Це історія про людяність: як компанія SoftServe евакуювала 4000 працівників з гарячих точок

Як розповіла регіональна менеджерка компанії SoftServe в Україні Анастасія Фролова в інтерв'ю 24 каналу у межах проєкту "СВОЇ", саме вміння швидко реагувати на нові виклики й дозволило компанії евакуювати майже 4000 своїх співробітників з гарячих точок.

Важливо Я наче в СРСР побував, – історія Сергія про життя в окупованій Каховці та виїзд з міста

Як SoftServe евакуювала працівників через війну: дивіться відео

 

"За 15 хвилин після вторгнення я мала робочий zoom": про початок війни

Як для вас почалася війна? Ви були в Україні у ніч проти 24 лютого?

Анастасія Фролова: У мене була своя пригода. Я на той момент перебувала не в Україні, а в Норвегії. О 5:00 мене розбудила подруга з Києва, яка прокинулася від вибухів. Вона сказала, що пакує речі та їде до Львова. І вже за 15 хвилин з нашою, як ми її називаємо, командою emergency response (екстреного реагування – 24 канал) та з колегами ми були на конференц-зв'язку і обговорювали, які мають бути наші подальші дії в цій ситуації.

Паралельно я шукала, як маю добратися до України, зокрема до Львова. І вже, по суті, того ж вечора о 21:00 я була в нашому офісі.

Західна розвідка тривалий час попереджала про напад Росії. Як ваша компанія готувалася до ймовірної війни? Чи мали ви якісь алгоритми дій на випадок найгіршого?

Так. Насправді ми запустили ці алгоритми, які напрацьовували попередньо. Бо новини про те, що може початися повномасштабне вторгнення, були вже давно.

Менеджерка компанії SoftServe в Україні Анастасія Фролова / Фото 24 каналу

"Офіси були готові приймати автобуси з людьми": компанія мала вражаючий план на випадок війни

Офіси вашої компанії розташовані у декількох українських містах. До того ж ви маєте чимало працівників, які працюють віддалено. Як вам вдалося їх евакуювати?

У кожному місті, де в нас був офіс, була своя локальна emergency response команда. Спершу ми зібрали ці команди й скерували їх на те, що для нас основний пріоритет – безпека наших працівників. Ми сфокусували всі сили, щоб допомогти релокуватися тим, хто перебував у небезпечних зонах. На той момент це були:

• Київ,
• Харків,
• Дніпро,
• працівники із Запорізької області.

Ми розуміли, якщо всі будуть їхати в сторону Львова, тож навантаження буде колосальним. Тому попередньо ми напрацювали плани, за якими ми відправляли наших працівників у різні міста на Захід України. Окрім Львова, у нас є офіси в Рівному, Чернівцях та Івано-Франківську.

По суті, офіси були готові до прийому великих автобусів з людьми, до їхнього розміщення на перший час в разі необхідності. Обігріти, одягнути, нагодувати. І далі скеровували вже, допомагали з подальшим пошуком житла. 

Завчасно ми підготували гарячу лінію, номер якої мали всі працівники. Відповідно, вони телефонували й мали можливість обрати, куди вони хочуть виїхати. Так за перші кілька тижнів війни ми релокували практично 4 тисячі працівників.

У компанії створили emergency response команду / Фото надані 24 каналу

Це величезна кількість людей. Хтось з них вже, напевно, повернувся додому?

Я не можу сказати точно, яка частина з них вже повернулася, але я думаю, що близько 2,5 – 3 тисяч працівників все ще перебувають на території Заходу України. Але їх всіх точно треба множити на 2 або на 3, тому що працівники їхали зі своїми сім'ями, часом з батьками, з дітьми. Дружини, собаки, коти – ми приймали всіх, кого могли.

За лічені тижні вдалося евакуювати майже 4000 працівників / Фото надані 24 каналу

Що у цьому процесі було найважчим?

Насправді з робочих моментів найскладніше було знайти надійних перевізників, які готові будуть допомагати нам з евакуацією працівників з Харкова. З Києва було легше виїхати, насправді багато перевізників були готові на здійснення регулярних рейсів. А от з Харковом ситуація була інша. Ми дуже багато сил і контактів підняли на те, щоб знайти людей, які допоможуть це зробити.

За тиждень чи два до початку війни ми розіслали нашим працівникам опитування, хто з них, якщо таки повномасштабне вторгнення відбудеться, буде готовий прихистити своїх колег, якщо доведеться переїхати. І понад 200 людей зголосилися. Дуже теплий насправді спогад всієї цієї історії, він про людяність.

"У нас постійно бігали собаки і коти": як львівський офіс витримав навантаження біженців

Що було з вашим офісом у перші дні війни? 

Ми звільнили досить багато простору для того, аби люди могли розміститися. У нас були пледи, спальники, кухня з великими-великими баняками, де люди могли перекусити. У нас були команди, які чергували 24/7. Знаєте, в офісі постійно бігали якісь собаки, коти. Окрему кімнату – нашу колись переговорну – ми зробили дитячою.

Якими б не здавалися нам сценарії розвитку подій, потрібно бути готовими до всього. Це складна робота над потенційними ризиками, які ти не можеш передбачити. Але вона необхідна. Готуватися, якщо є загроза, потрібно до всього. І від ступеня підготовки залежить те, наскільки швидко і якісно ви зможете зреагувати на ситуацію.

Люди прекрасні, люди чудові, їх треба залучати. І вони реально створюють якісь неможливі, нереальні речі.

Анастасія Фролова пишається своїми колегами / Фото 24 каналу

"На руках винесли 77-річну бабцю, яка не хотіла їхати": як працівниця SoftServe виїжджала з Харкова

Фронтенд-розробниця SoftServe Джульєтта Манойло народилася і 31 рік прожила у Харкові. Однак для неї, як і для багатьох людей в Україні, все змінилося у ніч проти 24 лютого.

Чи думали ви, що почнеться повномасштабна війна?

Була тривога й нелегка. Тому що я читала новини, зокрема й англомовні. Новини були дуже різні. Американські новини були дуже песимістичними, а європейські новини – більш оптимістичними.

Тривога була, але я до останнього, як і всі українці, не вірила, що почнеться настільки кривава, повномасштабна війна. Я очікувала якогось конфлікту, але думала, що він буде більш схожий на той, що був у 2014 році. Можливо, будуть якісь заворушення, але я не очікувала, як і всі, настільки кривавих подій.

Що ви пам'ятаєте про 24 лютого?

24 лютого я, як і всі українці, прокинулась о 5 ранку. Від звуків, які я раніше ніколи не чула. Від якогось феєрверка, який все ніяк не закінчувався. Я розбудила чоловіка і ми зрозуміли: все, треба їхати. Ми готувалися. У нас була зібрана тривожна валізка. Я зателефонувала своїм батькам, мені було дуже важливо забрати із собою батьків. Я боялась, що вони в останній момент не погодяться, передумають. Але, на щастя, я їх змогла вмовити.

Ми склали в машину нашу тривожну валізку, собаку і поїхали забирати батьків. Мій чоловік виніс на руках мою бабцю, якій 77 років, і яка ніяк не хотіла їхати.

Фронтенд-розробниця SoftServe Джульєтта Манойло / Фото 24 каналу

"Їхали 20 годин за кермом": про важку дорогу до Львова

Ви довго добиралися?

Це було 2 доби. У першу добу мій чоловік провів за кермом 20 годин. Тобто ми виїхали десь о 6 ранку. І ми їхали, їхали, їхали й доїхали тільки до Гайсина, це Вінницька область.

Компанія SoftServe проявила просто чудеса логістики. Знайшлися волонтери, які прихистили нас на ніч. Ми зупинилися в прекрасній родині, яка нам на той момент дуже допомогла.

На наступний день ми поїхали з Гайсина, і до вечора, 25 лютого, доїхали до Львова. Спершу ми їхали до родича, але розмістилися не в нього, бо той встиг поселити інших переселенців. Моя колега, коли почула цю історію, прихистила нас на перший тиждень, поки ми шукали квартиру.

Це було важко, але вдалося через колегу. Рієлторка розчулилась через історію і знайшла квартиру, де можна було жити із собакою.

"Я перемикалася на свої робочі задачі": що рятувало морально

Перший раз я потрапила в офіс дуже нескоро. З перших днів війни я працювала з дому. Це насправді дуже рятувало. Тому що під час роботи ти не дивишся новини. Вибиваєшся з цієї об'єктивної реальності. Не читаєш про всі ці ракети, про страшні вибухи в Харкові, які були постійно. Я перемикалася на свої робочі задачі, це дуже рятувало морально на той момент.

Дуже багато людей опинились у Львові, зокрема і велика кількість з нашої команди. Якось ми вирішили зібратися. Це був такий підтримуючий терапевтичний досвід.

"Мрію покупатися в Чорному морі в Криму": про плани після перемоги

Як вам Львів? Чи подобається тут жити?

Це чарівне місто. Я була кілька разів у Львові з туристичною метою. Вперше я приїхала сюди років у 10. І ще кілька разів я їхала в Карпати через Львів. Це місто завжди мені подобалося.

Я відкрила для себе речі, про які я взагалі ніколи не думала. Харків – це дуже велике географічно місто. Але коли я пожила у Львові, який географічно вдвічі менший, зрозуміла, наскільки зручно жити в такому більш компактному місті. І львів'яни як люди теж дуже чемні, з ними приємно мати справу.

Чимало працівників SoftServe  переїжджали разом з улюбленцями та сім'ями / Фото надані 24 каналу

 

Чи не думали ви про повернення до Харкова? 

Я дуже сумую за Харковом, дуже сумую за домом. Дуже хочеться повернутися, але я все-таки хотіла б повертатися в безпечне місто. Для мене дуже важлива безпека, не хочу повертатися під ракети й збільшувати ризик потрапляння під завали.

Що б ви хотіли зробити після нашої перемоги?

Дуже хочеться поїхати в Харків. Дуже хочеться поїхати покупатися в Чорному морі в Криму, як я раніше робила. Дуже хочеться в Одесу з'їздити, теж погуляти одеськими пляжами, які я дуже любила. До 2014 року я майже кожного літа їздила в наш український Крим. Дуже хочеться на гору Ведмідь подивитися. Взагалі помандрувати Україною.

Україна неодмінно переможе у війні й тоді всі ми обов'язково подорожуватимемо нашою країною. А поки ми працюємо, живемо, розвиваємося, вдосконалюємося, не здаємося та доводимо всьому світу свою незламність.