну історію, як науку. Його рідна бабуня лишилася в родовому селі, попри російську окупацію. А за два роки, як там лишилися коти і собаки замість мешканців і поодинокі старці, попрохала дітей забрати її до себе. Моєму другові довелося за тисячі доларів купувати у російських військових її свободу. Вона була вельми стара і за декілька років її покликав до себе Господь. Бабуся заповіла поховати її поруч з її батьками. Мій друг знову купував в російських військових право поховати свою бабусю. Тому, сказав він мені, вважай, що мусиш подбати про це. Бо інакше не буде тобі спокою ані удень, ані вночі.

Тому прошу Вас, не залишайте своїх впертих родичів на війні, окрім тих, хто воює за нашу свободу. Жодні стіни чи машини не варті того. Говоріть з ними до тих пір, поки вони не почують Вас. Адже є небезпека не тільки каліцтва або смерті, а й того, що вони стануть заручниками терористів або російських окупантів. Довгих півроку я просив своїх батьків залишити Донецьку область. Тепер вони у відносній безпеці. А село, звідки вони виїхали було окуповане російськими військами через 6 годин після їх від'їзду. Інакше ніж Божим провидінням назвати це не можу.

Моя старша донечка тепер також переміщена особа і я щасливий як ніколи, від усвідомлення того, що скоро з нею побачуся. Життя можна починати скільки завгодно з чистого листа, коли є для кого жити.

Не кличу до паніки, але лишень до розуму і любові до Ваших найближчих, не лишайте їх на війні. Говоріть з ними від серця, а не логіки.

І ще одне - пам'ятайте про тих, хто позбавив Вас домівок і спокою, мусимо відплатити за це. Кожен чим зможе.

А ще - не забувайте дякувати тим, хто допомагає Вам на шляху, навіть якщо Ви думаєте, що милосердя є справою кожного. Вибачте за багато слів, але волів би, аби хоч одна людина прийняла вірне рішення. Або допомогла іншим людям. Так, як мені допомогли сотні відомих і невідомих людей з усієї України. Дякую Вам!

Честь!