Ні для кого не секрет, що головних варіантів відповіді лише два і залежать вони від географічного положення опитуваного. Тож, аби просунутися уперед з цієї базової точки, яку з багатьох причин можна назвати таки мертвою, слід, мабуть, спробувати щось змінити у самому запитанні.
Наприклад так – чи готові ви знехтувати своєю думкою про Бандеру заради мирного співжиття всіх українців – і східних, і західних? Хоча, таким чином сформульоване питання, швидше за все, теж є прикладом риторичності. Самі розумієте чому. На жаль.
Мені особисто здається, що не вистачає, нам тут якогось погляду збоку. Якоїсь, більш-менш, тверезої перспективи. Незаангажованої. Ну, але звідки би в нашій країні такій перспективі взятися? Негуманне двадцяте століття тією чи іншою мірою зачепило усіх, усім, по-своєму, залило сала під шкіру. Тому, тверезо оцінювати події хай і п’ятдесятирічної давності ще важко. Це зрозуміло. З одного боку. А з іншого – ну скільки вже можна сидіти в тій „мертвій точці”?
На днях, надибав у пресі цікаву новину – молодий канадський єврей Джонатан Гарфінкель поставив сатиричну п’єсу про суд над українцем Іваном Дем’янюком, якого звинувачують у співпраці з німецькими фашистами та вбивстві майже тридцяти тисяч в’язнів концтабору. Процес над Дем’янюком розпочався півроку тому у Мюнхені і триває ще досі. Справа, звичайно, давня. Але німці вирішили розібратися. Для цього вже досить старого Дем’янюка привезли зі Штатів. На суд його привозять у інвалідній колясці. Як стверджують кілька очевидців, українець свого часу служив у німців наглядачем у концтаборі і поводився із полоненими вкрай жорстоко. Когось вбивав, над іншими знущався.
Гадаю, п’єсу Гарфінкеля слід було б поставити і в Україні – в усіх великих містах. З детальними рецензіями у пресі. Аби спонукати нас усіх до пошуків тверезого погляду на недавнє і болюче минуле. Ну от, подумали ви – хороша порада – позичати тверезий погляд у цій справі у єврея. Звісно ж, що його позиція теж, так би мовити, риторична. Відповім, що тут не все так просто. По-перше, погляд автора п’єси на проблему історичної пам’яті та понад-історичної відповідальності досить цікавий. Гарфінкель виводить Дем’янюка на сцену зовсім не для того, аби вкотре показати усім його нелюдське обличчя. Навпаки, висновок драматурга такий – українець, судячи з усього, винен у всіх злочинах, які йому закидають. Але, судовий процес у Мюнхені не має особливого сенсу. За свої гріхи Дем’янюк уже заплатив. Вивозити прикутого до коляски діда у судову залу – це більше схоже на фарс, ніж на відновлення справедливості.
Але, розповісти про Гарфінкеля та героя його п’єси мені видалося доцільним не для того, аби рекомендувати його тверезу позицію для запозичення. А, швидше, як приклад того, що тверезу позицію можна і потрібно шукати. Навіть якщо ти єврей і пишеш п’єсу на тему Голокосту.
Взагалі, проблеми з суперечливою історичною пам’яттю, існують не лише в Україні. А, наприклад, і в тому ж самому Ізраїлі. Як один з чинників неможливості примирення між ізраїльтянами та палестинцями, знавці близькосхідних справ наводять таку обставину. У євреїв все ще живе пам’ять про державу їхніх древніх царів, які сиділи на престолі у славному граді Ієрусалимі. З глибини віків ця держава виглядає, звісно ж, святою та неподільною. Тому, тим, хто наділяє значенням таку от історичну пам’ять, прийняти ідею поділу країни та столиці між євреями та арабами, надзвичайно важко. Практично неможливо.
Отже, і в Україні, і в Ізраїлі, маємо наступну опозицію – суперечлива історична пам’ять проти актуальних політично-суспільних проблем. Зайнятися реальним, дієвим і тверезим вирішенням існуючих негараздів заважають примари древніх царів, воїнів, героїв та інших епічних персонажів. І це неабияка проблема. Західні історики вже давно дійшли висновку, що колективна пам’ять народів, етносів та будь-яких спільнот, завжди побудована на певній неправді. Щось навмисно забувається, щось ненавмисно вигадується. Тому, довіряти колективним образам минулого, аж ніяк не рекомендується. Тож питання чи був Бандера героєм, в принципі, не вирішується. Для одних був, для інших – ні. І, можливо, сьогодні, краще зробити Бандеру суперечливим героєм якоїсь п’єси чи книжки чи ще чогось, ніж суперечливим героєм туманної історичної пам’яті.