Згадуєш молитви й маєш 10 секунд, аби врятуватися, – відверте інтерв'ю ветерана АТО

Він без проблем погодився на інтерв'ю, але за однією умови: "Боже упаси вам писати, що я – герой війни. Герої – це мої бійці, які стояли під кулями на передовій, і не кожен повернувся живим".

Варте уваги Ми платили гроші за те, щоб їхати на війну, – щемливе інтерв'ю дружини з добровольцем

Не зміг сидіти вдома і просто спостерігати

Геннадій Беденко, як кадровий військовий, офіцер запасу та колишній співробітник "Митної варти", у серпні 2014 року сам пішов у військкомат. Він просто не міг сидіти вдома і спостерігати, як російські танки заходять на Донбас. У військкоматі чоловіка направили у 24-ОМБР імені Короля Данила, де він став заступником командира 5-батальйону й отримав позивний "Павук".

Їхній батальйон 2 місяці тренувався на полігоні, а вже з жовтня бійці будували лінію оборони на блок-постах Луганського напрямку – від Лисичанська й до Кримського.

Геннадій Беденко на передовій / Фото надані героєм інтерв'ю

Постійні обстріли та жахливий побут – це життя солдата

Я б ніколи в житті не повірив, що стану свідком того, як працює важка артилерія, як летять снаряди, як влучають "Гради" по будівлях мирних жителів.

А життя солдата – це постійні обстріли, коли згадуєш всі молитви й маєш до 10 секунд, аби заритися в землю.

А ще це – жахливий побут. Уявіть, люди по 2 – 4 місяці живуть в землі. Світла нема. Всередині пахне пилом, порохом, їжею, прокопченим одягом і відпаром людського тіла. А ще – миші, цілі полчища. Ти відкрив консерви поїсти, відвернувся врізати шматок хліба, а тут вже 2 миші своїми мордами залізли в ту банку.

Щодня я об'їжджав позиції, перевіряв, чи є запаси провізії, боєприпасів, дров, чи працює зв'язок. Я не герой, в окопах не сидів, але моя відповідальність – це бойова підготовка і психологічний стан бійців, яких у мене в підпорядкуванні було понад 500.

Бійці місяцями жили у польових умовах / Фото надані Геннадієм Беденком

Люди ламалися через день

Не всі були готові до війни. Випадки, коли люди ламалися, траплялись через день. Мобілізовані першими хвилями – це колишні водії маршруток, офіціанти. Скажімо, хтось ще вчора пас корів, подавав каву, сидів за комп'ютером, а тут – без спецпідготовки потрапив на позиції. І кожен реагував по-своєму.

Актуально Страшно уявити, що буде, коли ми переможемо, – емоційна розмова з військовою медсестрою

Якось з блок-поста "Ресторан" нам подзвонив старшина: у нас надзвичайна подія, молодий солдат у бліндажі взяв в руки гранату і почав плакати. Такі дії могли "забрати" інших бійців.

Поки ми їхали, старшина Іван Зайченя обняв того хлопця, затиснув гранту між собою і бійцем, та просив, щоб він не рухався. Коли ми прибули на блок-пост, юнак вже заспокоївся. Зайченя переконав, що йому треба відпочити.

Ми забрали його з позиції, сказавши: будеш вантажити зброю, ти потрібен там, де не стріляють. Говорили з ним лагідно, як мама з дитиною, і все обійшлося. Тому я не дивуюсь, що люди, які повернулись з АТО, не можуть адаптуватись. Саме тому часом ідуть на необдумані вчинки. З війни жодна людина не повертається такою ж, як раніше.

Люди повертаються з війни іншими / Фото надані Геннадієм Беденком

Найсмачніший борщ в житті, приготований "Боцманом"

А був у мене ще один боєць на 29-му блок-посту – Сергій Кулик – кулеметник "Боцман", досвідчений воїн, авторитетна людина, майстер на всі руки. Він завжди тримав дисципліну в підрозділі, жартував. Одного разу я приїхав до них, була люта зима, і Сергій покликав мене на борщ.

Та я такого смачного борщу як там, в житті не їв. І тоді я зрозумів, наскільки це хороші люди, пережили значно більше від мене. Стрільба, міни, диверсанти, а він сміється і буряки стругає. Йому з дому в посилках приправи передавали, бо він у нас power.

Борщ, приготований на передовій / Фото надані Геннадієм Беденком

Випадки затримання диверсантів та бойовика

14 грудня 2014 року старший солдат Саша Лободін з боєм затримав двох диверсантів, які вночі вийшли на позиції Новотошківки. Ті хлопці з Дніпра та Рубіжного. Спершу вони запевняли, що українці, а потім видали всю інформацію, де були розташовані їх позиції. Згодом їх обміняли на наших.

А перед Новим роком у 2015-му бійці-брати Олег та Віталій Погляди затримали бойовика, який полями переходив з окупованих територій на нашу.

Він наступав на міни, але через сніг, який знижував силу вибуху, вижив. Ним виявився заступник польового командира терористичного угрупування "Бетмен" Беднова, якого вбили самі бойовики у Луганську. Той, мабуть, теж зрозумів, що йому "підписали" смертельний вирок, і пішов в Україну.

Зверніть увагу! За це Олег та Віталій Погляди отримали ордени "За мужність III ступеня".

Як шкарпетки допомагали рятуватися під час обстрілу

Вперше я потрапив під обстріл на початку грудня 2014 року, на 29-му блок-посту. Тільки приїхав, і тут почав працювати міномет "Васільок". Міни лягали, як їм хотілося. Всі втекли в бліндаж. Світла нема, суцільна темінь. Бійці орієнтувалися в бліндажі, а я ні. По солдатах було видно, що вони не бояться, а мені стало страшно.

Так, я молився, згадав "Отче наш", так, я попрощався в думках з рідними. У землянці, як на горе, піднялась страшна пилюка. Стовп бруду. Я руками з підлоги намацав якусь тканину, і притулив до обличчя, щоб через неї дихати.

Але потім, по запаху зрозумів, що то були чиїсь шкарпетки. Тепер, коли тут хтось скаржиться, що потрібно вдягати на вулиці стерильні маски, я собі думаю: люди, які ви ще щасливі.

Обстріли на Донбасі не були рідкістю / Фото надані Геннадієм Беденком

Always стали у нагоді на війні

Ніколи не уявляв, що Always можуть забезпечувати боєздатність підрозділу. Що для солдата головне? Бути в теплі, ситим і озброєним. А коли в тебе 4 дні мокре взуття – ногам кінець. Одного дня, в січні 2015-го, командир роти сказав, що на 29-му блок посту важкі бої. Він наказав їхати в Лисичанськ, закуповувати все необхідне.

От уявіть, білий день, і тут заходить в супермаркет бородатий дядько, у формі, з пістолетом, в касці та броніку. І починає скуповувати всі можливі вологі серветки й Always. Донині пам’ятаю, "три плюси". Люди були ошелешені, але мені не було соромно.

Я для своїх хлопців готовий був землю перевернути. Ми це купили, розвозили по підрозділах, і люди мали спокій на 3 – 4 дні. У берцях – сухо і тепло.

Війна не лише забирає, але й дарує друзів

На одному з блок-постів у хлопців жив гусак. Якийсь приблуда. Але наші його пожаліли й бульйон з нього не варили. На знак подяки він став помічником вартового: стежив, щоб той правильно ніс службу і не спав. Міг його вщипнути, злісно шипів на чужих. А потім його вбило під час танкового обстрілу. Шкода, класний був гусачок.

Гусак теж "ніс службу" / Фото надані Геннадієм Беденком

Також на опорному пункті Орєхово жив коричневий пес. Звали його Паштет. Якось він побіг собі гуляти, і потрапив на сигнальні міни. Вони не вбивають, а попереджають про небезпеку. Відповідно, між нашими бійцями та бойовиками почалася стрілянина. Паштет повернувся, але поранений і весь в крові.

Не знаю, чию кулю він зловив. Але всі були щасливі, що живий. Його перебинтували й більше він далеко не бігав.

Пес Паштет, який отримав поранення / Фото надані Геннадієм Беденком

А на позиції в Новотошківці жив вівчар. Він виглядав як вовк. Господар, залишаючи його бійцям, казав, що він дуже злий. Але в умовах війни собака ніколи не проявляла агресії, він знайшов свою зграю – сильних самців, і поводився, як з рівними.

Загибель діда Омана

27 листопада 2014 року в підрозділі сталася трагедія – механік-водій гусеничної машини Роман Мусій наступив на міну. Внаслідок важкої травми Роману відірвало ногу, він загинув. А 2 дні до цього я запитав, чому на його МТ-ЛБ (багатоцільовий плаваючий бронетранспортер – 24 канал) є напис "Дід оман".

Він сказав: "Мені тільки 45, але вже маю 2 внучки, і одна з них не вимовляє "р". Тож, коли сідає на коліна, каже: діду Оман".

Ото я собі потім уявив, як тій дитині скажуть, що діда вже нема, що все – омана. А машину його ніхто вже не рухав. Вона так і залишилась воювати з написом "дід Оман".

Зауважимо! Романа Мусія нагородили посмертно орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Авто "Діда Омана" на війні / Фото надані Геннадієм Беденком

Після війни ми стали ще більше українцями

Мій батько народився у Луганську, мама – в Рубіжному. Моя сім'я, оскільки батько був військовим, об'їхала весь колишній союз. Але, коли у Рубіжному я знайшов зруйновану садибу моєї бабці, де проводив літні канікули, мене прорвало.

Ось ціна війни – зруйновані хати, тимчасово втрачені території, людські жертви. Але ми стали більш згуртованими. Я сам почав розмовляти тільки українською і зрозумів, аби не втратити державу, треба самому бути патріотом.

Згадайте Францію чи Німеччину, вони пережили важкі часи, майже руйнацію, допоки стали могутніми державами. А знаєте, як у США тренують "морських котиків"? Людині зв'язують руки, щиколотки й кидають в басейн з триметровою глибиною. Щоб врятуватись, бійцю потрібно торкнутися дна, відштовхнутись і так виплисти на поверхню.

Ця вправа не потребує особливої сили. Головне тут – не панікувати в складній ситуації, вміти опановувати себе. Може, і нам слід брати з них приклад.

24 канал дякує захисникам за мирне небо. Ми пишаємось і захоплюємось вами! Слава Україні! Героям Слава!

Авторка інтерв'ю: Тетяна Самотий