Згадати Все. Дитячі розваги в докомп’ютерну еру

Компютерні ігри, смартфони, соцмережі, лайки, дизлайки, селфі і ще купа незрозумілих старшому поколінню слів – так виглядають розваги більшості нинішніх дітей. Раніше ж основним місцем дитячих розваг був двір.

Головне питання тих часів: "Гуляти вийдеш?" А гуляти – це ж не просто пройтись вулицею. Це поняття включало в себе десятки і навіть сотні варіантів проведення часу. Серед хлопців найпопулярнішою атракцією були експерименти з усім, що може горіти, диміти чи вибухати. І якщо вдавалося дістати камінці із характерним запахом – карбід, – питання "Чим сьогодні зайнятися?" відпадало саме по собі.

Постріляти можна було й без усілякої хімії. В Союзі надпопулярними були фільми про індіанців. Головні ролі, як правило, діставалися югославському актору Ґойко Мітічу. Вся ця індіанська естетика дуже вабила. Хлопчики переносили кіношні сюжети в реальне життя, намагаючись наслідувати улюблених героїв. Тому й не дивно, що головною зброєю для дітей був лук.

Головний індієць СРСР Ґойко Мітіч

Проте лук з собою всюди не візьмеш і в кишеню не покладеш. Інша справа рогатка – класика дворової саморобної зброї. Вона була в арсеналі кожного поважаючого себе розбишаки. Максимально проста у виготовленні й експлуатації, компактна й ефективна. Зброя масового ураження – не менше. Мішенями ставало все що завгодно – від консервних банок до горобців. Сміливіші цілили по ліхтарях і навіть вікнах. Снаряд – те, що було під рукою. Камінець, горох чи горобина. Альтернативою стандартній деревяній рогатці була металева. Або так звана скобочна.

Рогатка – дворова класика

А чим же в цей час займалися дівчата? У них були більш миролюбні заняття. Поза всякою конкуренцією тут гра в резинки. Вважається, що в Союз ця розвага прийшла з В’єтнаму. Ще одна версія – що стрибати в нас почали завдяки чехословацьким школярам, які приїздили в табір "Артек". І це нібито вони показали забавку. Так чи інакше, гра в резинки була дворовим спортом номер один серед дівчат.

Гра в резинки

Резинки – це була суто дівчача забавка. В середовищі хлопців таке не віталось. Які можуть бути резинки, якщо є футбол? Одна з найпопулярніших дворових його модифікацій – гра в квадрат. Правила різнилися від міста до міста. Але одна річ була спільною всіх – це відсутність нормального футбольного м’яча. Грали чим прийдеться і де прийдеться. А от що об’єднувало хлопців і дівчат, так це гра в піжмурки, або хованки, як їх ще називають. Тут ніколи не було ні гендерних, ні вікових обмежень.

Ще одна річ, яку однаково полюбляли і хлопці, і дівчата – це розпалювати багаття. Але тут був певний розподіл. Дівчатам дозволялось лише грітись. Ну максимум – запекти картоплю і спостерігати за тим, що роблять хлопці. А тут уже були варіанти. Один із них – плавити свинець. Треба було знайти старий акумулятор, дістати з нього метал, скласти в бляшанку і розігрівати на вогні. Коли свинець розплавився, його заливали в форму. Робили її просто в землі. В результаті можна було отримати все що завгодно. Від грузика для вудки до пістолета. Все залежало від твоєї фантазії. Але найкрутіше – це все таки кастет. Суперстатусна річ. Але якщо нема свинцю, то не біда. Адже в вогонь можна кинути шифер.

Читайте також: Згадати Все. Похід у парк культури

Вулиця вулицею, але ж у школі теж треба якось себе розважати. Не єдиним же гранітом науки, як-то кажуть. На перервах між уроками це, звісно, квач. Всі ж памятають заклик "тай-тай налітай" і дивну комбінацію рук? Хочі побігати квача – це невинні забавки для першачків. Приблизно, як ганяти футбол каштаном. Азарту тут малувато. Багатьом кортіло якось по-справжньому нашкодити. Як варіант, не дати дівчатам нормально погратись у вже згадані нами резинки.

Дитяча гра в квача

В школу ходити особливо не любив ніхто. Крім окремих персонажів. А якщо тобі вже років зо 14-15, а на вулиці весна, то які можуть бути уроки. Думки зовсім про інше. За прогули могло прилетіти від класного керівника й від батьків. Тому не ходити в школу було небезпечно. Інша справа – зірвати уроки. Наприклад, можна було запустити так звану "димовуху". Дрібнився пластик. Це могла бути лінійка, мильниця чи кулька для пін-понгу. Це все щільно загорталося у фольгу або цупкий папір і підпалювалось. Димова завіса забезпечена. Але зірвати урок можна й більш делікатними методами.

Та все ж найбільш філігранний спосіб, хай пробачать нас педагоги, – це тиснути на хворі місця вчителів. Будемо відверті, уроки зривали далеко не щодня. І, сидячи за партою, теж хотілося розважатись. Незмінна класика тут – це морський бій чи хрестики-нулики. В ці ігри бавились усі – від двієчника до відмінника. Учнів старших класів тягнуло на більш азартні забавки.

Читайте також: Згадати Все. Від Діда Панаса до "Мультфільму на замовлення"

Та все ж найбільший шик серед старшокласників – це бути власником колоди еротичних карт. Штука це була дефіцитна і тому надзвичайно цінна. І не дай боже, щоб їх у тебе помітив учитель. Це була ганьба на всю школу. Сексу в Союзі-то не було. Гірше за еротичні карти могла бути хіба що "ізмєна родінє".

Мабуть, по-справжньому тішитись снігу вміють ті, хто його ніколи не бачив, і діти. Зима – це особлива пора для розваг. Адже сніг – штука напрочуд універсальна. Можна кататися на санках, влаштувати перестрілку сніжками або просто натерти когось снігом чи накидати його за комір. І навіть якщо надворі нестерпний мороз, що зуб на зуб не потрапляв, а під носом добряче підмерзало, дітей це ніколи не зупиняло. Адже розваги понад усе.

Зима – золота пора для дітей

Батьківські заборони і відморожені носи та пальці нікого тоді не лякали. Адже з’їхати з крутої гірки задля ще однієї дози адреналіну – це святе. Але часом такі розваги закінчувались доволі плачевно.

Санки були в кожній сім’ї. Кожна друга дитина мала коротенькі пластикові лижі, на яких толком і не покатаєшся. Вони були незручні і постійно злітали. Особливий шик – бути власником ковзанів. У дівчат – для фігурного катання, а у хлопців – хокейні.

Після такої копоті підхопити якусь ангіну чи запалення легень було не так вже й складно. Температура, гірчичники, полоскання чи навіть уколи – процедури не з приємних. Та був один жирний плюс, який перекривав усі страждання, – не треба йти в школу. Але якщо тебе залишали вдома самого, дуже швидко ставало нудно. Інтернету тоді не було, мультфільми крутили раз на день у вечірній казці. Що ж робити? Як себе розважити? Правильно! Телефонні розіграші.

Читайте також: Згадати Все. Дитячі ТВ-шоу дев’яностих