Катувати вони вміють, – одеський священник пригадав усі жахи російського полону

Раніше ми писали про звільненого з полону Олександра Іванова, який зараз лікується у Полтаві. Він був в Оленівці та Старому Осколі, де росіяни відбили йому руки.

Дивіться також Важить 45 кілограмів: росіяни в жахливих умовах утримують викраденого журналіста Хилюка

Росіяни розраховували захопити Україну за тиждень

Отець Василь потрапив у полон на початку війни – поїхав з Одеси, де жив, із гуманітарною місією на окупований Зміїний. Мали евакуювати двох цивільних спостерігачів маяка та 13 загиблих прикордонників (ніхто не знав, що військові залишилися живі й потрапили в російський полон). Але з крейсера "Москва" наказали кинути якір, інакше розстріляють.

Майже п'ять годин російські спецназівці обшукували корабель, а потім протягом доби проводили допити на борту. В людей забрали всі гаджети і сказали, що доправлять їх до Криму. А відпустять тоді, коли "завершиться спецоперація".

Я знову питаю: як так, адже "операція" може йти і місяць, і два, і пів року, і рік? Їхній старший мені так з ухмилкою каже: ти що, піп?! Які півроку-рік? Ти подивись на цю потужність! І показує мені на крейсер Москва". 7 – 8 днів максимум!
– пригадав Василь Вирозуб.

Окупанти не мучили фізично, але тиснули психологічно. Вони вважали, що захопили розвідників, тож випитували, в якому департаменті СБУ служить отець Василь. Такі допити тривали по 5 годин. А ще – не говорили про реальний стан справ в Україні. Натомість годували казками на кшталт "Зеленський утік, Київ захопили, ви програли".

11 днів полонені провели в Криму. Там і побачили хлопців зі Зміїного, яких вважали загиблими. Згодом усіх 200 полонених – військових зі Зміїного, Чонгара, з-під Маріуполя, цивільних – зібрали в один літак і перевезли до Шебекіно в Бєлгородській області.

Наметове містечко в Шебекіно на морозі та без їжі

Загарбники створили там наметове містечко для полонених на 25 наметів. Отець Василь опинився серед перших в'язнів, потім почали прибувати інші. Людей запхали по кілька десятків в один намет, який стояв на морозі в -22 градуси.

Я спочатку не зрозумів усю серйозність ситуації. Вони мені кажуть: будете співпрацювати, зараз створюємо перемовну групу з українськими військовими та ви будете у тій групі. Я жартома відповідаю: хлопці, та я не проти, але ж 11 діб без душу, смердю, я так не можу з Володимиром говорити. Вони: з яким іще Володимиром? Відповідаю: ну з яким – Путіним, звісно. Мені потім цей прикол боком виліз. Мене руки за спину та вгору як потягнули, а потім прикладом давай бити,
– розповів отець Василь.

Так він уперше зрозумів, що полонених не відпустять.

"До цього думав: навіщо їм піп, потримають та відпустять. А тут вперше стало боляче та страшно. У мене ще хлопці молоді в наметі, дивляться на мене, а я побитий, кров тече. Питають: ну що там? А я кажу: та нічого, ну москаль і москаль, скоти такі, що поробиш. Стою і ноги трясуться, боляче, страшно, холодно, їсти хочеться (нам перші кілька діб давали тільки чай і недоварену рисову кашу, яку не можна їсти), а біля мене стоїть молодий пацанчик, років 24 – 25, з 35 бригади, морпіх наш, а в очах страху немає, розумієш? І я тоді взяв себе в руки, бо як я, старий батюшка, цій дитині міг показати, що боюсь якогось москаля?" – поділився священник.

Які катування вигадували росіяни

За словами Василя Вирозуба, окупанти вміють катувати, до того ж роблять це "ефективно та різноманітно". У полоні немає ніяких прав, правил чи конвенцій. Представників Червоного Хреста також. "Це – недолюди. Століттями була асиміляція, але ми не змогли їх олюднити. Вони як були ордою, так і залишилися", – пояснив отець.

• "Ставили на шпагат головою впритул до стіни. Називається розтяжка. Один сідає на тебе з одного боку, інший – з іншого, так щоб сухожилля почали рватися. Під час цього тебе б'ють тактичними рукавичками або кийком по нирках і в голову. Коли тебе б’ють в голову, то ти обличчям влітаєш в стіну, починає текти кров з носа, ти вже увесь у тій кривавій юшці. Під час цього також могли бити електрошокером. Причому старалися вдарити по нирках, геніталіях або під вухо, щоб тебе відразу скрутило. Біль був такий, що не передати словами".
• "Кидали у карцер. Він називається "рєзінка". Там в середині десь градусів +7. Це кімната десь 2,5 на 3,5 метра, немає ані провітрювання, ані вентиляції, все обшито гумою. Немає ані води, ані унітазу, нічого. Тебе роздягають догола та туди кидають. А там вже звісно хтось був до цього, хтось ходив по-великому, хтось по-маленькому. Всі ці екскременти у тебе під ногами. Відповідні випари починають роз'їдати тобі легеневу систему. За пів доби починаєш кашляти гноєм. І ти не можеш навіть сісти, нагріваєш собі одне місце, бо холодно, і так стоїш. Без їжі, без води, без сну я там вистояв 3,5 доби. Після цього тебе знов виводять на допити – і знову б'ють, і знову струмом, і знову дубинкою… Катувати вони навчилися".
• "Ще нігті підривали. Коли ти на колінах і руки за спиною – починають вивертати нігті. Один ніготь мені цвяхом підривали, а інший… Є такі круглогубці. Один гострий кінчик він заганяє під ніготь і починає крутити – в один бік, а потім в інший".

Чи пробачив священник своїм катам

Мене питають, чи я їх пробачаю? Напевно, так. Бо я християнин, я вчу своїх прихожан прощати. Але прощати не тому, що я маю бути добрим до москаля, а тому, що я хочу спасіння душі. Життя – це мить перед вічністю. Заради вічності ми тут і живемо, проходимо ці випробування. І пробачити ми маємо тому, щоб не осквернити злобою і ненавистю свою душу. Бог їх все одно покарає. Можливо, і нашими руками. А завдання священників – не впустити в серця злобу, щоб наші діти не виростали ордою. Щоб ми не стали як вони,
– висловився Василь Вирозуб.