Архів
Курси валют
Погода
26°C
26°C 12°C
  • п'ятниця
    25°C 17°C
  • субота
    21°C 13°C
  • неділя
    22°C 11°C
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Українці цінують своїх Героїв тільки посмертно, – 18-річний доброволець

Доброволець
Доброволець "Кенні" / 24 канал

Юний доброволець-гранатометник ДУК "Правий сектор" на псевдо "Кенні" півроку тримає позиції на передовій.

Про мотивацію бути на війні в неактивну фазу конфлікту, про перший досвід бойових дій та реакцію на загибель побратима "Діллі" молодий військовий розповів у першій частині відвертого інтерв'ю сайту "24".

Хто такий доброволець?

Людина, яка не чекає повісток, не чекає запрошень, а сама йде на захист країни. Людина, для якої захист країни ­– святий обов'язок, а матеріальні цінності – далеко не головні.

Коли і як ти потрапив у "Правий сектор"?

Улітку 2015-го. Був молодий і буйний. Шукав щось пов'язане з армією. Не міг просто сидіти. Почав брати участь у вишколах молодіжної організації "Права молодь". Звідтам перші випробування себе: удачі й поразки. Першим серйозним вишколом став для мене 3-й Всеукраїнський, що відбувався у грудні 2016-го. Уяви: більше сотні людей, три дні шаленої напруги, і сну найменше, ніж усього іншого. Заняття – наряди, заняття – наряди.

Які саме заняття?

Тактика, топографія, зброєзнавство, медицина, смуга перешкод, фізична підготовка. Від початку проводили цільові вишколи – групували людей за інтересами. Я обрав тактику.

Як уперше потрапив на Схід?

Спробував одразу, як стукнуло 17 років. Домовився з другом, який вже їздив на війну. Вирішили всім сказати, що я повнолітній, і поїхати на базу. Щоправда, не доїхав тоді до війни, а тільки до бази. Місяць повишколювались там і повернулись назад.

Як переконував, що повнолітній?

Зробив ксерокопію паспорта й примайстерив у фотошопі 1998 рік народження.

Чи викрили обман на базі?

Так. Там був дружбан, який знав мій вік. На базі можна бути і 17-річним. Але на фронт тебе звідти не пустять.

Безпосередньо на передовій як опинився?

Теж за обманом. У вересні 2017-го. Подругу Олю – інформаційницю ДУКу – ще з квітня просив переконати командира, аби той хоч глянув на мене. Вона це зробила. Далі закінчив навчання, поступив на "заочку" і сказав мамі, що їду. Вона грозилася поховати всі мої речі і "снарягу". Відповів, що можу й голим поїхати. Врешті-решт зрозуміла і змирилася. З фестивалю "Повстанець", де волонтерив, поїхав у Дніпро, а далі прямо на Схід. Мав перебути ще кілька днів на базі перед виїздом на позиції. Пробув там 4 дні. Далі мене забрали. Я був так задоволений!

Знаєш, коли ми доїжджали до Мар’їнки, відчуття було буденне. Я не міг "вдуплити", коли почуття страху з’явиться перед передовою. Проїхали блок-пост.

Доїжджали до позиції – закинутого Мар’їнського інтернату… І тут черга з ДШК по нам! Навіть тоді не міг "вдуплити", що ось вона – війна.

Коли таки зрозумів?

"Литовець" попросив мене приготувати їжу. Я жарив макарошки за власним рецептом. Всі противились, мовби, то несмачно буде. От я зготував ці макарони. Спробував – смачно. Набрав тарілку командиру. От він вже їсть. А далі був "прильот" – вісімдесятка. Зі стелі посипалося. І прямо в мої макарошки, бо сковорідка без кришки була. Але то не здалося найбільшою проблемою. Земля під ногами здригнулась. І тоді поряд ще чотири нормальних "прильоти" лягло.


"Кенні" з командиром "Литовцем"

Які бойові завдання виконуєш?

Як заїхав, ні до бійничок, ні на спостережний пункт не пускали. Пересувався постійно у броніку і тільки після дозволів. Було так. Почав вчитися мінно-підривній справі. Маскуванням займався. Наразі я командир протитанкового гранатомета СПГ-9.

Що тебе змотивувало бути на війні?

Я можу безкінечно довго говорити про святу ідею. Просто розумів, що маю захищати. Я чоловік – і так має бути. Окрім того, хотів довести, що я не слабак, який буде ховатися. І своїм "правосєкам" – у тому числі.

Коли вперше приїхав додому з ротації, відчутно змінилося ставлення до мене. І то порадувало. Але, в цілому, мені було байдуже...

Чому?

Відбулася переоцінка цінностей та й буття взагалі. Час відсіяв непотрібних людей. Дав зрозуміти, хто є хто. Хто був героєм, той став ніким. Хто був ніким, той став героєм в моїх очах. Приїжджають деякі на позиції, розказують про свої подвиги... А коли знаєш "кухню" зсередини, можеш просто розсміятися в лице.

Настільки думав про безпеку, коли їхав на війну?

Кров кипіла в наших молодих головах. Про безпеку думалося в останню чергу. Їдеш і думаєш, що втрачати особливо нема чого. Можеш віддати себе боротьбі.


"Кенні" у "Правому секторі" з 15-ти років

Останнім часом таки зрозумів, що життя має сенс. Є різниця в якій фазі дій загинути: активній чи пасивній. Віддати життя при активних бойових діях "не западло". Бій додає мотивації і сил. А от сидіти в окопі і чекати, коли прилетить твоя куля, твій осколок – це вже інше...

Коли вперше усвідомив, що про безпеку треба добряче думати?

На Мар’їнці була добра видимість. Чергував на посту, оглядав через бінокль ворожу територію, і прилетіла нормальна черга нам в бійницю. Тоді добряче усвідомив, що не треба "світитись". А твоє життя вимірюється часом, доки летить куля. Прошиває твою голову молоду, і падає твоє красиве неголене лице в пилюку спостережного пункту. І все – секунда неповернення. Тоді сприймається інакше.

Була ситуація коли на закинутому іподромі були сєпари. "Кошмарили" нас дня три. А потім вони вистрілили з АГС зависоко і самі себе "задвохсотили". Таких дурниць вистачає.

Де було найгарячіше?

Позицій було не так багато. Мар'їнка і селище Опитне під Донецьким аеропортом. На Мар'янці було набагато яскравіше. Можна було працювати.

Що мотивує лишатися в окопах в неактивну фазу конфлікту?

Я просто звик. Чесно кажучи, не уявляю, чим займатимусь у цивільному житті. 17 березня було півроку, як воюю на Сході. 4 рази був у відпустці.

Що відчуваєш у відпустках?

Розумієш, лишатися довго на мирній території не є безпечно. Некомфортно мені. Бо на війні зі мною завжди автомат, і я можу захистити себе та побратимів. А у відпустках бачу людську байдужість, безкінечні шмарклі. Запитують: "За що воюєш? За владу Порошенків? На тобі мотають гроші…" Можна було б це слухати від людей, які воювали в 2014-2015-му, а не від тих, чия хата скраю. Тому приїжджаю на 3-4 дні додому. Кілька днів проводжу у дівчини. І назад.

Коли скінчиться ротація?

Коли мені набридне. Треба – їдеш. Не треба – ні. Хочеш – лишаєшся.

Що бачиш перед очима останні тижні?

Останні тижні, навіть останні роки життя перед очима – сюрреалізм.

Коли почав втрачати побратимів, він посилився. Я ще по-дитячому не можу усвідомити, що от людини нема і все… У мозку закладаю, що ми просто перестали спілкуватися, хтось кудись поїхав абощо. Що їх немає, не можу сприйняти. Як у випадку з "Діллі". Коли він загинув, я просто не знав, що відчувати. Хотілося кричати. Дивився на фото, згадував вишколи і думав: "Як вже так?!"

Читайте також: "Не дитина, а воїн": яким був загиблий 19-річний доброволець "Діллі"

А далі мститись почали. Кожен боєприпас може стати смертельним для ворога. Я на це дуже надіюсь.


Помста за смерть полеглого побратима

Можеш розказати про вишколи, про "Діллі" і вашу дружбу детальніше?

Знаєш, як познайомились? Був вишкіл на Сумщині у 2016-му. Ми два дні тренувалися, і от він приходить у бундесі. Замість рюкзака мав парку. А в ній – речі замотані.

На вишколах потрапляєш у середовище таких, як ти сам. Дні спілкування з ними дають те, що не дають роки з іншими. З "Діллі" відразу здружилися. Ми з ним навіть чимось схожі. Любили поговорити, пожартувати, зробити міні-диверію. У нас була здорова конкуренція. З ним вишколюватись стало цікавіше і якісніше. Андрій був запальний, драйвовий, лабав на гітарі.


Вишкіл "Правої молоді" на Сумщині

Якось приїхали на фестиваль "Конотопська битва". І слемились, за традицією, з гуртами. І "Діллі" в одному галстучку на голий торс вишивав. Ми штовхалися. Але слем відрізняється від дебільних двіжух тим, що коли ти впав, тебе не затопчуть, а піднімуть. То було круто. Йшли після концерту й орали пісень на весь Конотоп.

Перетинались лише на вишколах?

Так. Далі на зимовому вишколі в Черкасах вже допомагали інструкторам по тактиці. Температура -15, -20 була. Умови екстремальні. Атмосфера доросла. Коли у нас закінчились цигарки в останні дні, з нами поділились ДУКівці. Без фільтра. І ми одну на двох чи на трьох курили біля костра, грілися. Разом повзали, разом бігали, разом залітали за довгі язики. І відтискалися.


"Кенні" (ліворуч) та "Діллі" (праворуч) відтискаються

По смерті "Діллі" його почали називати янголом, зовсім дитиною, зважаючи на вік та гарну зовнішність. Як оцінюєш таку реакцію людей?

Наш народ звик оспівувати своїх героїв тільки посмертно. І цінити посмертно. Коли гине молодий, їм не цікаво, за що він боровся. Тоді всі моляться і бажають всього найкращого нам в окопчиках. Зараз немало тих, які кажуть: "Наші біднесенькі хлопчики…." І жаліють. По-перше, не хлопчики, а Воїни. По-друге, не біднесенькі.

Воювати – свідомий вибір "Діллі". Він не був дурним. Так, молодий. Так, в нього кипіла кров. Але подвиг треба цінувати за життя. Бо коли людина гине, йому до того, що ви пишете, вже байдуже. Він не оцінить ваших писанин.

"Подруга Олень" каже: "Вишлю тобі цукерок". Вона хотіла відіслати грошей батькам "Діллі", а хтось дорікнув, чому не надсилала грошей, коли він був живий.


Андрій Кривич на псевдо "Діллі". Фото з архіву 2016 року

Народ ніби віддає індульгенцію. Мовби, прийшов у ФБ, написав, що помолився за полеглого воїна, і тягар з душі спав. А робити реальні зміни не поспішають.

І ще одне. Оця маса штовхає тебе до боротьби. Це виглядає так, ніби попереду йде тисяча, і йде вона до прірви. І за ними тисяча, яка гукає: "Давайте, хлопчики, вперед, ми вас підтримаємо!" А коли та тисяча падає в прірву, задні розвертаються і йдуть назад: "О, ті не змогли, і ми не зможемо".

А що маємо робити, на твою думку?

Наводити порядок в своїй голові, найперше. Треба об'єднуватись на місцях і робити порядок. Але мало хто хоче діяти. Бо найлегше пожинати плоди інших і загрібати вугілля чужими руками, ніж робити щось своє.

Читайте також: Проросійські бойовики вкотре обстріляли позиції ЗСУ: є поранені

Джерело: 24 Канал
powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Вибір редакції

Коментарі
Більше новин
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук