Цю фразу має кожного дня повторювати кожен із нашого середовища та оточення останніх декількох років. Оточення бійців, волонтерів, найрізноманітніших активістів, українських журналістів, просто звичайних людей із активною національною та державницькою позицією.
І дійсно. Усі ми останнім часом катастрофічно мало замислюємось над чисто практичними і, на перший погляд здавалось б, найбільш елементарними сторонами питання.
Читайте також: На базі бойовиків на Донбасі вибухнув склад з боєприпасами
"Нас всіх вб’ють, або посадять".
Нас дуже багато. Нас сотні тисяч, а може вже й мільйони. Тих, кому в разі програшу не буде тут ніякої пощади. Тих, хто давно вже і, можливо, досі ще повноцінно того не усвідомивши, перейшов рубікон.
У випадку окупації в будь-якій її формі всіх нас очікує вигнання і вічне блукання десь по Світу до кінця життя, або ж насильницька смерть тут. Швидка, або дуже повільна. Кому як пощастить. Кому на що вистачить сміливості – чинити спротив, або пробувати відсидітись. Відсидітись вже не вийде. Хто спробує, буде вмирати повільніше в значно більших муках.
Усім нам не варто забувати про це. Лише тільки частіше згадувати і частіше повторювати. Для самих себе. Для своїх друзів, для рідних і для усього свого найближчого оточення.
Всіх нас, хто так, або інакше пов'язаний з Майданом, війною, будь-якою показовою антиросійською діяльністю і просто відвертою проукраїнською позицією, ніколи вже не забудуть. Вони не помилують нас і ні за що не пробачать так, як поки що ми милуємо і пробачаємо своїх внутрішніх ворогів.
Хтось буде спокійно жити і далі в якійсь вже новій країні. Але не ми з вами. Не наше коло. Не з нашим щастям.
Нас вже мільйони. Тих, хто давно вже пройшов точку неповернення. І саме в остаточному усвідомленні та розумінні цього має бути наша сила.
Читайте також: Хорватія запропонувала Україні запозичити свій досвід