Воювати не можна зупинятися․ Як змінилися військові спроможності Росії з 24 лютого 2022 року

Російсько-українська війна триває вже майже 10 років. Перша її фаза була достатньо активною, але проходила у гібридному форматі. Наступна ж стала найбільш масштабним конфліктом у Європі з часів Другої світової війни. Починала та продовжувала свою агресію Москва з єдиною метою – знищити Україну.

Від цього рашисти не відмовилися досі, хоча й були вимушені коригувати свої апетити, виходячи з власних спроможностей. Україна у 2014 році перебувала у жахливо ослабленому стані. Однак за роки АТО/ООС Силам Оборони вдалося не лише зупинити обмежений рашистський контингент, але й у рази посилити свої спроможності. З усім тим, кремлівська орда входила в активну та повномасштабну фазу бойових дій, маючи значну стратегічну перевагу. З міцними геополітичними позиціями, можливістю атакувати з півдня, сходу, півночі та навіть частково із західного напрямку (з Придністров'я). У наступ загарбники кидали новітню техніку та авіацію. У той момент західні партнери схилялися до того, що Україна зможе протриматися у збройному спротиві "другій армії світу" лише кілька днів, та готувалися до підтримки партизанських дій.

Колись Javelin були чи не єдиною летальною зброєю, яку Захід передавав Україні у розрахунку на партизанський супротив / Фото U.S. Air Force / Mauricio Campino

Втім, перші ж тижні великої війни показали, що Росія є значно слабшою, аніж усім здавалося. Тоді чимало експертів сходилися на думці, що подібна надактивна фаза бойових дій не може тривати багато тижнів чи місяців. Згодом, коли рашисти тікали з Півночі, деякі аналітики очікували, якщо не перемоги України, то принаймні переходу війни у напівзаморожений стан упродовж літа-осені 2022 року. Багато хто вважав, що війна чи її активний етап закінчиться на початку 2023 року. Усі казали, що Україна зламала міф про непереможність росіян, що росіяни втратили свій потенціал та можуть "посипатися". Однак попри величезні втрати та неспроможність до ведення стратегічних наступальних дій рашисти виявилися цілком спроможними осатаніло вгризатися у захоплені землі, вибудувати серйозні фортифікації та намагатися цілком вдало атакувати цивілізований світ інформаційно-політичним шляхом, аби отримати час для перегрупування.

Рашисти побудували вкрай серйозні укріплення на Запорізькому напрямку / Скриншот deepstatemap

Перед закінченням літньої кампанії та переходом до зимової, армія Росії являє собою геть не ту силу, яка була на початку повномасштабного вторгнення. Проте якихось прогнозів щодо того, коли саме закінчиться війна, майже ніхто не робить. Щонайменше у силу маленького горизонту планувань та наявності безлічі нюансів, які можуть вплинути на здатність обох сторін її вести.

Як змінювалися військові, політичні та економічні спроможності Росії з моменту повномасштабного вторгнення та до сьогодення, наскільки росіяни завищують цифри виробництва "Ланцетів" та "Шахедів", що з російською авіацією та мобілізаційними спроможностями та на що насправді ще здатна окупаційна армія – читайте у матеріалі 24 Каналу.

Під час підготовки матеріалу ми поспілкувалися із представником ГУР МО Андрієм Черняком, військовим експертом Олександром Коваленком, старшим аналітиком фонду "Повернись живим" та аналітиком Національного інституту стратегічних досліджень Миколою Бєлєсковим, авіаекспертом та провідним науковим співробітником НАУ Валерієм Романенком, інвестиційним банкіром Сергієм Фурсою, а також ексміністром закордонних справ України та керівником Центру дослідження Росії Володимиром Огризком.

Наявність людського ресурсу дає Москві чи не єдину перевагу над Україною

Воєнну агресію проти України у 2014 році Росія починала з планами знищити всю нашу державу. З багатьох причин зробити цього рашисти не змогли, однак відгризли Крим та частину Донбасу, які й стали плацдармами для подальшого інформаційного, політичного та військового тиску на Україну. Після 8 років гібридної війни, російські фашисти здійснили ще одну спробу, як висловлюється Путін, "вирішити українське питання". Цього разу вони вже ретельно підготувалися, накопичили величезні сили, переозброїлися та попрацювали над посиленням власних дипломатичних позицій, підсадивши Німеччину та багато інших країн на "газову голку".

Втім, масштаби апетитів Кремлю довелося достатньо швидко зменшувати. За словами представника ГУР МО Андрія Черняка, отримавши доброго "тягла", росіяни перейшли від "Києва за три дні" до планів вийти на адмінкордони Донецької та Луганської областей. Коли із цим не вийшло, рашистам не залишилося нічого, аби сфокусувались на збереженні контролю над тимчасово окупованими територіями.

Ворог намагається позбавити Україну підтримки союзників

Наразі для здобуття хоча б якоїсь проміжної перемоги Москва всіма способами намагається зруйнувати єдність між Україною та західними партнерами, аби позбавити нас життєво важливої підтримки.

Ослаблений агресор прагне заморозити лінію фронту, щоб зібрати нову армію та накопичити озброєння, оскільки глобальний план Москви із завоювання України та знищення нашого народу не змінився, як і мета Кремля відреставрувати жахливу терористичну російську імперію. Щоб "очухатись" та відновити наступальний воєнний потенціал, якого Росію позбавили Збройні Сили України, агресору потрібно орієнтовно 10 років. Ми цього часу їм не даємо.

Водночас воєнні злочинці намагаються збільшити виробництво дронів та ракет для продовження атак на критичну інфраструктуру. Однак Сили Оборони проводять постійну роботу над сповільненням цього процесу. Так, третина підприємств ракетної галузі Росії перебуває у зоні досяжності невідомих безпілотників, що систематично атакують ці військові об’єкти.

Смоленський авіаційний завод – одне з підприємств, що попало під атаку невідомих БпЛА / Фото з рашистських ЗМІ

Санкційна політика кульгає

Зрозуміло, неабиякою проблемою для України та всього цивілізованого світу є наявність "сірих" схем для обходу економічних обмежень, якими росіяни користуються для завезення складових для виготовлення свої зброї, зокрема елементів електроніки.

Країни, які не підтримали санкції Заходу, або сприяють, або не заважають Росії. Вони реєструють фірми-прокладки, що закуповують умовні мікрочипи в країнах Заходу, а тоді переправляють їх на об’єкти російського ВПК. Для зменшення потоку критичних для російських ракет компонентів потрібно посилювати механізми експортного контролю. Україна у цьому плані тісно співпрацює з партнерами у Європі та Америці.

В основному допомагають росіянам завозити компоненти в  "сіру" країни Азії, найбільша з яких – Китай. Є ціла низка фірм у КНР, які допомагають Росії отримати західні мікрочипи. Сам Пекін надає для Москви технології подвійного призначення, хоча декларативно й політично займає нейтральну позицію щодо війни Росії проти України. Достатньо вагому частину технологій та компонентів рашисти отримали від Ірану.

Крім того, є ще кілька країн, в юрисдикціях яких росіяни також реєструють підставні компанії, але з ними триває конструктивний та ефективний діалог щодо усунення проблеми обходу санкцій. Йдеться про Пакистан, Казахстан, Вірменію та ОАЕ.

Стратегічно Росія вже зазнала поразки, але на полях битви треба звільнити всю Україну

Попри той факт, що росіяни зазнали колосальних втрат у живій силі та техниці, наявність у них людського ресурсу дає Москві чи не єдину перевагу над Україною, яка у держави-агресора досі залишається.

Саме тому наш підхід до ведення бойових дій має за мету збереження життя наших військовослужбовців. Тут можна повторити те, що сказав Кирило Буданов ― ми не можемо собі дозволити воювати з Росією солдат на солдата. З приводу запасів техніки ворога можу навести лише кілька промовистих цифр: за півтора року повномасштабної війни Україна знищила понад 7100 артилерійських систем та понад 5 тисяч танків ворога. Ніхто в історії так не бив Росію по її терористичній морді, як Україна,
– каже Андрій Черняк. 

Попри всю важкість боїв, росіяни добряче отримують по терористичних пиках / Фото 95 ОДШБр

За словами представника ГУР, старі радянські зразки техніки, які досі перебувають у запасах країни-бензоколонки, не здатні кардинально змінити ситуацію на користь Росії, а спроби загарбників поставити економіку на воєнні рейки недостатні, аби повернути окупаційне військо до стану, який воно мало перед лютим 2022 року.

Фактично Україна зруйнувала міф "другої армії у світі", знищила глобальний наступальний потенціал ворога, та завдала йому стратегічної поразки. Проте робота зі звільнення окупованих територій ще далеко не закінчена, а на полях битви Сили Оборони мусять довести справу до кінця.

Тому ми продовжимо вбивати окупантів та палити їхню техніку, руйнувати логістику та військово-промисловий комплекс, використовуючи всі свої сили та розум – асиметрично, несподівано, боляче,
– запевняє Черняк.  

Ані пхеньянські, ані тегеранські "пакунки" не допоможуть переламати хід бойових дій

Як зазначив представник ГУР, крім усіх вищезазначених проблем, росіяни ще й мають серйозну нестачу снарядів, адже вони звикли воювати за наявності артилерійського валу. Через це Шойгу та Путіну доводиться шукати країни, що можуть хоча б частково компенсувати їм подібну прогалину, випрошують боєприпаси у Північній Кореї. Проте переламати хід бойових дій ані пхеньянські, ані тегеранські "пакунки" не допоможуть, оскільки ініціатива наразі перебуває на боці України, а підтримка цивілізованого світу є потенційно більшою, аніж здатність союзу країн-парій поповнювати ресурси Росії.

Ба більше, вести довготривалу війну саме високої інтенсивності ворог уже не здатен. Так, росіяни ще мають потенціал для ведення ефективної оборонної війни, що вони й роблять зараз. Утім, наголошую, наше завдання – не дати агресору жодного шансу на перепочинок. Ворог мусить постійно перебувати у стресі від втрат, нервувати, боятись і робити помилки, аж доки не посиплеться остаточно,
– додає Черняк.  

Безпілотні технології змінили всі попередні підходи до ведення бойових дій

Іншою складовою, яку треба оцінювати, аналізуючи спроможності ворога, є наявність на полі бою безпілотників та дронів FPV. Під час російсько-української війни насиченість БпЛА на лінії фронту постійно зростає з обох сторін, і це має дуже серйозний вплив на хід бойових дій.

Дуже вагомою є роль саме FPV, оскільки один такий дрон, що коштує умовно кілька сотень доларів, може вивести з ладу або знищити одиницю техніки, яка вартує у сотні й тисячі разів більше.

FPV-дрони змінили підхід до ведення бойових дій / Фото "Повернись живим"

Безпілотні технології змінили всі попередні підходи до ведення бойових дій. Хто швидше і краще вдосконалить ці технології, зокрема щодо радіусу застосування та стійкості від дії засобів радіоелектронної боротьби, а також налагодить масове виробництво, той досягне успіху. І Україна, і Росія скеровують на цей напрямок серйозні зусилля. Зі свого боку ми також продовжуємо перешкоджати спробам росіян наростити обсяги будь-яких озброєнь, у тому числі й дронів. Це і дипломатичні заходи, спрямовані на посилення санкційного тиску на агресора, і завдання ударів по об’єктах військово-промислового комплексу Росії.

Росіяни завищують цифри виробництва "Ланцетів" та "Шахедів"

Якщо ж говорити про кількість виготовлення таких дронів-камікадзе, як "Ланцет" та "Шахед", за даними представника ГУР МО, рашисти значно завищують цифри заради пропаганди. Проте ігнорувати намагання збільшити об'єми виробництва аж ніяк не можна, оскільки ті ж самі "Ланцети" несуть значну загрозу. 

За планом агресора, у другому півріччі 2023 року, вони хочуть виготовити 1300 одиниць іранських ударних дронів-каміказде. Як і у випадку з "Ланцетами", це занадто завищені показники, бо рашисти не мають таких спроможностей. Але вони не припиняють спроб їх отримати. Наша ж діяльність полягає у тому, аби виявити ці підприємства, цехи та виробничі лінії, і зруйнувати їх.

Усі російські підрозділи забезпечені технікою лише на 22% 

Попри те, що росіяни зазнають величезних втрат, вони продовжують міцно вгризатися у землю, яку вважають своєю. Намагаються подекуди піти у наступ, хоча при цьому страждають від нестачі боєприпасів та техніки. Величезна кількість снарядів їм потрібна тому, що без артилерійської переваги у десятки разів вони просто не здатні воювати. Потреба ж у танках, БМП, БТРи та інших бойових машинах у рашистів так само критична для них, адже незабезпеченість підрозділів ними призводить і до втрати бойової міці, і до збільшення кількості 200-х та поранених.

За словами військово-політичного оглядача групи "Інформаційний спротив" Олександра Коваленка, ситуація із військовим потенціалом загарбницьких військ станом на зараз не йде у жодне порівняння з тією, що була перед повномасштабною війною. Коли рашисти починали велике вторгнення, вони вводили на нашу територію усі свої угруповання, які роками переозброювалися.

Майже уся техніка, за допомогою якої загарбники пробивали собі шлях великими колонами, була модернізованою: Т-72Б3, Т-80БВМ, а у деяких частинах – Т90М "Прорив". Крім того, в окупаційного контингенту була величезна кількість бойових броньованих машин, яка відповідала штатній комплектації кожного підрозділу вторгнення.

Практично всі угруповання Росії станом на 23 лютого 2022 року мали повний комплект техніки. Якщо говоримо про батальйонно-тактичну групу, то це 11 танків, 33 ББМ. У них була відповідна кількість ствольної та реактивної артилерії, зенітно-ракетні комплекси для прикриття з повітря, РЕБ і так далі.

Через 20 місяців вкрай інтенсивної війни ситуація із забезпеченням технікою у рашистів докорінно змінилася: кожен підрозділ має недокомплект. Як приклад експерт навів ворожі підрозділи, що діють на Лимансько-Куп'янському напрямку (ми спілкувалися ще до початку спроб рашистів просунутися під Авдіївкою, – 24 Канал), де загарбники навіть подекуди намагаються атакувати Сили Оборони України. 

100-тисячне угруповання ворога, що складається з групи військ "Центр", забезпечене броньованою технікою лише на 22%. І цей показник може вважатися критичним дефіцитом. В аналогічних умовах воюють також і окупанти з групи "Захід", що перебувають у Запорізькій області. Взагалі у рашистських військах на один танк має приходитися 3 бойові броньовані машини, але зараз у них майже однакова кількість танків та ББМ. Через це загарбники не можуть повною мірою поратися із завданнями наступального типу, адже у першому ешелоні під час просування вперед вкрай важливий саме механізований склад угруповань.

Танки виконують функції вже вогневої підтримки цих підрозділів, а не йдуть на вістря атаки. У росіян їх не вистачає для наступу, тому можна говорити, що вони втратили свій наступальний потенціал. І це було ще у другій половині 2022 року. Вже тоді вони його почали втрачати. А зараз – поступово втрачають свій оборонний функціонал.

Крім того, варто відзначити, що рашистські формування "просіли" у плані якості зброї. Якщо раніше у них були здебільшого модернізовані танки, тепер вони з'являються на полі бою у значно меншій кількості.

Наразі країна-агресорка воює переважно за допомогою знятої з консервації техніки, на яку банально не встигають поставити усі потрібні сучасні модулі. Ба більше, доволі давно рашисти почали перекидати в Україну ще й застарілі моделі танків: Т-62, Т-54, Т-55.

Від новітніх САУ – до гаубиць 1943 року 

За словами Олександра Коваленка, дуже цікава ситуація у росіян із артилерією. На початку повномасштабного вторгнення ствольна компонента угруповань складалася переважно з самохідних артилерійських установок, але вже у другій половині 2022-го частка САУ поступово зменшувалася. Компенсували ці втрати вороги буксирувальними гаубицями. Бо так швидше й простіше.

Знищена російська САУ "МСТА-С" / Фото 43 Окремої Артилерійської Бригади імені гетьмана Тараса Трясила

Коли ти знімаєш з консервації танк Т-80 або Т-72, він потребує часу для відновлення. Треба провести обслуговування, можливо, якийсь ремонт. Якщо є серйозні проблеми, процес відновлення може затягнутися на місяць-два. Коли ж зі складів витягають Т-54, розконсервація триває значно швидше, бо там примітивна механіка. Те ж саме й з артилерією, але потреба у ній колосальна, то ж про масову розконсервацію САУ у росіян навіть і не йшлося.

Фактично масовий перехід армії окупантів з самохідних гаубиць на буксирувальні значно вплинув на їх показники мобільності та точності. Станом на кінець вересня 2023 року на озброєнні в армії Росії перебувають переважно застарілі Д-20, Д-30, "Гіацинт-Б", "МСТА-Б", а також Д-1 1943-1949 років виробництва. Це призвело до того, що окупанти втратили змогу працювати хоч більш-менш точно. Вплинуло це й на загальну здатність вести вогонь так далекобійно, як вони це робили на початку великої війни. Як наслідок, угруповання ворога почали використовувати значно більше снарядів.

Артилерійська компонента втрачається з подвійною швидкістю

Отримання українськими військовими гаубиць західного зразка, а також комплексів контрбатарейної боротьби, призвело до того, що кількість артилерії у росіян почала стрімко зменшуватись. Неабияк повпливали на потенціал рашистів також і удари по складах із боєприпасами. Втім, попри значні втрати по обох цих позиціях, загарбники все одно залишаються здатними до ведення потужного за своєю щільністю вогню. Однак це напряму впливає на знос стволів, із яким у Москви є серйозні проблеми.

Росіяни вщент програють контрбатарейну боротьбу / Фото ДПСУ

Майже всі гармати, які знімають з консервації, мають вже відпрацьований ресурс, тому робити з них багато пострілів на добу не можна. Перевищення певної межі означає ризик розриву. Проведення ж вчасної перестволовки для рашистів стало логістичним та виробничим пеклом. Виготовляти ці нові вузли загарбники на потрібному для них рівні зовсім не спроможні, то ж їм залишається лише займатися "канібалізмом". Фактично артилерійська компонента втрачається з подвійною швидкістю: крім тих гаубиць, які знищують українські захисники, в окупантів ще й витрачаються резервні ресурси. Геноцид ворожої артилерії перебуває у самісінькому розпалі.

Зняття із законсервованої техніки тих чи інших деталей для відновлення іншої – норма для сучасної Росії. 

У першу чергу із центрів збереження артилерії росіяни знімають з консервації ті гаубиці, в яких стволи ще мають запас ресурсу. Наприклад, із 300 САУ 2С5 "Гіацинт-С", які перебували в Омську на 94-му арсеналі, рашисти одразу відправили у зону бойових дій половину. Інші 150 залишили, бо їх було важко відновити. З них просто зняли стволи,
– додає Коваленко.  

Наскільки ж довго представники орди будуть здатні "гратися" в такий спосіб, сказати дуже важко. Наприклад, танки Т-80У у рашистів майже закінчилися в принципі.  Зустріти їх на фронті – те саме, що й побачити єдинорога. Хоча саме ці модифікації відігравали головну роль танкового кулака окупантів під час наступу на Харківщину.

Однак крім новіших версій танків у Кремля є Т-54 та Т-55. Крім САУ та Д-30 є старіші версії артилерії. Армія агресора деградує, але зберігає здатність воювати. Тому якщо для якоїсь модифікації, навіть у форматі "канібалізму", у росіян можуть закінчитися запаси через два – три місяці, то вони знайдуть альтернативну, якої вистачить на рік.

Виживання на полі бою не робить із мобілізованого офіцера

Інший аспект, який варто проаналізувати у контексті зміни спроможностей військ окупантів, – особовий склад. Олександр Коваленко наголошує, що найголовнішим моментом для Кремля є саме постійне погіршення якості орди. Маючи велику кількість резервістів, рашисти банально не можуть зібрати з них дійсно потужні у плані знань та управління угруповання. Наявні ж, хоч і становлять чималу небезпеку для Сил Оборони, не здатні претендувати на виконання якихось надважливих для Москви задач. У першу чергу, через те, що в окупантів є жорсткий дефіцит офіцерів.

У них нема досвідчених та професійних командирів нижчої та середньої ланки. Ця проблема аж ніяк не буде вирішена, наприклад, мобілізацією, якщо вони знову на неї наважаться. Навіть якщо оголосять набір лише офіцерів, зберуть тих, хто у запасі чи відставці. Однак ніяких проблем із тим, щоб набирати потрібну кількість "м'яса", відтерміновувати фіаско, та затягувати бойові дії, у Росії не буде.

Зараз їм потрібно багато дійсно одноразових солдатів. Аби виграти час в обороні. Набрали один підрозділ, закинули його на фронт. Коли люди закінчилися, замість них одразу привезли інших. Такою є загальна ситуація в усіх підрозділах усіх груп військ. Будь-яке угруповання Росії по кілька разів пройшло через переформатування через втрати та мобілізацію. Усі військові частини втратили свій початковий склад, і зараз не складаються з професіоналів та еліти у бойовому сенсі.

Будь-який російський підрозділ наразі – це суміш мобілізованих, представників так званих територіальних військ, бойових армійських резервів країни тощо. Їх якість у рази гірша, ніж було на початку вторгнення, і цього аж ніяк не змінити.

За оцінками експерта, виживання окремого солдата на полі бою протягом року геть не робить із нього професіонала, адже для підготовки фахівця потрібно значно більше, ніж 12 місяців. В умовах реальних бойових дій, звісно, люди отримують досвід, але не здатні опанувати всю потрібну базу. Особливо це стосується саме офіцерів.

Коли ж росіян відправляють у зону бойових дій, вони проходять стислу підготовку, а через 1–2 місяці вже опиняються на фронті. Цього геть недостатньо, аби бути ефективним бійцем на передовій, та мати великі шанси на виживання. Ба більше, у рашистів навіть нема достатньої бази для подібної підготовки, їм не вистачає полігонів, казарм, інструкторів та ще багато чого.

Проте загалом росіяни вміють воювати. Це правда, яку треба визнати. Але якби в окупаційних військ, які зараз задіяні у бойових діях, була справжня професійна підготовка, вони мали б зовсім інший потенціал. 

Тактика тисячі порізів дається взнаки

Загалом завдяки тактиці тисячі порізів, яку використовує Україна, кожна російська слабкість множиться, та сильно впливає на боєздатність. Попри те, що ординці Путіна цілком здатні чинити серйозний опір, довго й руйнівнично воювати на нашій території, їх спроможності поступово йдуть на спад. З усім тим ворожа система управління досі залишається дієздатною (хоч і не супер ефективною), а бойові підрозділи так чи інакше забезпечені мінімально необхідними речами. 

Росія здатна до стратегічних оборонних операцій

За словами старшого аналітика фонду "Повернись живим" та аналітика Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Бєлєскова, попри той факт, що росіяни значно деградували у військовому сенсі, вони цілком здатні до суттєвого опору в плані оборони захоплених ними територій.

Для глобальних наступальних операцій рашистам потрібно чимало часу на відновлення свого потенціалу, адже лише для компенсації втрачених танків їм треба виготовляти майже по 34 одиниці щомісяця, і тоді цей процес займе не менше 10 років. Наразі ж росіяни здатні випускати лише по 200 танків на рік, а їх втрати лише зростають. 

Втрати російських танків вищі, ніж Москва здатна їх випускати / Фото АрміяInform

До того, щоб Росія наважилася на те, що ми побачили 24 лютого 2022, вона йшла 12 років. Загарбники здійснювали модернізацію своєї армії, займалися переозброєнням, але перебували у набагато кращих умовах, ніж зараз. Зовсім інша проблема полягає у тому, що для стратегічних оборонних операцій треба значно менше потенціалу, який у них лишається.

Саме через це, як підкреслив аналітик, росіяни й вимушені десь перейти у глуху оборону, а десь – поводитися більш проактивно. З усім тим спроби наступу у районі Куп'янська чи Авдіївки не є якимись дуже великими, а Кремль зосередився здебільшого на збереженні контролю за окупованими територіями та зриві наших просувань.

Фактично Москва намагається посилити свої переговорні позиції, переконати світ у тому, що треба зупинити допомогу Києву, а українці мають відмовитися від власних земель. Це і є основною проблемою для України та цивілізованих держав, оскільки для досягнення своїх політичних цілей загарбникам наразі достатньо просто вести ефективну оборону. Певні сили та спроможності для цього станом на зараз вони мають.

Контролювати угруповання в 500 тисяч значно простіше, ніж мільйонне 

Що стосується мобілізації у ворога, на думку Миколи Бєлєскова, минулого року Росія вже показала той одномоментний максимум, на який здатна. Якісь оголошення про набір мільйонного контингенту зовсім не означатимуть, що Москва зможе зібрати таке військо, адже її спроможності є обмеженими.

Кожен солдат – це окрема особова справа, його треба хоч якось навчити, вдягнути, прогодувати. То ж набрати до війська більше, ніж вони зробили восени минулого року, навряд можливо. Така моя суб'єктивна думка. Крім того, ми обговорюємо можливість офіційно оголошеної нової хвилі мобілізації в Росії з січня 2023 року. Наразі кінець вересня, але досі не бачимо цього процесу. При тому, що продовжується частково прихована мобілізація,
– додає Бєлєсков. 

Цілком ймовірно, що Путіну та його зграї вдається, що темпів поступового набору до окупаційного контингенту достатньо, аби стримувати захисників України у просуванні, а також намагатися десь точково перейти до активних локальних наступальних дій, як це було на Куп'янському напрямку у липні-серпні 2023 року.

Бійці "Азову" у лісі під Кремінною / Фото пресслужби 12 бригади спецпризначення НГУ "Азов"

Крім того, прихована мобілізація, згідно з оцінками ГУР, дає армії Росії не менший приток особового складу, ніж якби вони збирали його у рамках офіційного призову на війну.

У разі ж, якщо військо окупантів зазнає насправді критичних втрат, Кремль може наважитися на якусь "зменшену" мобілізацію, на 100 чи 200 тисяч осіб.

Важливий і той фактор, що угруповання у 500 тисяч осіб, які задіяні у війні проти України, легше контролювати, ніж мільйонне. Все ж таки у Росії геть не демократичний режим, і Путін добре пам'ятає урок Першої світової війни, коли армія, яка зазнає втрат, сидить в обороні, а в один прекрасний момент може повернути зброю проти свого керівництва. І тут значно безпечним може бути менше угруповання.

Саме через ці фактори, за словами Бєлєскова, Москва, якщо й буде проводити офіційно оголошену мобілізацію, робитиме це радше для підтримання вже діючих сил, а не для створення якоїсь великої переваги та спроби переходу до масштабних наступів. Хоча, звісно, виключати інші варіанти неможливо, оскільки думки російського керівництва давно не були раціональними.

У морі не панує ніхто

Якщо ж на суші ординським військам здебільшого довелося перейти в оборону, то на морі ситуація для них геть не виглядає хоч якось перспективною. Після отримання Україною протикорабельних комплексів "Гарпун", повернення острова Зміїний та "вишок Бойка", розробки й застосування безекіпажних катерів-камікадзе, Росія втратила здатність контролювати акваторію Чорного моря. Однак і наша держава ще не здобула можливість перехопити цей контроль.

Повернення під контроль України "вишок Бойка" поставило хрест на здатності росіян панувати у північно-західній частині Чорного моря / Фото джерел 24 Каналу

Проте торговельні кораблі вже потроху вивозять зерно без згоди на те з боку Москви, а страхові компанії співпрацюють із судновласниками, що наважуються заходити у порти Одещини.

Пряму загрозу з боку флоту ми мінімізували, росіяни вимушені триматися у районі Севастополя та не виходити з бухти, але бажано витісняти їх надводні кораблі до Новоросійська. У Wall Street Journal нещодавно писали, що рашисти таки вивели частину флоту туди, але чи є це тимчасовою мірою, невідомо. З іншого боку, Росія може створювати нам проблеми, завдаючи ударів по інфраструктурі, яка потрібна для перевалки зерна. Ми втратили понад 200 тисяч тонн зерна, але питання ще й у знищених елеваторах, які використовують для його зберігання та перевантаження.

А тут вже проблема полягає більше у спроможностях нашої системи ППО.

Росія має ще багато літаків, а втрати авіаційної компоненти не є критичними

За словами авіаексперта та провідного наукового співробітника НАУ Валерія Романенка, станом на кінець 2021 року рашисти мали понад 400 одиниць модернізованих багатофункціональних винищувачів Су-27СМ, Су-30СМ, Су-35 тощо. Крім того, на озброєнні у країни-терористки перебувала досить значна кількість літаків старих версій: 180 штурмовиків Су-25 , понад 100 бомбардувальників Су-24, а також близько сотні МіГ-29, які здебільшого виведені з бойового складу та використовуються як тренувальні. Перелік так званої фронтової авіації можна закривати трьома винищувачами п'ятого покоління Су-57, а також приблизно 10 носіїв "Кинджалів" МіГ-31К та понад 100 МіГ-31.

Що ж стосується стратегічної авіації, то на початку повномасштабного вторгнення росіяни мали 17 надзвукових бомбардувальників Ту-160, половину з яких було модернізовано до Ту-160М із заміною обладнання на сучасне та додаванням можливості нести не лише ракети Х-555, а й Х-101. Ще є 42 Ту-95, з яких у строю перебувало лише 32 екземпляри, а також 60 дальніх бомбардувальників Ту-22М3, які стріляють ракетами Х-22 та Х-32.

Як допоміжна техніка стратегічної авіації можуть слугувати 18 літаків-заправників, а близько 10 літаючих радарів А-50 та А-50М здатні допомагати взагалі всім рашистським літакам виконувати бойові завдання. Літаючі ж командні пункти типу Іл-22 можуть у рази підвищувати ефективність тактичної авіації. Приблизно таке угруповання й було присутнє на аеродромах навколо України, а також в окупованому Криму напередодні вторгнення, а велику кількість ударних та інших типів гелікоптерів взагалі важко порахувати.

Якщо ж казати про стан російської авіації зараз, то, за словами експерта, загарбники мають змогу її нормально обслуговувати, оскільки у них не було великих втрат наземного персоналу. Зазвичай інженерно-технічний персонал, що забезпечує бойову роботу авіаційних частин, гине від нальотів на аеродроми чи обстрілів, або коли війська, що наступають, прориваються в тили аж до місць базування авіації. Просування Сил Оборони України вперед здебільшого супроводжувалися витисканням окупантів з території, де росіяни або не розміщували авіацію, або ж встигали її перекидати на запасні майданчики. За весь час повномасштабної війни Україна кілька разів завдавала чутливих ударів по аеродромах ворога, зокрема й за допомогою ATACMS (Чорнобаївка, Саки, Псков, Бердянськ, Луганськ та ін.). Це вагомо, однак казати про якісь критичні втрати росіян все ж неможливо.

Удар по аеродрому в Бердянську ОТРК ATACMS знищив  багато ворожих гелікоптерів / Фото "Схеми"

З іншого боку, обслуговування літаків могло погіршитися через те, що до завдання перевірки справності літаків у мирний час додалася ще й потреба виправляти якісь бойові пошкодження, але для рашистів, на жаль, це не є дуже критичним та значним, бо загальні втрати в авіації у них не є високими. Здебільшого вони стосуються штурмовиків та бомбардувальників Су-34 та Су-30. Щодо літаків стратегічної авіації, то удари по їх аеродромах знищили щонайменше кілька бортів. Ті Ту-22М3, що зазнали пошкоджень, рашисти навряд будуть відновлювати, бо це просто не має сенсу. 

Ба більше, зараз Москва виготовляє літаки Ту-160 і Ту-22М3. Останні – з тих 6 планерів, які вже давно були готовими. Їх допрацьовують, встановлюють туди цифрове обладнання, яке, як вони вважають, є новим та сучасним.

Звісно, заяви про налагоджене виробництво певною мірою виглядають як реклама, але певні успіхи у них є. Зараз в них вже літає перший Ту-160М2, тобто модернізований Ту-160, і ще 3 літаки вони планують доробити. А от парк Ту-95МС вони буквально добивають. Самі ці літаки не навантажують максимальною кількістю ракет, тренують екіпажі, щоб льотчики отримували за льотні години гроші, за участь в бойових діях. До речі, полк з Енгельса за удари по українських мирних містах, інфраструктурі, Путін у липні цього року нагородив званням гвардійського, за "безприкладний героїзм",
– каже Валерій Романенко.  

Якщо ж тактичну авіацію захисники України за можливості збивають, то от цю стратегічну дістати неможливо, адже запускають ракети вони або з Каспійського моря, або роблять це прямо у небі над Саратівщиною. "Стратегів" просто "ганяють". Атаки Енгельса, Шайковки та Дягилева, призвели до необхідності перебазування літаків, що достатньо серйозно заважає росіянам.

Аби заправити один Ту-160 чи Ту-95МС, потрібно приблизно 100 тонн пального. На базі "Оленья" до отримання "поповнення" дислокувалися Ту-22М3, яким для повного завантаження потрібно 55 тисяч літрів керосину. То ж коли туди прилетіли більші літаки, потреба у пальному значно збільшилася. Рашистам довелося організовувати складні логістичні ланцюги для перевезень всього необхідного, наприклад, з-під Саратова у Мурманськ.

Звідти, ледве не у прямому сенсі на оленях, вони везуть все на Кольський півострів. А є ж ще аеродром "Українка", який взагалі розташований майже на кордоні з Китаєм на Амурі. Там взагалі логістичні проблеми є колосальними. Це все – величезна витрата ресурсу літака, а для турбогвинтових двигунів Ту-95 це смертельно. 

Крім того, необхідність перебазування – це ще й проблеми для особового складу, якому доводиться або літати туди-сюди для виконання завдань, або переїжджати. Також треба возити під Фінляндію запчастини та самі ракети. Роблять це, до речі, на наших Ан-148, що виготовляли навіть після 2014 року. Здається, останні двигун та частини транспортного літака Україна поставила Росії у 2018 році.

Втрати пілотів несуттєві

Що стосується проблем з екіпажами, то, на жаль, у загальних числах втрати ворога не дуже великі. Пілотів у росіян достатньо, аби не відчувати проблем. Крім того, Україна повернула Москві майже всіх, хто перебував у полоні. 

На відміну від простих солдатів, пілотів Кремль намагається обмінювати / Скриншот із відео Віталія Кіма 

Невідомо, чи поновлять їх на бойових посадах. Одного з них Путін поряд із собою поставив на параді 9 травня, але що було з ним після параду? Знаєте, може бути як з Пригожиним, коли для суспільства кажуть про добрі стосунки, але згодом просто ліквідовують. А загалом, їх авіаційні училища працюють. Єдине на що скаржаться рашисти, – недостатня підготовка льотного складу, але такою самою вона була і на початок війни. Я не чув ніяких нарікань у їх профільних спільнотах на те, що не вистачає пілотів.

Вибиті ж літаки вони плюс-мінус компенсують виробництвом нових. Наприклад, Су-34 за 2022 та 2023 рік виготовили майже стільки ж, скільки було знищено. Су-25 вони не випускають, а беруть із баз збереження. Їх там у достатній кількості.

Панування у небі неможливе для обох сторін

Попри той факт, що у рашистів на порядок більше бойових літаків, ніж у Повітряних сил ЗСУ, вони не можуть досягнути головної своєї мети – захопити панування у небі України. Загарбники робили такі спроби, але усі вони закінчилися провалом десь на початку квітня 2022 року. Залітаючи у той простір, який є для авіації Росії ворожим, окупанти втрачали практично всі типи літаків, на які робили ставки. Це стосується навіть тих бортів, які у Кремлі вважалися невразливими, – зі встановленими новими системами оборони та радіоелектронної боротьби тощо. Зараз стан нашої ППО покращився настільки, що жодних шансів контролювати небо у росіян немає.

Єдине, вони нарощують кількість винищувачів п'ятого покоління, які називають невидимками. За перший рік повномасштабної війни Москва добудувала ще 6 бортів до 3 наявних, але жодного разу вони не залітали на нашу територію. Це як розпіарена "Армата", яку бояться пригнати на фронт, аби ніхто не побачив, як вона горить.

Причина ж, чому рашисти не перетинають лінію бойових дій, за словами експерта, дуже проста. Наприклад, країни НАТО покладалися б на бомбардування об'єктів дешевими та звичайними бомбами, а не дорогоцінними ракетами, оскільки вони всі роки напрацьовували систему прориву протиповітряної оборони ворога. У західних армій є спеціальні підрозділи, натреновані на придушування ППО, та створення коридорів для бомбардувальників.

Росіяни намагалися створити аналогічні угруповання, але працюють вони у них геть інакше. Авіатори країни-бензоколонки над своєю територією за допомогою гелікоптерів Мі-8 зі спеціальним обладнанням прикривають бойові борти. Один із таких вертольотів і був збитий ППО "Брянської народної республіки". Такі борти підіймаються у небо, та убезпечують власні літаки своїми перешкодами, дають їм змогу стріляти по Україні крилатими ракетами чи скидати плануючі бомби.

Розробка цих систем та підготовка підрозділів, коштувала шалених грошей. Це як оркестр: одна фальшива нота, і весь концерт йде нанівець, глядачі йдуть до каси, та вимагають гроші назад. Рашисти брали участь у різних авіадартсах, у багатьох авіашоу. Американських "вітязів", орлів чи рейнджерів, я на показових виступах не бачив. Є одна пілотажна група, але вона цивільна, хоча й належить до корпусу морської піхоти. Вони не літають по всьому світу, і не хизуються могутністю своїх повітряних сил, вони самостверджуються у боях. А у росіян – потьомкінські села, і от там вони брали перші призи, вражали пілотажем, замість того, щоб масово готувати льотчиків, здатних вести бойові дії. Тому їх повітряні сили виявилися чисельними, але не здатними виконувати основні бойові завдання,
– додає Романенко. 

Звісно, їх штурмовики та фронтові бомбардувальники активно воюють, але втрати серед них на порядок вищі, ніж серед винищувачів. Останні хіба намагаються підловити наші літаки за допомогою далекобійних ракет. Р-33 та Р-37 можуть вражати цілі на дальності до 200 кілометрів майже за принципом "вистрелив – забув": їм треба хіба злегка "підсвічувати" ціль та перенаводити. Можливості українських винищувачів значно скромніші, адже вони не мають ані таких ракет, ані радарів. 

F-16 посилять оборону, але не дозволять панувати на ворожій території

Коли Повітряні сили ЗСУ отримають довгоочікувані американські F-16, це, за словами Валерія Романенка, не буде означати швидкого наближення перемоги з багатьох причин. Перша – відсутність в особового складу належного досвіду використання такої техніки у бойових умовах. Крім того, Україні передадуть обмежену номенклатуру озброєння до цих винищувачів. Важливим є й той факт, що F-16 є не найновішими, але якісно модернізованими. 

А втім, коли партнери передадуть цю багатоцільову платформу з ракетами, здатними вражати ворожі повітряні цілі на дальності 120 – 160 кілометрів, при правильному їх застосуванні Сили Оборони отримають певний паритет у повітряних боях.

Заміна радянських літаків на F-16 дозволить Києву відганяти рашистську авіацію від лінії фронту / Фото Костянтина і Влади Ліберових

Найголовніша функція, яку виконуватимуть F-16 – захист цілей на землі. Він здатен з легкістю нищити крилаті ракети та "Шахеди". Для винищувача крилата ракета як цукерка, як тренувальна ціль. Вона не маневрена, летить прямолінійно, рівномірно, не бачить, що її атакують, жодним чином не реагує на випущену ракету. Тобто якщо зараз у нас обмежені можливості в цьому плані, бо слабенькі радари, то F-16 треновані на ці цілі, і вони дозволять нам з гармат нищити "Шахеди" та крилаті ракети.

Дуже суттєво від надання винищувачів НАТО зміниться й здатність росіян атакувати лінію фронту та територію поблизу неї. Адже ці літаки відганятимуть ворожі ударні гелікоптери та штурмовики від передової. Наразі КАБи та НАРи являють собою величезну проблему для наших військ, оскільки бомби вагою від 500 до 1500 кілограмів здатні наносити величезні ушкодження. F-16 будуть здатні змінити цю ситуацію докорінно, однак отримати панування у повітрі над підконтрольною росіянам територією за їх допомогою ми не зможемо.

Війна – це дуже дорого, але Кремль не втрачає контролю за фінансами

У той же час не варто забувати про один із головних чинників, завдяки якому рашисти в принципі отримали змогу вести агресивну політику відносно всіх своїх сусідів та світу загалом, – економіку. Як би не намагалися політики країн Заходу до повномасштабного вторгнення робити вигляд, що Росія є цивілізованою державою та надійним торговми партнером, майже всім було очевидно, що Москва витрачає нафтодолари для фінансування своєї терористичної діяльності.

Світу було зручно ігнорувати той факт, що як тільки рашисти доїли "ніжки Буша", вони одразу почали нести смерть та хаос всюди, куди лише могли дотягнутися. Сидіння на "газовій" голці, загравання з Путіним в обмін на знижки на енергоносії, та заплющування очей на його злочини були нормою, яка й дала Росії можливість переозброїтись та підготуватися до великої війни.

Загравання Заходу з Путіним дало росіянам можливість вести війну проти України / Фото Getty images

Однак економіка країни-бензоколонки фактично ніколи не була по-справжньому здоровою. Загарбники так і не змогли імпортозамістити ключові товари, не перейшли на якийсь дійсно якісний рівень виробництва, та не створили нічого, що б дозволило їм диверсифікувати надходження до бюджету на дійсно серйозному рівні.

Фактично єдине, на що спромоглися росіяни з моменту розвалу СРСР, – це більш суттєвий вихід на світові ринки нафти та газу. То ж коли Росія зіштовхнулася зі справжніми санкціями, для її економіки це стало серйозним ударом. Інша річ у тому, що у колективного Заходу були інші очікування від введення обмежень.

За словами інвестиційного банкіра Сергія Фурси, партнери України сподівалися на моментальну фінансову паніку та шок. Що б у теорії мало б зробити фінансування війни неможливим, або ж змусити Кремль відмовитися від ідеї захоплювати Україну. Однак Москва мала певний запас міцності, а також дуже фахове керівництво фінансово-економічним блоком. То ж представники орди впоралися із першим ударом від початку війни та безпосередньо обмежень, а санкції не дали першого очікуваного ефекту, а почали поступово придушувати економіку Росії.

Власне, ми й бачимо, як ресурси країни-агресорки стають все більш обмеженими. З одного боку, їх нафтогазові доходи стають все меншими, відбувається постійний відтік капіталу з Росії. З іншого, вони мають війну, яка дуже дорога. Через це росіяни вимушені вмикати друкарський верстат, прискорюватись із використанням тих резервів, які у них ще залишилися.

Завдяки багатьом своєчасно та грамотно прийнятим рішенням, Москва, на жаль, досі не втратила контроль над ситуацією. Російському уряду доводиться постійно стикатися з тими чи іншими проблемами, які виникають через дірки у бюджеті, однак усі економічні показники не падають у прірву, а повільно сповзають вниз. 

Це відбивається на рівні життя практично кожного мешканця боліт, однак майже не впливає на рівень ВВП. Оскільки за надруковані кошти воєнні злочинці фінансують власний військово-промисловий комплекс. Математично у них не відбувається скорочень валового внутрішнього продукту, однак прискорення інфляції та погіршення рівня життя є безсумнівними факторами.

Однак до катастрофічного рівня ситуація не дотягує. Наразі настання якоїсь критичної точки, після якої російська влада втратить контроль над економічною ситуацією, не проглядається.

Кредит заради кредиту – норма для багатьох західних країн

Говорити ж про надування якихось серйозних фінансових бульбашок через війну, санкції та підхід просування наративів про те, що "все йде за планом", на думку Сергія Фурси, поки що не можна. У Росію нема надходжень від зовнішніх інвесторів, а Центробанк роздає багато кредитів фінансовим установам, які, своєю чергою, дають, наприклад, іпотечні кредити. Певним чином це і підтримує економіку, і є способом роздавати гроші населенню, однак складно сказати, чи можна назвати такий підхід бульбашкою.

Відносно України, у росіян високий рівень закредитованості, але для багатьох західних країн така ситуація є звичною. Тому сказати, що подібне викличе колапс на ринку нерухомості, поки що неможливо. Теоретично, це створить проблему для росіян, але зовсім не обов'язково.

Моменти із націоналізацією активів міжнародних гігантів, які не встигли згорнути свій бізнес та повноцінно піти з Росії, зовсім не впливають на економіку держави-агресорки, а лише здатні відбитися на роботі компаній. За словами Фурси, фактична крадіжка заводів, які належать іноземцям, могла б вплинути на потенційний ринок інвестицій, якби він існував як такий. Однак бажаючих працювати у Росії серед потужних корпорацій практично немає, то ж погіршувати клімат Путіну просто нема куди. 

Ті ж компанії, які так чи інакше залишилися працювати у країні-терористці, та фінансують тероризм сплатою мільйонних податків, можуть бути покарані лише у природний спосіб – завдяки відтоку клієнтів із цивілізованих країн, падінню вартості акцій та відтоку інвесторів. Якщо вони не порушують санкції, вплинути на рішення власників таких корпорацій просто неможливо.

Raiffeisen Bank, який отримав понад 50% свого виторгу завдяки операціям у Росії, вже покараний тим, що його вартість є вдвічі меншою, ніж могла б бути, якби банк вийшов із країни-агресорки. Мета будь-якого бізнесу – збільшення його капіталізації. Крім того, цей банк ще й не може вивести з Росії ті суми доходів, які були там отримані.

Короткострокові рішення лише створюють додаткові проблеми

Через те, що російська економіка не має жодних шансів на справжнє оздоровлення в умовах війни, для хоча б тимчасового перекриття бюджетних дірок, Кремлю доводиться постійно вигадувати джерела надходження коштів до казни. В усіх регіонах масово скорочують фінансування проєктів із розвитку, зупиняють виділення коштів на купу соціальних та медичних програм, а також створюють нові податки та вчиняють тиск на бізнес.

Так, уряд країни-терористки придумав для компаній-експортерів податок на девальвацію рубля, а великих гравців бізнесу вже змушували одномоментно виплачувати державі чималі суми в якості "добровольчих внесків". Подібний підхід у довгостроковій перспективі здатен створити серйозні проблеми для російської економіки, але тут і зараз цілком може хоча б частково перекрити Москві велику частку дефіциту бюджету та зменшити кількість грошей, яку треба друкувати. 

Це є не стійкою стратегією, а лише латанням дірок, яке не здатне розв'язати проблему. Ба більше, за умов гри у довгу, кожне таке рішення лише погіршуватиме ситуацію. Так само, як і спроби штучно підтримувати курс на бажаному рівні.

Коли курс валют вперше перевалив за психологічну позначку, це викликало політичну бурю, після чого фінансове керівництво Росії почало тримати вартість рубля у ручному режимі. І йому цілком вдавалося, оскільки рівень 96 – 97 рублів за долар особливо нікуди не рухався десь місяці півтора. Чи довго вони зможуть стримувати курс, доки він не улетить? Я не знаю. І, напевно, ніхто не надасть відповідь на це питання. 

Бензоколонка без пального – прямий наслідок війни

Аби зекономити бюджетні гроші, рашистському керівництву довелося скоротити субсидіювання виробників пального, що призвело до виникнення чергової кризової ситуації. Росія стала бензоколонкою та колись топовим постачальником нафти та газу, яка виявилася нездатною забезпечити потреби власного населення та бізнесу.

Через санкції та війну держава-агресорка втратила спроможність компенсувати виробникам гроші за підтримку низької вартості бензину та дизелю. Коли ж субсидії прибрали, виявилося, що на АЗС та біржі реалізовують пальне за ціною, яка є збитковою. Так і почалася криза з обмеженням поставок продукції на внутрішній ринок. 

Короткостроково вони можуть розв'язати ці проблеми. Наприклад, беруть і обмежують експорт. Але внутрішній ринок малий. І в результаті на ньому недостатньо місця для всіх виробників бензину й дизеля. Як результат, це означає шалені збитки для цього бізнесу. Подібний підхід кожен раз послаблює позиції підприємств та галузей. Росіяни коштом погіршення у довгостроковій перспективі розв'язують короткострокові питання.

Надії на рупії та юані виявились марними

Ще до повномасштабного вторгнення рашисти покладали достатньо великі надії на перехід своїх резервних фондів від доларів до юанів. Однак повноцінно замістити американську валюту їм так і не вдалося. Певного провалу зазнали вони й з індійськими рупіями, якими розраховується Нью-Делі за нафту. 

Варто розуміти, чому люди зазвичай торгують в доларах. Бо це зручно, бо долар – вільно конвертована валюта. Рупія, на яку перейшла Росія, не є вільно конвертованою валютою, і тому просто незручно розраховуватись нею. По-перше, будь-яка транзакція обходиться дорожче. По-друге, між Росією та Індією нема торговельного балансу, який би зводився в нуль. Вони не можуть купити в Індії стільки, скільки туди продають. А тоді виявляється, що їм нема куди діти ці рупії.

Вийти на міжбанк та конвертувати індійську валюту росіяни не можуть, то ж їм залишається просто сидіти на забитих рупіями валізах. Аналогічна ж ситуація із юанем, який так само не є вільно конвертованою валютою. До того ж китайські гроші останнім часом девальвують, а це зменшує величину російських резервів.

То ж можна констатувати, що через війну економіка Росії зазнала вкрай важких ударів, а керівництво держави-бензоколонки банально не здатне впоратися із всіма наслідками спровокованої нею ж ситуації. Однак Путіну та його зграї цілком вдається маневрувати та навіть збільшувати суми, які йдуть на фінансування війни.

Місце Путіна поруч із президентом Південного Судану та віцепрем'єркою Лаосу

Намагаючись отримати хоч якісь здобутки із розв'язаної Росією війни, бункерний фюрер старанно удає, що його держава досі перебуває в обоймі найбільш впливових країн світу. Однак із початком повномасштабної війни країна-бензоколонка так чи інакше почала перетворюватися на парію. За словами ексміністра закордонних справ України та керівника центру дослідження Росії Володимира Огризка, до 24 лютого на Заході з рашистами намагалися рахуватися, вели торгівлю та певною мірою закривали очі на низку інтервенцій до інших держав. Однак після початку повномасштабної війни ситуація докорінно змінилася.

Геополітичні позиції Росії до великого вторгнення та зараз – це абсолютно різні небесні тіла. Найкращою ілюстрацією стану російської зовнішньої політики мають стати кадри, коли до Путіна прилетів президент Південного Судану. Всім відоме відео навіть не потребує ніяких підписів – там все й так цілком зрозуміло. Не гірше показує місце Росії й кадр, де поруч із російським президентом сидить віцепрем'єрка Лаосу.

Дивіться відео із зустрічі Путіна з лідером Південного Судану Сальваторе Киїром:

Більше немає ніяких 15-метрових столів, за яким колись сиділи президент Франції чи Олаф Шольц. Ніхто з лідерів по-справжньому цивілізованих країн до Росії більше не приїжджає. 

Кремль використовуватиме "консерви" до останнього

Неабияк змінилася ситуація й із величезною агентурною мережею, яку Москва мала буквально у кожній країні Заходу. Проросійські політсили, в які Кремль роками вкладав мільйони доларів, подекуди перетворилися у зборисько маргіналів, шпигунів, що прикривалися дипломатичними паспортами, уряди багатьох держав почали масово відправляти додому. Це все свідчить про те, що вплив Росії у світі зменшується.

Однак закладені роки й десятиліття тому "консерви" нікуди не зникли. І Москва буде намагатися використовувати їх до останнього. Казати, що здатності Росії впливати на політику інших країн дорівнюють нулю, на жаль, не можна. Особливо на фоні того, що наразі російський вплив поєднується зі зростанням популізму у Європі та Америці.

За словами колишнього очільника МЗС, прихід до влади у демократичних країнах відвертих популістів є певною загрозою, оскільки вони вдало використовують інструменти демократії для досягнення своїх цілей, подекуди просуваючи російські наративи.

Ми бачимо, що Трамп сьогодні є уособленням махрового популізму, який, на превеликий жаль, знаходить відгук у американців. Те ж саме спостерігаємо і в багатьох країнах Європи. Наприклад, в Угорщині, чи у Словаччині, де Роберт Фіцо виграв парламентські вибори. Але оскільки ці країни вмонтовані у більші структури: Європейський союз, НАТО, я думаю, що саме це не дасть популістам утворити навіть умовні альянси. Вже зараз певні особи кажуть про об'єднання політичних зусиль між Угорщиною, Словаччиною та Польщею. Щодо останньої, не думаю, що вона дійсно псуватиме нам нерви, але варто виходити з найгірших сценаріїв. Втім, такі альянси навряд матимуть велике значення, та навіть стимулюватимуть ЄС і НАТО приймати рішення про своє реформування.

Зерновий коридор без Росії не шкодить її впливу в Африці та Азії

Щодо стосунків Москви з країнами, які є дуже залежними від постачання аграрної продукції, то тут ситуація, на жаль, не є критичною для Путіна і компанії. Той факт, що Кремль ледве не спровокував масовий голод зі всіма його наслідками, аж ніяк не вплинув на відношення африканських країн до Росії. Ба більше, навіть існування більш-менш вільного судноплавства внаслідок втрати воєнними злочинцями контролю над Чорним морем, не розхитало позицій бункерного фюрера.

Зерновий коридор працює без Росії, але це глобально їй не заважає / Фото з фейсбуку Олександра Кубракова 

Усім стало зрозуміло, наскільки слабка Росія, однак завдяки Туреччині вона досі зберігає здатність постачати морським шляхом, у тому числі й викрадене в України зерно.

Очікувати, що підхід Ердогана до подібних моментів якось зміниться, навряд варто, оскільки Анкара традиційно грає на двох шахівницях одночасно. Україна повинна враховувати це, і не ставити питання руба: Київ або Москва. Ердоган користатиметься цим аж до моменту розвалення Росії, оскільки він дуже зацікавлений в економічній співпраці з Кремлем.

Тож існування зернового коридору без участі Москви не є для неї загрозою. Тим паче, що відкриття торговельних шляхів поки що є доволі умовними. Але сам факт проходу кораблів свідчить, що ми досягли суттєвого прогресу у позиціонуванні в Чорному морі. Маємо подякувати лише нашим Збройним Силам, які чітко і ясно дали зрозуміти, що будь-який напад на українське торговельне судно чи на таке ж судно під іншим прапором, матиме негайну відповідь. І тоді ситуація з експортом російської продукції на світовий ринок буде щонайменше поставлена на паузу.

Заходу дуже важко долати психологічні бар'єри

На думку Володимира Огризка, і можливість Росії експортувати свою продукцію світом, і її здатність так чи інакше обходити санкції, є наслідками повільної психологічної перебудови та економічного інтересу Заходу. Саме ці фактори можуть пришвидшувати процеси затягування зашморгу на економіці країни-агресорки, а можуть навпаки їх гальмувати.

Наразі ж йдеться лише про гальмування, про що свідчить вкрай повільна підготовка чергового пакету європейських санкцій. 

Всім давно зрозуміло, що можна і діамантову промисловість Росії поставити на коліна, і "Росатом". Можна насправді зробити так, щоб жоден барель російської нафти не продавали вище встановленої межі. Очевидно, що танкерний флот (іноземний, – 24 Канал), який перевозить російську нафту, потім видає її за свою, і продає у ту саму Європу. Ці речі лежать на поверхні. Однак працюють стримуючі фактори та відсутність політичної волі, аби робити реальні, рішучі та дуже болючі для Москви кроки. Це той випадок, коли замість того, щоб відрізати щось раз і назавжди, відтинають маленькими шматочками. А це підтримує агресивність Росії.

Неабияким стримувальним фактором для Заходу є й побоювання ескалації, адже політики цивілізованих країн все ж таки бояться реакції оскаженілого керівництва недоімперії. Зокрема й через це й існує тенденція до того, аби не давати Україні програти, але й не закінчувати конфлікт безапеляційною військовою перемогою над агресором. 

До Заходу треба постійно доносити ідею про те, що, назвемо делікатно, трансформація Росії є в інтересах кожної країни. На державному рівні це мають робити державні мужі, на експертному рівні – експерти, громадські організації, засоби масової інформації. Чим швидше ми доведемо до розуміння суспільств західного світу, що поява замість Росії низки неядерних, демілітаризованих та орієнтованих на економічний розвиток країн, призведе до успіху всього колективного Заходу та усуне глобальну ядерну загрозу, тим швидше питання зламу хребта армії агресора буде вирішено. Однак цивілізованому світу дуже важко дається подолання психологічних бар'єрів.

Саме психологічна перепона, як стверджує ексміністр, заважає політикам країн Заходу зрозуміти, що Росія розуміє лише мову сили. Коли, наприклад, Туреччина збила російський літак, Москва спромоглася лише на обмеження ввезення помідорів, а згодом повернулася до стандартних відносин з Анкарою. Натомість та ж сама Румунія, через повітряний простір якої залітають ракети та "Шахеди", вкрай кволо відреагувала на низку інцидентів. Чим показала Путіну зелене світло до повторення таких дій.

Вибух запущеного росіянами іранського БпЛА-камікадзе на території Румунії / Фото з фейсбуку Олега Ніколенка

На превеликий жаль, страх перед ескалацією – це формула, яку вигадали за океаном, потім підхопили в Європі. Вона стримує НАТО від дуже чітких і правильних дій. Хіба можна забути, що російські винищувачі знищили американський безпілотник над Чорним морем? У наших західних партнерів є страх, на чому й грає Росія. Вдає, що є неадекватною країною із ядерною бомбою, яку може застосувати. Тому, мовляв, "ескалація вам не потрібна і думайте, що ви робите". Втім, прогрес у цій позиції Заходу є очевидним. Держсекретар США Блінкен вже заявив, що Україна може використовувати надану їй зброю так, як вважатиме за потрібне. Це є зміною позиції, яка дуже важлива, то ж у певному радіусі вглибині російського кордону будуть знищені певні об'єкти інфраструктури.

Хай там як, за словами керівника Центру дослідження Росії, у розумінні Заходу відбуваються колосальні позитивні зміни. Американці та європейці усвідомлюють те, про що Київ їм говорив багато років: імперія має бути знищена.

Це означає лише одне: Україні треба набратися терпіння, хоч це й коштує багато української крові. Однак оскільки інших засобів подолати ворога не існує, залишається тільки переконувати партнерів у необхідності якомога швидше та рішучіше діяти.

Цей дощ надовго

Наскільки б сильно не деградувала Росія як держава, як би не просідала її економіка, наскільки б не зменшувалися її військові спроможності, Москва досі має чималі ресурси щонайменше для затягування оборони захоплених територій.

Граючи на суспільних настроях у країнах Заходу, погрожуючи ядерною зброєю чи аварією на Запорізькій АЕС, набираючи для участі у бойових діях десятки тисяч нових "одноразових" солдатів, окупанти прагнуть дочекатися, коли підтримка України зменшиться або призупиниться – аби закріпити лінію фронту за столом для перемовин. Росія, судячи з усього, перебуває у тому стані, коли не може ані відмовитися від своїх геноцидальних ідей, ані досягти миттєвого успіху, то ж їй доводиться пожирати свої ресурси, зменшуючи запас міцності.

Чи має Кремль спроможності для ведення саме активних бойових дій протягом кількох років – вкрай складне питання. З кожним місяцем затягування війни ризики заморозки із подальшим початком чергової гарячої фази для нашої країни зростають, як збільшується й кількість руйнувань, площа замінованих територій, а також кількість жертв воєнних злочинів росіян. Цей дощ надовго хоча б тому, що скільки б він ще не тривав, для нас, українців, кожен день війни здається вічністю, а кожна хвилина зволікання Заходу – "зрадою" та заграванням із країною-терористкою.

Однак оскільки протистояння з ворогом є екзистенційним, ніяких варіантів, окрім як готуватися до найгірших сценаріїв, в України просто не існує.

А це означає лише одне: треба донатити на ЗСУ, працювати над об'єднанням нашого суспільства заради виживання, та будь-якими шляхами просувати позицію Києва за кордоном, вимагати від країн-партнерів насправді дотримуватися санкцій і посилювати їх.