Виявилося, що Юпітер був удвічі більшим і вплинув на еволюцію Сонячної системи
- Юпітер міг бути вдвічі більшим на ранніх етапах формування Сонячної системи, створюючи гравітаційний бар'єр, що захищав внутрішні регіони від комет і астероїдів.
- Дослідження, опубліковане в Nature Astronomy, пропонує новий підхід до вимірювання розміру і магнітних умов Юпітера на основі орбітальних характеристик супутників Амальтеї та Фіви.
- Результати можуть вплинути на розуміння теорій формування планет і досліджень екзопланет, підкреслюючи роль Юпітера у формуванні Сонячної системи.
Вчені вже давно вважають, що головними архітекторами Сонячної системи були Сонце та Юпітер. При цьому роль газового гіганта могла бути ще вагомішою, ніж вважалося раніше – не лише у формуванні орбіт планет, а й у виникненні життя на Землі.
На це вказує нове дослідження, в межах якого науковці спробували визначити розміри Юпітера в найдавніші етапи існування Сонячної системи, розповідає 24 Канал. Як виявилось, на ранніх етапах свого формування ця планета могла бути майже вдвічі більшою, ніж зараз.
Дивіться також Астрономи відкрили 128 нових супутників Сатурна: тепер їх більше, ніж у Юпітера
Як і Сонце, Юпітер утворився близько 4,6 мільярда років тому внаслідок акреції речовини з газопилової хмари. Раніше спроби змоделювати його ріст зводилися до наближених розрахунків з великим запасом похибки – альтернативних орієнтирів просто не існувало.
Проте двоє американських астрономів – професор Каліфорнійського технологічного інституту Костянтин Батигін і професор фізики з Мічиганського університету Фред С. Адамс – запропонували новий підхід.
Для своїх розрахунків вони використали орбітальні характеристики двох із найближчих супутників Юпітера – Амальтеї та Фіви. Обидва мають незначні нахили орбіт і малі відхилення в русі, що дало змогу науковцям вирахувати об’єм планети в ранній період її існування.
Згідно з їхніми висновками, Юпітер тоді мав об’єм понад 2000 земних, що майже вдвічі перевищує нинішній показник у 1321 об’єм Землі.
Наша мета – зрозуміти, звідки ми прийшли, а для цього потрібно дослідити ранні етапи формування планет. Те, що ми встановили, є важливою точкою відліку. Вона дозволяє точніше відновити хронологію розвитку Сонячної системи,
– зазначив Батигін у пресрелізі Каліфорнійського технологічного інституту.
Згідно з дослідженням, приблизно через 800 мільйонів років після народження Сонячної системи, коли в протопланетному диску почали утворюватися тверді тіла, Юпітер усе ще був у 2–2,5 раза більшим за нинішні розміри. Його магнітне поле у той час було у 50 разів потужнішим.
Планета фактично створювала гравітаційний бар’єр, що захищав внутрішні регіони системи від комет і астероїдів, які могли загрожувати зародженню життя на молодій Землі.
Ці результати також можуть сприяти новому розумінню теорій формування планет, що може мати значення для досліджень екзопланет. Ці теорії припускають, що Юпітер і газові гіганти утворилися в результаті того, що кам'янистий і крижаний матеріал (який сформував ядро цих планет) швидко поглинув газ із сонячної туманності.
Це нове дослідження, опубліковане в Nature Astronomy, ґрунтується на традиційних моделях, надаючи більш точні вимірювання розміру, швидкості обертання та магнітних умов Юпітера, коли він ще перебував у первісному стані.
Схоже, що Юпітер відігравав ключову роль у формуванні Сонячної системи, а дослідження його минулого та симуляція процесів його формування стає ключовою для розуміння тих процесів, які супроводжували еволюцію самої Сонячної системи.
До речі, нещодавно нове дослідження показало, що шанси на існування мікробів на Титані є вкрай незначними через обмежений обмін між поверхнею та глобальним океаном. Раніше науковці покладали надії, на можливе існування життя на супутнику Сатурна.