Спимо

31 марта 2011, 15:23

Не люблю я переходити на літній час. На зимовий – будь ласка, але тільки не на літній! Перший день життя за новим часом узагалі випадає з життя. Добре, якщо це вихідний, а якщо треба йти на роботу? От мені випало таке щастя. Бррр. Аж страшно згадувати той ранок.

А напередодні ми ще й ночували не вдома – відвідували бабцю за 80 км від Львова. Ввечері наставляючи будильник, згадала, що спати на годину менше. Але щось не могла пригадати: переводиться мій мобільник автоматично, чи ні. Зрештою, чомусь вирішила, що переводиться. Але зранку з’ясувалось – не вгадала! З переляку зібралися замість традиційної години за 20 хвилин і помчали у напрямку Львова. Хоча помчали – це я конкретно переборщила. Перших 20 км по дорогах славної Сокальщини, точніше, по їх відсутності, ми "йшли" машиною "пішки". Інакше, в тих ямах можна було б позалишати колеса. Але потім дорога з’явилася і ми поїхали.

От і рідна робота, стіл, комп’ютер, новини. Від звичної обстановки мій організм поступово починає розслаблятися і капризувати. Ну не хоче він жити за літнім часом, а тут ще й працювати заставляють. Спати! Кава і зелений чай трохи приводять до тями, але не надовго. Хочеться солодкого, особливо шоколаду. З’їдаю батончик – життя стає прекрасним і знову включаюся в роботу. Але чим ближче до вечора, тим все важче боротися з думками про подушку…

Нарешті вдома. Чоловік ще не встиг перевести всі годинники, тож на кухні у нас вже літній час, а у вітальні – ще зимовий. Від цього переведення стрілок якось втрачається почуття реальності. Цілий день тільки й думаєш: по-новому така-то година, а по-старому котра?… І якби ж то тільки один день. Я вже кілька днів не можу змусити себе лягти спати за літнім часом, тобто, на годину раніше. А вставати ж то доводиться по-новому… Ну нічого, до літа ще є купа часу, аби нарешті перейти на «літній час».