Ми були готові, – "Спайдер" з "Азову" про вторгнення Росії 24 лютого

На початку повномасштабного вторгнення азовці були на позиціях у Маріуполі. Власне, з цим містом пов'язана історія бригади, там їх сприймали як своїх.

До теми Місто повністю контролюється ФСБ: як Росія використовує Маріуполь у своїй пропаганді

Як "Азов" зустрів велику війну

Хочеш миру, готуйся до війни. Тому ми готувались постійно. І 24 лютого кожен підрозділ просто зранку прокинувся від тривоги. Усі встали і спокійно, виважено почали робити свою роботу. Я думаю, це достатня відповідь, щоб зрозуміти, що ми були готові. Ми готувалися для того, щоб обороняти свою країну. Тому, коли надійшов наказ, що на нашу країну напали більш активно, ніж було до того, ми вступили в бій,
– зауважує капітан Андрій Ігнатюк ("Спайдер"), нині начальник Хорунжої служби "Азова".

Росіяни зігнали на Маріуполь купу своїх солдатів і змогли швидко окупувати місто – за чотири дні. 1 березня усі військові та цивільні опинилися в повному оточенні. Під час блокади Маріуполя "Азов" став легендою, стримуючи там значно переважаючі сили окупантів. І втратив багато людей, адже ворог нищив це горде місто на Азовському морі.

Деблокувати Маріуполь військовим способом уже стало неможливо. Україна зверталася до світу, щоб до всього гарнізону Маріуполя застосували процедуру екстракції, тобто вивели бійців на територію третьої держави до завершення війни. На жаль, жодна третя сторона не змогла вплинути на це.

У бункерах "Азовсталі" були сотні важкопоранених військових. Гостро бракувало їжі, води, а головне – ліків. Люди повільно помирали. Побратими з Сил оборони влаштували у заблоковане місто авіапрориви, ГУР провело спецоперацію – неймовірні речі на межі можливостей. Але вберегти життя бійців без кваліфікованої медичної допомоги було неможливо. Тим часом щодня росіяни жорстоко обстрілювали завод.

Вони досі у полоні

На 86-й день боротьби за Маріуполь вище керівництво України наказало Денисові Прокопенку ("Редісу") припинити оборонні дії та зберегти життя та здоров'я військовослужбовців. Це важке рішення ухвалили під впливом відповідальності за життя поранених бійців. Та азовці кажуть: якби був наказ стояти до останнього бійця – виконали б і цю команду.

Понад дві тисячі українських воїнів опинилися у ворожому полоні. Росія влаштувала теракт в Оленівці, щоб не обмінювати бійців. Відтоді азовці не бачили своїх рідних. За весь час окупанти повернули тільки кілька десятків бійців, а близько 700 досі в полоні. Їх тримають в особливо жорстоких умовах і постійно знущаються з них. А ще над полоненими азовцями проводять псевдосуди, присуджуючи десятки років у російських тюрмах.

Рідні та всі небайдужі постійно проводять акції з вимогою звільнити азовців. Є надія, що щось зрушиться з мертвої точки під час Саміту миру в червні та після нього: там Україна говоритиме третім країнам про обмін всіх на всіх. Якщо третя сторона погодиться стати посередником,  питання почнуть вирішувати з Росією. А поки ж важливо боротися за "Азов" так, як вони боролися за нас!