Віддали життя, рятуючи солдатів: героїчний подвиг капеланів зі США

Битва за Атлантику

16 вересня 1939 року німецький підводний човен вперше напав на конвой союзників в Атлантичному океані. Більше – у програмі "Конфлікти" на 24 каналі.

Цікаво Найбільша диверсійна операція США у Другій світовій: як працювали "Мародери Мерілла"

За наступні 6 років битва за Атлантику забрала близько 4 тисячі кораблів і 50 тисяч людських життів. Вона стала однією з ключових арен боротьби в ході Другої світової війни.

Від вантажів, які перевозили атлантичні конвої між Великобританією і США та Північною Африкою залежало виживання країн антигітлерівської коаліції. На відміну від мирного часу, тепер морські рейси нагадували танці зі смертю.

Довідка. На каравани аліантів полювали морські вовки – підводні човни "Крігсмаріне". На початку Другої світової флот Рейху нараховував 57 підводних човнів, 48 з них були готові до дій.

Технічні показники 27 дозволяли їм діяти у водах Атлантичного Океану. Із серпня 1939 року німецькі підводники почали блокаду торгових шляхів, що вели до Великобританії.

Повне відео програми: дивіться відео 24 каналу

США на початку Другої Світової дотримувалися нейтралітету. Невтручання в конфлікти Старого світу проголошувала доктрина Монро. Вона відстоювала ізоляціонізм як єдиний шлях до успіху, а сферу впливу Вашингтона обмежувала обома Америками.

Навіть нальоти на Лондон, попри близькі стосунки з британцями, нічого не змінювали. Події почали розгортатися так, що залишатися нейтральним вже було неможливо з весни 1940 року.

Читайте також Пекельні танкові баталії Другої світової війни: чим закінчилась битва в Арденнах

Спочатку Вашингтон оголосив ембарго Японії, аби стримати агресію імперії проти заморських колоній країн Західної Європи. Після капітуляції Франції у червні 1940 року Німеччина починала озвучувати свої претензії на світову гегемонію.

Допомога від США

За кілька місяців, 11 березня 1941 року, американський Конгрес прийняв рішення про "Ленд Ліз" – надання допомоги для країн антигітлерівської коаліції.

Мовилося про фінансові позики, постачання зброї, техніки і ресурсів необхідних для ВПК на місцях. Першими таку допомогу отримали Велика Британія, Китай і частини "Вільної Франції" – противники колабораційної республіки "Віші".

Після німецького вторгнення в СРСР допомогу погодились надсилати і в СРСР. За програмою "Ленд-лізу" було відвантажено поставок на суму понад 50 мільярдів доларів США. За сучасним курсом це – 575 мільярдів доларів.

Довідка. Загалом майже 31,5 мільярдів доларів отримала Великобританія, понад 11 мільярдів американці надали СРСР. Ще 3,2 мільярда – Франція, а 1,6 мільярда – Китай. Решта 2,6 мільярда пішли на допомогу іншим союзникам.

Перехоплювати цю допомогу мали "вовчі зграї" підводного флоту Третього рейху. Грос-адмірал "Крігсмаріне" Карл Деніц намагався перекрити морські шляхи в Атлантиці. Сам колишній підводник – він був головним архітектором нової стратегії.

Карл Деніц – німецький військовий діяч часів Третього Рейху / Архівне фото

Впродовж дня група субмарин спостерігали за конвоєм, залишаючись невидимою. А після настання темряви, підпливаючи ближче, торпедували каравани з надводного положення.

Підготовка до нападу

В останній тиждень січня 1943 року з Нью-Йорку вирушила ланка кораблів. У склад конвою SG-19, що взяв курс на Гренландію, було 6 суден. Найбільший з них "Дорчестер" – круїзний трипалубник, який до війни працював на круїзах біля берегів Америки.

Зверніть увагу Все життя втікали від травм: моторошний досвід митців, які пережили Першу світову

Корабель був розрахований на 400 людей. Цього разу на нього завантажили вдвічі більше військових. Шлях пролягав через неспокійні води зимової Атлантики.

Північна Атлантика була дуже підступним місцем. Нас кидало вперед і назад, з боку в бік. Всі дуже чекали, коли підійде капелан і розрадить трохи смуток і негатив від незручності,
– зазначив Бенджамін Епштейн, врятований з SS Dorchester.

Це був добре знайомий німцям напрямок. У-боти вже перехоплювали і топили кораблі, які ним йшли до Британії. Цього разу вахта підводників пильно слідкувала за горизонтом в очікуванні нових жертв.

Транспортний корабель "Дорчестер" / Архівне фото

Капітанів SG-19 попередили про небезпеку. На екрані берегової охорони блимала точка, яка з великою ймовірністю була німецькою субмариною. Її зафіксував сонар.

В район проходу конвою SG-19 були вислані 4 підводні човни. Найближче до американських кораблів підібрався U-233. Це був його перший вихід в море. Командував човном 26-річний капітан-лейтенант Карл Юрг Вехтер.

Капітан "Дорчестера" Даніельсен оголосив, що конвой переслідує німецька субмарина. Тому треба бути готовим до будь-якого розвитку подій. Рятувальні жилети одягнути – це наказ, наголосив капітан. Оптимізму це не додавало.

Капелани на американському кораблі

Внизу, під палубами, в нутрощах старого круїзного корабля панувала задушлива гнітюча атмосфера. Сотні наляканих молодих людей. Хтось ховав свої тривоги за грою в карти чи кості.

Важливо! Підбадьорити солдатів було головним завданням капеланів. На "Дорчестері" їх було 4. Усі різних конфесій, як і військові, з якими вони пливли на війну.

► Найстаршим за віком був Джордж Фокс. Він добровольцем записався у військо і відвоював своє у Фландрії під час Першої світової. Водій медичної служби, надивився страждань немало.

Джордж Фокс / Скриншот з відео

За порятунок на полі бою солдата Фокс отримав "Срібну зірку". Після повернення додому відкрив покликання і вчився на пресвітера методистської церкви. З початком війни, його син записався до війська. За ним пішов і батько.

►В гарвардській школі військових капеланів пресвітер здружився з равином Александром Гудом – разом вони отримали призначення на "Дорчестер". Гуд походив із сім'ї равинів.

Александр Гуд / Скриншот з відео 24 каналу

Але рішення служити людям і лікувати душі відкривав самостійно. Зірок з неба не хапав, але намагався робити в житті правильні речі. Гроші на навчання збирав, працюючи.

Окрім біблійної, здобув медичну освіту. Коли Америка вступила в Другу світову Александер Гуд зголосився до війська і потрапив до капеланської школи при Гарвардському університеті.

►Батько Кларка Полінга був пастором, як і його дід, як і його прадід та його дід. Можливо, це зіграло свою роль, що хлопець відкрив у собі покликання до служіння в методистській церкві.

Після "Перл Харбора" пішов до військкомату. Але мав дилему – зголошуватися як боєць чи сказати про пасторське служіння і потрапити на капеланську службу.

Кларк Полінг / Скриншот з відео 24 каналу

Ухвалити рішення допоміг батько, який пояснив, що відсоток смертності серед капеланів на передовій – найвищий. І різниця від звичної солдатської служби тільки в тому, що зброю капелан до рук не братиме.

►Ще одним пресвітером на "Дорчестері" був католицький священник, ірландець Джон Вашингтон. На відміну від багатьох ровесників із важких сімей, вулиця його не зіпсувала.

Джон Вашингтон / Скриншот з відео 24 каналу

Врятувала церква, де Джон в проміжках між бійками і хуліганськими витівками служив біля вівтаря. Як і решта його колег на "Дорчестері", він був добровольцем і пройшов капеланську школу в Гарварді.

Різноконфесійність Америки на початку ХХ століття не завжди означала дружбу чи партнерство між релігіями. Втім, цій четвірці вдалося знайти спільними зусиллями та відновити спокій на кораблі, що прямував до Гренландії.

Атака та її наслідки

Підводники почали готуватись до атаки. Караван був як на долоні, тому далі вже не чекали. Капітан Вехтер віддав наказ: вогонь. Була 1:00. Перша торпеда попала в котельню. "Дорчестером" трусонуло, багатьох людей розкидало по трюму.

Було обірване електропостачання. Навіть подати сигнал про порятунок було неможливо – через відсутність сигнальних вогнів. Корабель оповили хмари пари і аміачного газу. Судно перехилилося на лівий борт і швидко опускалося під воду.

Читайте також Війна, яка тривала 26 років: як вдалося розв'язати проблему сепаратизму на Шрі-Ланці

З нижніх палуб люди бігли на гору, спотикаючись один об одного. Були й такі, що заціпеніли від страху, надто налякані, щоб попрямувати до рятувальних шлюпок.

Капелани допомагали їм заспокоїтись і підбадьорювали стрибати з корабля, який тонув, аби добратись до рятувальних плотів. Не думаючи, що буде далі, хтось із четвірки допомагав роздавати рятувальні жилети із комірок.

Льодяна вода залишала дуже мало шансів вижити / Архівне фото

Коли запаси закінчилися, а загроза впасти у море без жилета залишалася – вони віддали свої. Солдати стрибали в крижане море. Допомогти їм могли лише 2 катери супроводу. Дуже швидко вони були перевантажені.

Жилети не рятували від холоду. Більшість пасажирів і команди "Дорчестера" померла через гіпотермію, замерзаючи. Температура води становила 1°C, а температура повітря – 2°C

Самопожертва капеланів

Капелани залишилися на кормовій палубі корабля, який носом ішов на дно. Вони до останнього підбадьорювали тих, хто не міг вирватись із корабля, який тонув, або кричав із льодяної води про допомогу.

Вони співали кожен свій гімн. Один на латині, інший на івриті, ще інші – англійською. І співали ці пісні, поки корабель не опустився під воду,
– пояснив Ден Курзман, біограф капеланів "Дорчестера".

Із майже 900 людей на борту "Дорчестера" катастрофу пережили тільки 230. Це був лише невеликий епізод у масштабах цілої війни. Третій Рейх програв битву за Атлантику, а потім і всю війну. Баланс 6-літньої боротьби на цьому театрі бойових дій вражає.

Наслідки битви за Атлантику / Інфографіка 24 каналу

Вчинок капеланів "Дорчестера" був настільки виразним і вражаючим, що пам'ять про нього стала взірцем для повоєнної Америки. Спочатку їх представили до нагородження "Пурпурними серцями" і "Орденом слави".

Перемога над нацистським режимом стала можливою багато в чому завдяки морським конвоям, які виконували свою місію, попри смертельну небезпеку. Але ці нагороди видавалися лише за визначні вчинки в бойових діях.

Затоплення "Дорчестера" кваліфікували інакше – священники не бились. Через 15 років після війни американський Конгрес ухвалив спеціально для вшанування капеланів нову нагороду. Їх взяли собі за патронів благодійні фонди і ветеранські організації.

До теми Кораблі перетворювались на братські могили: наймасштабніші трагедії у відкритому морі

У 1948 році в США з'явилася марка на честь героїзму та жертовності капеланів корабля "Дорчестер". І це було чимось незвичним. Адже раніше у країні зазвичай не видавалися марки, присвячені якійсь особі щонайменше 10 років після її смерті.

Починаючи з 1961 року за рішенням Конгресу 3 лютого в Америці називають Днем чотирьох капеланів. Їхній вчинок досі є маяком відваги і милосердя. В пам'ять про дивовижну самопожертву священників їх нарекли "безмертними".