Як урбанізація змінила обличчя міст і свідомість людей

Те, що колись було околицями, вже ними не є. Те, що колись було артерією для пішоходів, тепер – артерія для автівок. Те, що колись було сквером, теж зникло у нескінченному будівництві для N-потоку приїжджих. Філософ Жан Бодрійяр називав таке будівництво холостим, єдиною метою якого є інвестування капіталу (для примноження капіталу).

Читайте також: Топ-8 найграндіозніших торговельних центрів світу

А письменник Джеймс Баллард у своїх апокаліптичних романах, міцно зав'язаних на містах, розвивав думку, що "перерозподіл" простору залежить не від суспільства, не від його настроїв та потреб, а від волі вузького кола тих, хто має ресурси розшматувати місто на бетонні коробки. І всі конструкції, які плодяться зі швидкістю геометричної прогресії і початково задумувались як "для людей", саму ж людину і вичавлюють.

Разом із трансформацією міста відбувається і трансформація людини

За Баллардом, перенаселення, розшарування суспільства і навіть глобальне потепління – все це наслідки урбанізації. Крім того, цей процес спочатку сприймається як той, що має поліпшити життя людини, та зрештою це те, що вивертає назовні її страхи, викликає дискомфорт, провокує "кризу свідомості".

Така реакція на реорганізацію простору викликана нездатністю впоратися із шаленими змінами за допомогою звичних для людей механізмів. Тобто процес урбанізації складний і взаємопроникний. Трансформуються не тільки міста – їхні обличчя та нутрощі, – а й свідомість людей, рівень їхньої залученості у соціальне життя.

Читайте також: Зупинись, мить, ти прекрасна: що таке Slow life і як з цим жити

Бодрійяр переконує, що урбанізація веде до ізольованості індивідів. Звісно, люди стають "ближчими" одне до одного, але тільки у буквальному сенсі. Внутрішньо ж ми практикуємо культуру втечі в себе. І рівень взаємодії сучасної людини з гаджетами тому підтвердження. Через зменшення вільного простору у місті людина починає активніше боронити те, на що ще розповсюджеється її воля – простір особистий. Навіть випадкові розмови на вулиці або у громадському транспорті можуть сприйматись як підступний напад на свою територію. І, наприклад, навушники у даній ситуації – це потужна зброя, яка допомагає обороняти свої суверенні кордони.

Також філософ говорить про виникнення ненависті як пасивної форми агресії. Тобто такої, що позбавлена фізичних насильницьких проявів в реальності. На його думку, головна риса "урбаністичної ненависті" – безпредметність. Нас можуть дратувати вщент переповнені маршрутки, але не конкретний пасажир/пасажирка. Ми можемо ненавидіти місцеву владу, але навіть не знати прізвищ тих, хто відповідальний за різні сфери функціонування міста.

До слова, науковці вже використовують термін "синдром агресивного пішохода". Цю теорію розвивали різні вчені. Найбільш відомий тест на визначення, чи спіткала людину така "хвороба", розробив психолог Гавайського університету Леон Джеймс. Так, якщо, перебуваючи в натовпі, ви налаштовані агресивно і обсмоктуйте думки про насильство, то вітаємо – синдром уже з вами.

Читайте також: "Синдром завтра": що таке прокрастинація і як з нею боротися

Дискомфорт і стрес, які може відчувати людина, живучи у мегаполісі, підштовхують її до бажання ізолюватись. І якщо хтось зазіхне на це право, то такі дії можуть розцінюватись мало як не восьмий смертний гріх.

Та попри все, міста прагнуть саме до формату високо урбанізваних мегаполісів. І якщо оминати критику Бодрійяра та Балларда стосовно ідеалу урбанізму, то, можливо, у цьому теж є сенс і не все так погано. Адже урбаністика – це також про розвинену інфраструктуру, "екобудівлі", сучасні технологічні рішення, архітектуру, взаємодію людей з містом, взаємодію людей з людьми в умовах перенаселення.

Урбанізація як стосунки людини з містом і людини з людиною

Тобто урбаністика має вивчати запити людей, спираючись на які і будуть розвивати місто. Реалії, звісно, свідчать про інше: у кого дзеленчать гроші, той і вирішує – збудувати більш-менш доступне житло чи гігантський торговельний центр. Можливо, така теза є не зовсім справедливою, і про комфорт людей дбають так чи інакше. Та процес урбанізації запускає капітал. І ті, хто його має, інвестують гроші не з доброти душевної і не для того, аби вам зробити приємно. Іноді всередині навіть може розривати почуття, що не місто адаптують під людей, а людей під місто. І думка це не нова. Хоч би взяти літературу, де персонажі відчайдушно намагались підкорити міста – "Втрачені ілюзії" Бальзака або "Місто" Підмогильного.

Читайте також: Топ-15 чудернацьких музеїв світу, які вас здивують своїм існуванням

По всьому світу від 70% до 90% людей живуть у містах (зокрема, в Україні – 70%). Майже 400 міст перевалили за позначку 1 мільйон мешканців/мешканок. У Пекіні (Китай) проживає 22 мільйони людей, в Осаці (Японія) – 17 мільйонів, у Лос-Анджелесі (США) – 18 мільйонів, у Манілі (Філіппіни) – 20 мільйонів тощо (дані наведені з урахуванням населення не тільки безпосередньо міст, а й передмість).

Урбанізацію можна критикувати, та не можна ігнорувати той факт, що під її впливом міста вражаюче змінились. Хай комусь і не до вподоби сучасні металопластикові тенденції в архітектурі, але масштаби змін таки захоплюють. Якість реалізації "благородних ідей" залишимо філософам/філософиням, а поки пропонуємо переглянути галерею урбаністичних змін.

Токіо, Японія

Форталеза, Бразилія

Сан-Франциско, США

Сан-Франциско

Дубай, Об'єднані Арабські Емірати

Дубай

Вільнюс, Литва

Шеньчжень, Китай

Джакарта, Індонезія

Куала-Лумпур, Малазія

Сеул, Південна Корея

Шанхай, Китай

Мельбурн, Австралія

Абу-Дабі, Об'єднані Арабські Емірати

Лондон, Великобританія

\

Сінгапур, Республіка Сінгапур

Торонто, Канада

Сідней, Австралія

Лонґ-Біч, США

Лос-Анджелес, США