Треба розгорнути потужну воєнну пропаганду в ЗМІ, – боєць 24 ОМБр

Також у другій частині інтерв'ю з 21-річним лейтенантом (заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення) читайте про глибоко особисте: мотивацію бійця бути "на нулі", воєнний досвід, переосмислення життєвих цінностей та незвичні відчуття у відпустках.

Читайте першу частину: Ворога бачив в обличчя, до них тут 50 метрів, – боєць 24 ОМБр із Зайцевого

Як змінилась армія за роки твоєї служби?

Коли у 2013-му я став військовим, отримав стару форму – "дубок" та кирзові "дубові" берці, якими натирав ногу кожного дня. А з початку війни з цим вже не було так тяжко, бо почали розробляти удосконалені зразки речового забезпечення. Логістична та грошова підтримка теж стали кращими.

Що треба змінювати в армії сьогодні?

Спробувати омолодити особовий склад. Військові, які підписували контракт у 2014-му році, очевидно, не захочуть підписувати повторно.

Читайте також: Чи побудують солдатам нові казарми, як це обіцяють у Міноборони

Що робити?

Змотивувати молодь, яка має бути тут. Показати, що треба зробити, аби війна у нашій країні закінчилася. Бо довкола мене бійці, яким переважно по 40 років. Молодь не йде в ЗСУ саме через брак мотивації.

Лейтенант "Борода" серед своїх бійців

Мої знайомі йшли в добровольчі формування, бо вважали, що в ЗСУ бракує бойового духу. Їх логіка проста: нібито, з підвищенням зарплат зросла кількість "заробітчан". Як мотивувати молодь йти з ЗСУ?

Проблема в тому, що в нас замало пропаганди Збройних сил України у засобах масової інформації. Плакати з підвищенням зарплат не мають бути головною мотивацією. Бо дехто думає, що, крім зарплат, ЗСУ нічого не можуть гарантувати. У добровольчих формуваннях, мовляв, дають більше гарантій, що бійці братимуть участь у бойових діях і матимуть адекватних нормальних командирів. А в ЗСУ, ніби, дещо інакше. Насправді все не зовсім так.

Проблема в тому, що в нас довго крутили "совкові" фільми, де показували, як грізний командир знущається і навіть розстрілює своїх підлеглих і так далі. Тобто, лишилось "совкове" мислення про незрозумілі явища і поняття, які в нас, нібито, є.

Читайте також: Яку нісенітницю показують радянські фільми про Другу Світову

Мої друзі та колеги на цивілці не усвідомлюють реальної ситуації. Старші люди, які в армії ніколи й не були, говорять штампами, мов, "у ЗСУ вбивають, зарплати не платять, телефони забирають". Це маячня.

Тому треба добряче пропагувати контрактну армію, щоб молоде покоління йшло сюди боронити свою країну і своє майбутнє.

Чи лишилось щось від дідівщини у твоїй бригаді?

Ні. У моєму підрозділі завжди дружні стосунки в колективі. Коли прийшов у бригаду, боявся, що не зможу сказати щось удвічі старшим за мене людям. Пройшло два місяці, показав, що добре знаюсь на справі, нормально виконую обов'язки заступника командира й можу командувати боєм. Тому мене поважають і знають, що завжди можуть звернутись за допомогою у якихось питаннях. Так і відбувається здобуття авторитету в підрозділі. "Дідівських" методів немає.

Бійці 24 окремої механізованої бригади ім. короля Данила

Як відбувається координація з ЗСУ і добровольчими підрозділами на місцях?

Координація є. Вони поруч з нами. Координація або один на один, або засобами зв'язку. Детальніше говорити не варто.

Які добровольці в твоїх очах?

Добровольці – дуже вмотивовані люди, оскільки воюють за ідею. Якщо в ЗСУ є ще й інші орієнтири: заробітна плата, соціальний пакет... То добровольці – це добровольці. Вони працюють з нами своїми силами за ідею нації, за відновлення наших кордонів.

Читайте також: Українці цінують своїх Героїв тільки посмертно, – 18-річний доброволець

Народ втомився від війни… Як ламати інертність цивільного населення?

У нас є багато пенсіонерів, які 9 травня виходять з комуністичною символікою лише тому, що їм при Союзі було краще. "Совок" живе не лише в головах людей, а й у серцях. А старше покоління виховує молодше, вселяючи в них аспекти "совкового" мислення. Я б вирішував проблему дуже чіткою пропагандою.

Це як?

Знову ж таки треба розгорнути потужну воєнну пропаганду всіма засобами масової інформації. Розумієш, зараз у новинах вбивствам на цивілці приділяють більше часу, ніж подіям на Сході країни. Не висвітлюються героїчні вчинки солдатів, офіцерів... А це має бути всюди: на біг-бордах, виставках, концертах. Цим має жити вся країна.

У нас нині велика проблема: всі хочуть спинити війну й жити краще, але ніхто для цього нічого не робить. 20-річний хлопець каже, що Порошенко поганий, мовляв, най продасть фабрику у Липецьку. На питання, що він зробив для країни, відповідає: "Нічего, пускай она для меня што-то дєлаєт". Цей підхід треба змінювати. Як? Найперше, висвітленням героїчних вчинків військовослужбовців. Маємо показувати простим людям, що ми боремось за ідею, а не просто так тут стоїмо.

Бійці та журналісти борються пліч-о-пліч на інформаційному та справжньому фронтах

Що робити з людьми, які мислять відверто "по-радянськи"?

Або задіювати репресивно-силовий метод, або чекати, доки це все перемелиться. Але чекати ще 25 років нерентабельно.

Але ж репресивно-силовий метод не застосують?

Чому? На мою думку, коли це все закінчиться, до влади прийде інша людина. І тоді можуть початись рухи, які не всім сподобаються. На мою думку, коли є ракова пухлина, то її видаляють, а не підліковують. Треба шукати "антисоюзні" методи, а не сидіти й чекати. Бездіяльність приведе до чогось гіршого.

Наскільки дієві діалоги з цими людьми?

Я вважаю, що шляхом конструктивного діалогу ми мало що доб'ємося. Бо людину, яка прожила 20, 30 років в СССР – в іншому суспільному ладі з іншими ідейними установками – зараз вже нічим не переконаєш. Поки щось сильне не вкусить, нічого не буде.

Читайте також: Яку правду замовчує вислів "ніхто не забутий, ніщо не забуте" 9 травня

Молодь правильно розуміє те, що відбувається?

На мирній території ніхто не відчуває того, що тут відбувається. І не може відчути. Цивільна особа не розуміє, що таке бій. Може подумати, що впало два снаряди – і це вже бій. Але щось "важке" може бити годинами. Потім виходиш вночі і прислухаєшся до кожного шурхоту, кожного обстрілу.

Бойовики починають обстріли селища о сьомій ранку

Коли приїжджаєш до свого міста і зустрічаєшся з друзями, пояснити, що і як тут відбувається, уповні не можеш. Думаю, треба показувати і військовий побут, і здавалося б, буденну рутину через ЗМІ.

А от наживо іншим ліпше б цього не бачити: моментів війни, покалічених людей чи просто будинки розбиті… Ми всі тут жертвуємо чимось своїм заради миру.

Чого вчить тебе війна?

Це хороший життєвий досвід. Те, що можна побачити тут, більше ніде не побачиш. Навіть якщо колись покину армію, то матиму дуже великий досвід як спілкування з людьми, так і керування ними. Це стане у нагоді.

Коли повернешся додому, що робитимеш?

Планую продовжувати службу в ЗСУ. Нові люди. Новий досвід. Тут мені добре.

Як відчуваєш себе у відпустках?

А у відпустках іноді незвично. З крана тече вода ще й гаряча. Можна купити собі, що хочеш і поїсти. Перші два дні це дивує. Але адаптація проходить швидко. Принаймні в мене. Але є й інші випадки…

Негативних ситуацій зі мною не було. Але питання проїзду у маршрутках досі болюче. Найпростіша пільга для бійців – безоплатний проїзд містом. Просто не розумію водія, який відмовляється везти. Я сиджу в окопі рік-два-три, воюю, захищаю і його, щоб він міг з дружиною, з дітьми бути, кудись поїхати, а він мені відмовляє. Це обурює.

Коли ти вдома, тягне на війну?

Бувало, що дуже хотів вернутися. Бо там на мирній землі не все так ясно, як у нас тут. На війні володієш ситуацією, знаєш, що готовий до всього. А у мирному житті губишся. Є знайомі, які відслужили 2-3 роки, пішли на дємбєль і казали, що зав'язали з армією. А через півроку вертались. Бо не могли знайти роботу. Та й спогади мучили.

Чому так?

Виною посттравматичний стресовий розлад, про який всі говорять. Як на мене, це дуже страшна проблема, якою в нас в Україні реально ніхто не займається. Більшість солдат американської армії під час війни у В'єтнамі отримали оцей ПТСР. Але якщо вони мали напрацьований механізм, як покращити психологічний стан, то у нас його просто немає. І от солдат повертається додому й ну ніяк не може пристосуватись до цивільного життя. Минуле не відпускає, уночі відчуває бій…

Слід від вирви, залишеної ворожим снарядом

У мене такого ще не було. Але людей з розладом знаю. Ця проблема може вистрелити через 1-2-5 років. Її видно не одразу. Наслідки можуть бути жахливі. Поламані війною люди просто можуть закінчити життя самогубством. І закінчують.

Читайте також: Стрес такий же руйнівний, як і китайська тортура водою

Що з цим робити?

Спрогнозувати наслідки на 100% не можна. Оскільки кожна людина індивідуальна. От щодо мене: упевнений, що мою міцну психіку нічого не зламає. Інші бійці теж знають, що роблять. Вони міцні, але може щось статися… Можуть лишитись самотніми, відчувати себе покинутими й нікому не потрібними. Дехто, залишивши армію, починає вживати алкогольні напої у дуже великій кількості. Люди згорають зсередини. Що робити?

Я, наприклад, читаю наукові статті – психологічні розвідки про посттравматичний стресовий розлад. Знаю, що колись проблема вистрелить, і буде потреба в людях, які зможуть якісно допомогти.

Що тебе мотивує воювати?

Я народився в Україні. Це моя земля по праву. Я зробив забагато для своєї країни, і не відступатиму. Якщо не я, то хто ще? У нас немає достатньої мотивації до змін серед населення в державі. Як мінімум, все починається з мене і починається зараз. Тому я захищаю країну від окупанта тут.

Військовим стреси не страшні, бо мають сильну мотивацію

Коли і чим закінчиться війна?

Безсумнівно, нашою перемогою. Коли? Це залежить від наших людей. Якщо буде більше професійних кадрів, які можуть зробити свою роботу, тоді все буде набагато простіше. Але зараз про швидке вирішення проблеми говорити складно.

Прогнозуємо… За умови розгортання повномасштабної війни, настільки старше покоління з шаблонізованим "совковим" мисленням може нашкодити справі? Зустрічатиме хлібом-сіллю росіян?

"Повномасштабки" не допускаю. Вважаю, що ми підемо в наступ!

Читайте також: Проросійські бойовики і Москва бояться, що ЗСУ вже завтра перейдуть у наступ, – Тимчук

А от тоді можлива проблема з мирним населенням, яке довгий час проживає на окупованих територіях. Частина цивільних була за Україну і трималась перший рік в окупації, не маючи можливості виїхати. А зараз, вважаю, ті, що лишились, переважно за "русскій мір" або дуже залякані. Вони мають контакти з сепаратистами. Можливо, будуть їм допомагати, як то було у 2014-му, коли гурт людей ставав перед БМП і не впускав нас при звільненні села.

Переосмислив загальнолюдські цінності під впливом війни?

У цивільному житті я думав про високі матерії, про щось глибоке й неохопне. А тут турбуєшся про найпростіше. Інколи думаєш, як пережити цей клятий день, який тебе вже замахав. Або коли цей обстріл закінчиться, щоб просто вийти з окопу розім'ятись, бо сидіти вже нестерпно. Закінчується – і ти радий. Цінності змінюються з високого на менше.

Поки ти тут – вистачає мінімального. Вже коли вийдеш в цивільне життя – захочеться більшого.

А зараз від малюночка дитини, який надсилають волонтери, тобі вже стає значно краще.

Фото: Олексій Годзенко та боєць на псевдо "Борода"