Ярмо чи візитівка Києва: чи знесуть колишню "Арку дружби народів" і чи можна її ще переосмислити

Суперечки навколо монументу-арки в центрі Києва точаться ще з початку російської агресії у 2014 році. Арку, що мала назву "Дружби народів" та народне прізвисько "ярмо" то хочуть демонтувати, то надають їй нові сенси.

У 2022 році монумент перейменували на Арку свободи українського народу та демонтували одну зі скульптурних груп під ним. Однак це не поставило крапку в цій історії. Навесні 2024-го року експертна комісія Українського інституту національної пам'яті оприлюднила висновок про приналежність арки до російської імперської політики. А от у Мінкульті закликали демонтувати "ярмо". 

Коли та з якою метою збудували "ярмо" дружби народів та яка доля на нього чекає – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Коли з'явилася арка і чому присвячена

Довідково! Ідея пам'ятника "возз'єднанню України з Росією" 1654 року, тобто Переяславській Раді, коли гетьман Богдан Хмельницький оформив українсько-московський "союз", сягає 1950-х років. Тоді мали святкувати 300-річчя "возз'єднання", і арка мала постати між Печерським та Звіринецьким пагорбами, над трасою з мосту Патона.

Саме ці плани дали назви проспекту Возз'єднання на лівому березі Києва (нині – Соборності) та бульвару Дружби Народів на правому (нині – Міхновського). 

До теми Пушкіна геть: в Києві знесли пам'ятник російському поету – промовисті кадри

Перший варіант арки був спроєктований у формах "сталінської архітектури". Після того, як від проєкту відмовились, через кількадесят років його реалізували навпроти Володимирської гірки. Титанову арку заввишки 35 метрів за проєктом архітекторів Ігоря Іванова, Сергія Миргородського та Костянтина Сидорова збудували в 1978 – 1982 роках.

Свою початкову назву – арка Дружби народів – монумент зберігав до 2014 року, коли Росія окупувала український Крим та частину Донецької та Луганської областей.

Що відбувалося з аркою між 2014 та 2024 роками

Упродовж восьми років монумент зберігав свою первісну назву, хоча часто ставалися випадки буквального збивання літер гасла українською та російською мовами. Врешті решт станом на 2017 рік літер не залишилося зовсім.

Арка до демонтажу скульптури / Фото Maryna Nikolaieva / Unsplash

У листопаді 2018 року українські митці та правозахисники відкрили на арці інсталяцію "Тріщина дружби", присвячену, зокрема, режисерові Олегу Сенцову.

"Тріщина" згори арки зображає наслідки російської агресії проти України. У такому вигляді арка достояла до початку повномасштабної війни.

Читайте також Кияни не підтримують демонтаж Арки Свободи у Києві: "На це будуть витрачені мільйони"

Наприкінці квітня 2022 року, коли ворога вигнали з-під Києва, розпочався демонтаж однієї з двох скульптурних груп – фігур українця та росіянина. Під час робіт голова скульптури росіянина впала на майданчик під аркою. Демонтаж гранітного "натовпу" за основною скульптурою залишили на потім. Тоді ж Київська міська рада переосмислила арку, давши їй назву арки "Свободи українського народу".

Після демонтажу / Фото з телеграм-каналу Віталія Кличка

Так арка простояла ще два роки. У березні 2024 року за неї взявся Український інститут національної пам'яті (УІНП). 

Арка дружби народів, що присвячена подіям, пов'язаним зі здійсненням російської імперської політики та її глорифікацією (встановлена у 1982 році з нагоди відзначення 60-річчя утворення СРСР та 65-ї річниці Жовтневого перевороту 1917 року), належить до символіки російської імперської політики та підлягає цілковитому демонтажу,
– йдеться у звіті експертної комісії УІНП.

В умовах широкомасштабного вторгнення Росії в Україну цей міф активно використовується для обґрунтування "законності" путінських територіальних претензій, зазначали в Інституті.

До теми У Києві поставили крапку щодо демонтажу арки "Дружби народів"

Невдовзі, після висновку УІНП, Мінкульт позбавив арку статусу пам'ятки історії, виключивши її з Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Відтепер монумент можна демонтувати. 

"Тріщина пам'яті" / Фото Kseniia Kosheleva / Unsplash

У місті таку перспективу не підтримали. Всупереч висновку УІНП Департамент культури КМДА заявив, що не демонтуватиме "одну з візитівок міста", а її сенс переосмислено. Простір біля арки має отримати нову концепцію. 

Вранці 30 квітня комунальники почали демонтувати другу скульптурну групу під аркою. Демонтаж може зайняти кілька днів, оскільки конструкція доволі масивна та складається з 20 елементів загальною вагою близько 6 – 7 тонн. Надалі скульптура зберігатиметься у Державному музеї авіації України ім. О. К. Антонова.

Після фахового вивчення та консультацій із громадськістю робоча група КМДА з вивчення питань щодо усунення пам'ятних об’єктів, пов'язаних з історією і культурою Росії та СРСР, з публічного простору міста Києва 19 січня цього року прийняла рішення про збереження арки "Свободи українського народу",
– йдеться у повідомленні КМДА.

Водночас у міській адміністрації називають витрату значних коштів з міського бюджету на демонтаж арки "не найнагальнішим питанням сьогодні".

Точка зору Мінкульту інша: "У суспільній свідомості киян монумент ототожнюється з радянським режимом, невипадково мешканці столиці називають його "ярмом". Позбавляючись монументального "ярма", ми звільняємось від залишків радянської диктатури та російського імперського впливу", – наголосив т.в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.

Що говорять про арку мистецтвознавці та архітектори

Арка має ознаки цінного об'єкту спадщини як другої половини XX століття, так і загалом, вважає українська архітекторка та історикиня архітектури Євгенія Губкіна.

Мистецтвознавиця Євгенія Моляр додає, що цей об'єкт тричі піддавався декомунізації.

У 2018 році художник Володимир Кузнєцов наніс на поверхню арки символічну тріщину, підваживши цим тонким, але красномовним жестом пропагандистський наратив твору. Навесні 2022 року з-під арки прибрали фігуративні скульптури, що мали означати сенс арки. Бронзова скульптура двох робітників була знищена за розпорядженням муніципалітету. Гранітну багатофігурну композицію Богдана Хмельницького та московських бояр сховали за риштуваннями. Через кілька місяців саму Арку перейменували на Арку Свободи українського народу,
– нагадує Моляр. 

Не можна оминути й архітектурний образ арки. Автори комплексу вочевидь надихалися Gateway Arch у Сент-Луїсі, штат Міссурі, США, спроєктованою фінсько-американським архітектором Ееро Сааріненом у 1947 році та збудованою у 1963 – 1965 роках. 

Gateway Arch у Сент-Луїсі / Фото locationsunknown.org

Вона поставлена непогано, об'єкт цікавий, вирізняється певною індивідуальністю. До того ж у багатьох інших країнах у 1960-ті – 1970-ті арки створювалися архітекторами-модерністами. Але, звичайно, з її контекстом та з політично-пропагандистським посилом про дружбу народів треба працювати. Я особисто проти знищення і проти знесення цього об'єкту, тому що він має високий потенціал для переосмислення,
– каже Губкіна. 

Архітекторка наводить приклади попередніх спроб переосмислення, коли арку розфарбували у кольори прапору ЛГБТ чи дооформлювали тріщиною.

"Можна говорити про два вектори, яким чином можна працювати з саме цим конструктом. Або ми контраргументом продовжуємо діалог про те, що це не є дружба, а ворожнеча, і дружби не існувало. Або можна зовсім перевернути все і працювати саме з правами спільноти ЛГБТ+ що, на мою думку, ще глибше деконструює радянські та імперські наративи", – наголошує експертка. 

Розфарбування арки у 2017 році / Фото Gennadiy Kurochka / Facebook

Євгенія Губкіна пропонує протиставити російській боротьбі з правами ЛГБТ-людей переосмислення арки-райдуги та наголошує, що закон про цивільні партнерства, важливий, зокрема, й для ЛГБТ-військових, все ще не підтриманий.

"Той розкол "дружби народів" є ціннісним. І ця тріщина йде якраз по таких цінностях як права людини. В аспекті нашої боротьби та війни з тоталітарною Росією це було б корисним кроком", – підсумовує архітекторка.

Євгенія Моляр наголошує, що сама "Тріщина", що була закликом до звільнення політичних в'язнів Кремля, заслуговує на збереження.

Ще одним моментом є те, що УІНП розглядає арку лише як пропагандистський обʼєкт, повністю ігноруючи той факт, що це художня робота.

Довідково! В системі радянського художнього виробництва практично неможливо було уникати державного замовлення, твори обов'язково мали репрезентувати ідеологію, однак здебільшого художники могли підлаштовувати власні творчі ідеї під офіційні запити.