Як розпізнати сепаратиста, якщо він зливається з натовпом

Річниця трагедії в Одесі. Можна по-різному ставитися до тих людей, які загинули в цьому місті минулого року, але це справді трагедія. Виявляється, наш народ, який завжди жив ніби у злагоді, ділиться на такі полярні табори. І хоча вшанування пам’яті тих, хто загинув, цьогоріч минуло без інцидентів, все ж досі насторожують ті, кого в новинах підписували "одесит, представник Антимайдану".

Страшно робиться через те, що минулорічні "антимайданівці" за рік так і не надивилися на "русский мир". Хоча більшість тих, хто підтримував Донецьк і Луганськ у 2014, сьогодні не хочуть зруйнованих будинків, вбитих сусідів та російських триколорів. Проте, прифронтові області залишаються у найбільшій небезпеці через тих, хто там причаївся.

Сепаратисти є в кожному місті, в кожному регіоні, просто десь їм зручніше проявлятися, а десь не вистачає сміливості. Адже по своїй суті вони несміливі. Вони діють лише зграями. Кричати і усім доводити, що: у всьому винна Америка, більше того – особисто Обама; в Києві – хунта, а росіяни ще досі брати – потенційні сепаратисти не втомлюються. І щоб розповісти про це вони не втрачають жодної можливості, але за умови, що самі перебувають у безпеці. Вони це роблять у оточенні зовсім не налаштованих на суперечку українців, або коли знають, що кількість їхніх прибічників перевищує кількість тих самих українців.

Ще фанатів "русского мира" видає така поведінка:

1. Вони готові витрачати свій час на незрозумілі речі. Відповідно "ведуться" на будь-що, в чому вони не розбираються і що їм, ймовірно, взагалі не потрібно. Дуже доступно цей приклад на своїй сторінці у Фейсбук описав Петро Олещук:

Хотите - можете провести социальный эксперимент. Выйдите на центральную площадь города, и начните раздавать какую-то ненужную или малополезную хрень бесплатно.[...] Главное, чтобы нормальному человеку это было не нужно в принципе. Тем более, не нужно было бы, если за ним нужно выстоять очередь, расталкивая других локтями. Все, кто все же будут стоять, толкаться и вырывать друг у друга изо рта грязные блины - это потенциальные "ополченцы" и активисты "трёхбуквенных республик". Можете их таким образом переписать. Подсчитать. Вы не ошибетесь. В случае заварушки они обязательно будут "ополченцами", "народными мэрами", членами "народных избирательных комиссий".

1. Вони агресивні. Мало кому вдавалося спокійно вести бесіду з так званим "ополчєнцем" або просто з "ватником". Адже на усе, чого вони не розуміють, спалахують необгрунтованою агресією. Усі їхні доводи базуються на стандартних фразах з російського телебачення. Власної думки сепаратисти не мають.
2. Вони не сприймають нового, іншого, відмінного від того, що їм нав’язують. Це стосується не лише усього українського, до якого автоматично "вмикається" другий пункт. Будь-що, що відрізняється від устроїв радянського союзу чи від "російських скрєпів" викликає обурення і цілковите неприйняття. Намагання розтлумачити, обгрунтувати, показати – не дає результатів. Максимум, що вони можуть сказати: "вперше про це чую", але це не означає "я поцікавлюся", швидше: "я навіть не хочу цього знати". Вони не виходять за зону власного комфорту, але чи комфортно у цій зоні іншим, їх не обходить взагалі.
3. Ті, хто минулого року завзято кликав Росію на Донбас, а потім розгрібав завали власних будинків, зараз говорять, що вони ні за кого. Ні за ЗСУ, ні за терористів. Оці люди, без чіткої позиції, зрадять при першій нагоді. Вони не знають чого хочуть, "лишь бы не было войны". Іноді вони навіть зізнаються, що яка влада буде у їхньому місті, не має значення, головне, щоб усе повернулося до стабільності. До безперспективної стабільності.
4. Вони не втрачають будь-якої можливості, аби спровокувати і продемонструвати заборонені речі. Наприклад, георгіївські стрічки, символіку комунізму, прапори невизнаних республік Донбасу. Доправляють ці речі вищеперерахованими пунктами і пишаються тим, що вважають себе особливими. Але з символікою вони сміливі або на окупованих територіях, або, знову ж таки, коли об’єднуються.

Щоб змінити ситуацію, важливо не лише доносити правду до людей про ситуацію на Донбасі. Важлива співпраця з владою, важливе спілкування з людьми з інших регіонів, налагодження стосунків між областями в середині країни. На рівні "побутового сепаратизму", ситуація може, принаймні, не розхитуватися. Але у серйозніших випадках, напевно, доведеться залучати відповідні органи безпеки.