Як захистити інформаційний суверенітет України: доступно про важливе

Що таке інформаційний суверенітет?

В українському законодавстві сьогодні немає чітко визначеного терміну. Усі документи, де він згадується як явище, або не містять жодних пояснень, що саме це означає, або ж тлумачення є неповними. Найбільш актуальним є пояснення, запропоноване у Національному інституті стратегічних досліджень. Там під поняттям "інформаційний суверенітет" пропонується розуміти "сукупність організаційних, нормативно-правових, воєнних та зовнішньополітичних заходів, що спрямовані на забезпечення цілісності національного інформаційного простору, національної інформаційної інфраструктури та технологічної безпеки України, що здійснюється в інтересах забезпечення прав та свобод громадян України, суспільства та держави".

Які є його складові?

Їх дві. Перша – технологічна, яка стосується ІТ-сфери, розробки власного програмного забезпечення, виробництва комп'ютерів та складових, електронної продукції та інше. Друга складова стосується безпосередньо інформаційно-психологічної безпеки. Тут ми вже говоримо про інформаційний суверенітет з точки зору людини, яка є носієм певної ідентичності та цінностей.

Від чого потрібно його захищати?

Від руйнівного впливу. В умовах інформаційної війни, коли вплив на свідомість є потужним і постійним – це можна назвати одним із першочергових завдань.

Що потрібно для його захисту?

Політична воля. Всі елементи захисту інформаційного суверенітету, за словами експерта зі стратегічних комунікацій ГО "Інформаційна безпека", екс-заступника міністра інформаційної політики Тетяни Попової, розбиті між різними відомствами та органами. Зусилля ж з інформаційної роботи та протистояння у гібридній війні потрібно хоча би координувати у єдиному центрі. Потрібно узгоджувати меседжі та позиції державних відомств. Крім того, потрібно налагодити централізований моніторинг інформаційного простору, аби адекватно та вчасно реагувати на інформаційні виклики. Також варто підтримувати дружні стосунки із іноземними журналістами та формувати у них позитивне ставлення до України, налагоджувати міжнародні комунікації на державному рівні, які сприятимуть позитивному формуванню іміджу України. Потрібно розвивати українське програмне забезпечення. Та найголовніше – на все це потрібна політична воля керівництва країни.

Медіаграмотність. Це зона відповідальності кожного громадянина за ту інформацію, яку вони допускають у свій особистий інформаційний простір. Тут, за словами керівника інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України Володимира Полевого, важливо навчитись не реагувати на неперевірену інформацію, на фейки, на емоції.

Не реагувати на гучні сенсації. Це складно зробити – бо це наша людська природа. Але треба усвідомити, що це – інструмент, завдяки якому нами маніпулюють чи то з комерційною метою, чи з метою отримати наш голос. Підвищувати рівень медіаосвіти, працювати над собою, над особистими цінностями, над тим, щоб ставати вільною заможною людиною у вільній країні,
– пояснив він.

Відповідальність ЗМІ. Журналісти мають усвідомлювати, яку інформацію вони поширюють, як вона впливає на аудиторію і до яких наслідків може призвести. Зараз, як пояснила директор Центру комунікацій КНУ імені Тараса Шевченка Олена Добржанська, перед журналістами стоїть одразу кілька завдань.

"Виховувати у українців повагу до себе, як до українців і впевненість у собі. Підтримувати позитивну ідентичність для українців, що ми позитивна група. Не можна висвітлювати свою націю виключно у негативному світлі. Перевіряти інформацію. Відповідально ставитися до того, що поширюєш. Такої кількості фейків із таким активним поширенням, як є сьогодні, не було ніколи. Хоча це ще пов’язано із розвитком технологій. Говорити правду. Це, мабуть, найбільше банальна штука, але вона є найбільш складна. Поважати людей. Оце – ключові речі", – зазначила експерт.

Критичне мислення. Не лінуватись думати – це важливо. Особливо, коли скролиш стрічку новин. Уміння все піддавати сумніву, мати незалежність у поглядах, скептицизм до власної країни і влади, до політиків, до професійних громадських діячів, до медіа – сьогодні це допоможе

До чого тут інтернет?

До всього. Буквально. По-перше, це найшвидший спосіб розповсюдження інформації і найбільш дієвий спосіб передачі меседжів України. Сьогодні саме звідти ми отримуємо значну частину інформації. По-друге, саме через нього ми передаємо свою особисту інформацію – від смаків і вподобань, і до кола оточення та банківських даних. Кому передаємо? Залежить уже від того, якими сервісами користуються українці.

"Є три каїни у світі, які дуже добре розуміються на тому, що таке Big Data і на тому, що із цими даними робити – США, Китай і Росія. Тому, користуючись їхніми сервісами, добровільно передаємо цим країнам власні дані. Ми недооцінюємо значення великих даних. Я давно кажу, що люди не знають, з ким вони живуть на своїх комп’ютерах", –- пояснила Голова Ради Телекомпалати України Тетяна Попова.

Опубліковано в рамках спецпроекту "Вільний Інтернет" від редакції сайту 24 та ГО "Інтерньюз-Україна", в рамках проекту "Інтернет-Свобода" на кошти уряду Королівства Нідерланди.