Похоронку в кожен дім: як Росія за місяць втратила найбільше солдатів від початку війни

Черговий рекорд зі знищення окупантів, що здійснили Сили оборони України протягом січня 2023, свідчить про те, що у війні стався остаточний перехід на інший етап, під час якого російське військо нестиме шалені втрати аж до неможливості подальшого ведення бойових дій. Відзначимо, що загалом від початку повномасштабного вторгнення Росія вже втратила 128 420 бійців.

Дивіться також Втрати росіян в Україні: що варто пам'ятати, аналізуючи цифри

З початку листопада 2022 року і до кінця січня 2023 року Росія втратила близько 55 950 вбитими. Згідно з класичними військовими формулами, це цифра без урахування кількості поранених, яких за найскромнішими підрахунками може бути ще майже 168 тисяч. 

Кремлю потрібно мобілізовувати по 150 тисяч осіб щомісяця

• Таке значне збільшення кількості загиблих окупантів, без жодних сумнівів, сталося не лише завдяки отриманню Україною нових вогневих можливостей, але й через застосування росіянами їхньої улюбленої (ще з часів Другої світової) тактики.
• У листопаді, завдяки активним контрнаступальним діям ЗСУ на Херсонщині та півночі Луганщини, російським фанерним генералам довелося перекидати на певні ділянки фронтів на той момент ще геть не підготовлених до війни мобілізованих.
• Водночас командування путінської армії було змушене активізувати бойові дії на напрямку Авдіївки, Бахмута та Вугледара, бо на фоні суцільних поразок та геть непопулярної серед росіян мобілізації, Кремлю були потрібні перемоги.
• Тож спроби зупиняти просування українських захисників навалою "чмобіків", а також стрибки на підготовлені для захисту позиції призвели до суттєвого збільшення кількості загиблих окупантів.

Подекуди шалені втрати призводили до ще більш хаотичних рішень з боку російського генералітету, через що ситуація для окупантів лише погіршувалася. Іноді ж, після отримання прочуханки від ЗСУ, доходило до гучних скандалів та бунтів навіть в елітних підрозділах ЗС Росії. До прикладу, після спроб 155 бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту заскочити в Павлівку під Вугледаром саме існування угруповання було під великим питанням, а рештки російських спецпризначенців були деморалізовані та відмовлялися брати участь у бойових діях.

Проте, завдяки каральним загонам та розстрільним командам, кремлівські воєначальники не втрачали загальну контрольованість військами. Десятки тисяч мобілізованих програли у "російську рулетку", а ті, хто залишився серед живих, умовно пристосувалися до виживання у зоні бойових дій. Коли смерть очікує на будь-якому кроці та з будь-якого боку, коли вбити можуть як бійці ЗСУ, так і кадировці чи взагалі товариші по зброї. І замість того, щоб категорично відмовитися від участі у війні та хоча б спробувати відстояти своє право на життя перед командуванням, мобілізовані вирішили висловлювати своє невдоволення лише в окремих випадках, коли шанси на виживання є взагалі мізерними.

Втім, як показує практика, рано чи пізно смерть наздоганяє кожного окупанта безвідносно його навченості та цінності для російських генералів. Вже навіть пропагандисти на федеральних телеканалах визнають, що Росія втратила половину своїх десантників на війні проти України. При цьому, підрозділи ворожих ДШВ керівники окупантів майже повсюдно використовують як найбільш боєздатну силу. Попри те, що більшість цих бригад майже повністю складається зі вчорашніх строковиків, які прийшли на заміну справжнім професіоналам-контрактникам.

Фактично, за останні три місяці у Москві були вимушені не так намагатися створити якісь великі угруповання для подальшого наступу на нашу країну, як хаотично перекидати погано навчених мобілізованих для поповнення розбитих угруповань. Прикладом цього може слугувати 155 бригада морської піхоти, яку майже повністю знищили бійці ЗСУ під Павлівкою в листопаді. Після понад двох місяців відновлення генерали погнали той самий підрозділ на штурм Вугледара. Втім, від старого особового складу угруповання залишилося від сили 10%. Приблизно це ж саме можна сказати й про інші підрозділи росіян, де за час війни змінилося по два, а то й по три людських "комплекти".

Тож з урахуванням того, що росіянам за осінньо-зимовий період цієї великої війни довелося перекинути на фронт щонайменше 200 тисяч осіб виключно для компенсації втрат, можна дійти простих висновків, що через кілька місяців "частково мобілізовані" закінчаться остаточно разом зі строковиками, яких після служби Путін абсолютно точно пустить в розхід в Україну. Адже просто для підтримки бойових дій на тому ж рівні, який можна спостерігати зараз, Росії потрібно кожен місяць набирати до війська щонайменше 150 тисяч осіб. 

Лише для компенсації втрат з початку листопада Росії довелося перекинути до України понад 200 тисяч осіб / інфографіка "Мінфін"

Втім, чи здатне кремлівське керівництво забезпечити постійну мобілізацію у такі терміни та на такому ж рівні. Адже окрім безпосереднього відлову чоловіків, їх треба забезпечити хоча б автоматами, кулеметами та хоч якоюсь технікою. При цьому, постачати у військо таку кількість танків, БМП та БТРів, яка потрібна 150 тисячам "ванькам" за штатними розрахунками, Путін аж ніяк не зможе. Тому йому й залишається лише дотримуватись тактики піхотної навали у намаганні просунутися хоча б на Донбасі та Запоріжжі. Саме такий підхід росіяни можуть показати й на Харківщині, Сумщині, Київщині, Житомирщині, Рівненщині чи на Волині. 

Однак чи зможе Москва відгризти якісь значні українські території, враховуючи що за 12 квадратних кілометрів Соледара росіяни заплатили життям щонайменше 20 тисяч осіб, питання величезне. Особливо з урахуванням того, що для захоплення чи оточення насправді великих міст Кремлю потрібні ледве не мільйонні угруповання військ.

Вугледар – спроба Шойгу помститися Пригожину

Зрозуміло, що росіянам вкрай необхідно перехопити ініціативу в ЗСУ та змусити український Генштаб залучити всі свої резерви, але для цього Москві треба переходити від тактичних наступів до стратегічних.

Зверніть увагу Росіяни випалюють Вугледар артилерією, – у ЗСУ показали моторошне відео зі знищеного міста

При цьому, як показує практика, демонструвати щось окрім безперервної навали на позиції українських захисників путінські ординці наразі не можуть. Тому російським генералам не залишається нічого, крім як намагатися затягнути війну у сподіванні на те, що в якийсь момент Захід припинить підтримку України, а паралельно з цим – боротися за власне виживання всередині кремлівських еліт.

Саме із цим пов'язані відчайдушні спроби Шойгу та Герасимова захопити Вугледар. Аби остаточно поховати Пригожина та довести Путіну, що армія Росії набагато ефективніша, аніж зеки групи "Вагнера", фанерні генерали зосередили на цьому напрямку багатостраждальні загони 58-ї загальновійськової армії, 155-ї та 40-ї бригад морської піхоти, 42-ї мотострілецької дивізії та інших угруповань, а також ПВК "Патріот", що належить тувинському міністру. 

При цьому, після нищівного розгрому морських піхотинців навала аж ніяк не зупинилася. У своєму бажанні принести бункерному фюреру хоч якусь значну перемогу, генерали готові покласти за це місто десятки тисяч росіян.

І це означає лише одне: найближчими місяцями окупанти знову зазнаватимуть рекордних втрат, особливо враховуючи наміри Москви встигнути провести масштабний наступ до отримання Україною додаткових озброєнь. То ж незабаром у Росії не залишиться жодної родини, яку б ця війна не зачепила особисто. У кожен під'їзд принесуть похоронку, а хвиля доставки цинкових трун стане дуже масштабною.