Беззбройний фронт: як українці виборюють перемогу у взуттєвій майстерні, за кермом і в перукарні

Але просто зараз мешканці Вишнівецької громади працюють над тим, аби пришвидшити перемогу України – кожен на своєму фронті. Хтось шиє амуніцію для військових, хтось допомагає адаптуватися новим мешканцям, а хтось координує ці процеси.

Варте уваги Який поворот долі: хто став новим "смотрящим" Кремля за Донбасом

Центр спільних дій запустив спецпроєкт "Один одному", аби розповісти, як в українських громадах наближають перемогу. Другий епізод однойменного подкасту, де розповідаємо про Вишнівець, можна послухати тут.

Крім того, ми підготували текстовий репортаж про те, як вишнівчани роблять свій внесок у перемогу. З міркувань безпеки текст не містить конкретних адрес та описів локацій.

Штаб, у якому нові мешканці громади самі стають волонтерами

Коли Росія у лютому повномасштабно напала на Україну, Вишнівецька селищна рада, як і більшість органів місцевого самоврядування в тилу, створила гуманітарний штаб. Керувати ним запропонували Лесі Борсук.

Леся належить до того типу людей, які встигають всюди: і займатися з пластунами, і проводити заходи від місцевої громадської організації, а в минулому – ще й керувати місцевою школою. На момент вторгнення вона вже залишила роботу там, тому швидко погодилася на пропозицію, адже це була для неї можливість зайняти руки й голову.

Щодня протягом першого тижня після вторгнення я прокидалася з почуттям провини за те, що я лягаю спати у теплій, своїй домівці, що я можу поїсти, що я не чую звук сирен. Що ми з родиною не тікаємо в бомбосховище. Що ми просто живемо звичайним життям, окрім того, що переглядаємо новини і спостерігаємо, наскільки жахливі події відбуваються в нашій державі. Я постійно хотіла себе десь подіти,
– зізнається Леся.

Гуманітарний штаб став для неї таким місцем. Загалом у його роботі немає чогось унікального: волонтери отримують гуманітарну допомогу від місцевих мешканців та з-за кордону і надають її новим мешканцям, які приїхали у Вишнівець, рятуючись від війни. Частину засобів гігієни та продуктів, які можуть довго зберігатися, направляють військовим.

Однак цікаво те, що більшість волонтерів штабу – це люди, які самі нещодавно оселилися у Вишнівці та ближніх селах. Ще нещодавно вони самі мусили хапати найнеобхідніше, сідати в авто або евакуаційний вагон і їхати у невідомість, лишаючи позаду звичне життя. Кілька тижнів тому вони прийшли у цей штаб, щоб попросити про допомогу. А тепер допомагають іншим цю допомогу отримати.

Серед них – Наталя Бондар, двічі переселенка. У 2014-му їй вже довелося хапати речі, брати сина та їхати з рідного Луганська в Чернівці. Згодом вони перебралися до Києва, де її життя почало налагоджуватися. До 24 лютого.

Про головне Росія перекинула до незламної "Азовсталі" штурмові загони: що про це відомо 

У мене дежавю. Те ж саме, тільки дитина – вже військовий, і він на фронті. А виїхали з тією ж валізою, що й вісім років тому. А замість дитини забрала нашого кота,
– сумно посміхається Наталя.

Свого часу в Чернівцях вона долучалася до волонтерського руху. Тут, у Вишнівці, теж шукала можливості бути корисною. Помітила, що в гуманітарному штабі процеси ще не дуже налагоджені, й вирішила застосувати те, чого навчилася у Чернівцях.

"Навіть у найстрашніші часи треба висвітлювати, наводити лад. Тому ми тут застосували книжечки реєстрації (зошити, в які записують інформацію про внутрішньо переміщених осіб – 24 канал), розробили умови надання допомоги. Щоб допомога, яку надає штаб, розподілялася по-людськи. Якщо людина одна, то вона трошки менше отримує, ніж якщо люди виїхали сім'єю", – вважає Наталя.

Гуманітарний штаб став для неї місцем, де вона відчула себе корисною та й сама знайшла підтримку. Адже тут не лише видають продуктові набори чи прокладки. Кожен волонтер працює для того, щоб людина, яка звертається за допомогою, навіть далеко від дому могла відчути турботу і тепло.

Наприклад, 15-річна Аліна вчиться в училищі, але з початку повномасштабної війни замість пар щодня приходить у штаб і до кожного тут ставиться з безумовною любов'ю.

Коли ти розумієш, що хлопці зараз там воюють, а ти сидиш вдома… Ти теж хочеш допомогти. Хоч чимось маленьким, але ти можеш. І ти бачиш, як багато маленьких важливих справ роблять люди: хтось приносить банки, хтось робить закрутки, хтось ту банку підписує, хтось відвозить. І все воно важливе,
– каже Аліна.

Її "щось маленьке" – це поговорити з людиною, яка шукає підтримки, вислухати її історію, зробити їй каву. Маленьким міксером збити молочну пінку та викласти у формі сердечка, як у модних кав'ярнях.

Для Аліни, як і для інших волонтерів, ці люди – не "біженці", а такі ж українці, яким довелося залишити дім через Росію. І тому в штабі роблять все можливе, аби про них поспілкуватися.

Не пропустіть Чому українці мають забути про "хороших рускіх"

Рятівник із Вишнівця

Понад 5 мільйонів українців, більшість із яких – матері з дітьми, від початку повномасштабної війни виїхали з України. Але є й чимало тих, хто навпаки до вторгнення працював за кордоном, а тепер повернувся, аби бути корисним Україні тут.

Серед них – Віталій. Наприкінці лютого він приїхав з Польщі в рідний Вишнівець і тепер на власному авто їздить у гарячі точки й вивозить звідти людей.

Забираю всіх, кого можу. Там нереально просто всіх забрати. Там люди пішки йдуть, несуть дітей, замотаних у ковдрочки. Я просто собі їду на страх і ризик, бо хочу допомогти дітям. Шкода тих діток,
– каже Віталій впевнено, а в самого – сльози на очах.

Контакти людей, яких потрібно евакуювати, дають волонтери. Водій везе їх у Вишнівець або західніше. Багатьом допомагає дістатися польського кордону.

"Діти задоволені, сміються. Кажуть, що будуть мене пам'ятати все життя. Каже один хлопець: "Ти – мій рятівник". Вони зараз тут живуть. Файні хлопці", – посміхається Віталій.

А також перед кожною поїздкою він навідується у гуманітарний штаб, де волонтери завантажують його авто продуктами та засобами гігієни для тих людей, які поки не можуть виїхати з небезпечних регіонів.

Берці для війни замість черевиків для весілля

Підприємці Вишнівця також тримають свій фронт. Оскільки це селище здавна було краєм чоботарів, зараз тут розгорнули великий осередок із пошиття берців.

Серед майстрів, які організували цю справу – подружжя Людмили та Мирослава. Колись вони відклали взуттєву справу, натомість сконцентрувалися на торгівлі. Але зараз війна змусила їх згадати про своє ремесло.

Оскільки чимало підприємств, які виготовляли необхідні матеріали, розташовані у східних та південних регіонах України, через напад Росії вони змушені були призупинити роботу. Деякі з них зараз захоплені або взагалі зруйновані. Але чоботарі звернулися по допомогу до своїх давніх закордонних партнерів із Польщі та Туреччини, й ті її надали.

Берці шиють за собівартістю: у ціну закладають лише вартість матеріалів та зарплати майстрів, аби ті могли прогодувати сім'ю. І залишати цю справу наразі не збираються.

"Але краще б я робив туфлі для того, щоб люди одружувалися і процвітали, а не ті берці для такого горя. Краще б не було тієї війни зовсім",
– зізнається Мирослав.

Так люди, які до вторгнення продавали взуття на ринку і, здавалося б, мали думати лише категоріями прибутку, наразі відклали свої інтереси та почали працювати на волонтерській основі, аби допомогти армії перемогти.

Цікаво Україну важко чимось здивувати, але путінському Ріббентропу це вдалося

Волонтерство у перукарні

Не лише чоботарі підключилися до волонтерства у громаді. Із перших днів повномасштабної війни у Вишнівці безкоштовно стрижуть бійців тероборони, а також людей, які приїхали сюди після вторгнення. Робить це стилістка Ірина Міляк, яка переконана, що зараз не може бути чужої біди. Вона каже, що просто не змогла б брати гроші з людей, які нещодавно втратили свій дім.

"Дуже важко насправді обслуговувати людей, які приїхали у Вишнівець, бо це люди з іншою душею, з іншими емоціями. Якщо я можу десь пожартувати під час стрижки, то тут я дуже обережна. Багато хто з них втратив свою домівку, багато хто втратив своїх рідних. І люди приходять з цими емоціями до мене, сідають у крісло, і це важко. Коли в салоні лунають українські пісні, люди це слухають, ми занурюємося в ці емоції й просто плачемо, – зізнається дівчина.

Ірина планує відкрити у Вишнівці салон краси і взяти на роботу нових мешканців громади. Вона вже дізналася, що серед них є ті спеціалісти, які їй потрібні. Але якщо людина працювала в іншій сфері, але давно хотіла навчитися перукарської справи, дівчина теж готова їй допомогти. Для неї важливо, щоб нові мешканці громади заробляли гроші та були корисними на новому місці.

Самоінтеграція у громаду

Але нові мешканці громади й самостійно в неї інтегруються, до того ж – не лише у волонтерському штабі. Якщо запитати, хто проводить той чи інший захід у селищі, часто можна почути у відповідь: "внутрішньо переміщена особа" або "людина, яка нещодавно сюди приїхала".

Наприклад, у березні в селищі проводили толоку: прибрали територію навколо Вишнівецького палацу. Заступниця селищного голови Оксана Янкова розповідає, що ініціаторкою толоки стала саме нова мешканка Вишнівця. А місцева влада, зі свого боку, допомогла їй зібрати людей.

Також у Вишнівці є громадська організація "ЦВІТ". Її члени з початку повномасштабної війни вирішили проводити заходи для нових мешканців, аби допомогти їм інтегруватися в життя громади.

Але дивимося, що люди почали питатися: "Ви проводите заходи для нас, а чи не могли б ми провести щось для вас?". І тепер вони теж проводять заходи. Наприклад, один переселенець – член футбольної ліги. Він проводить футбольну секцію для наших діток. 14 чи 16 дітей вже має записаних. Також тимчасово переселена особа робить ранкові фітнес-тренування. Дуже приємно, бо ми не чекали. Ми думали, як на нас відреагують, чи не будемо ми надто наполегливі чи такі, що не на часі,
– зізнається голова організації Інна Довгалюк.

Наприклад, Ольга з Дніпропетровщини до вторгнення викладала українську мову й літературу в ліцеї. Жінка, в якої вона зупинилася зараз у Вишнівці, запропонувала їй провести урок української у громаді.

"Я одразу погодилася, тому що мені теж цікаво. Завжди новий досвід. Незважаючи на ці всі жахливі умови, в яких ми зараз, я думаю, що треба якось діяти. Цей урок – теж допомога людям для того, щоб покращився їхній настрій", – розповідає Ольга.

На заняття прийшли люди дуже різного віку: і школярі, і їхні батьки і навіть бабусі. Ольга запитувала в них, які асоціації в них викликає українська мова.

"Зараз на уроці звучало в людей таке слово: єдність. Що мова об'єднує. І я думаю, що в будь-який час це важливий захід, а зараз він був навіть необхідним", – вважає вона.

Актуальне Путін придумав нову тактику війни з Україною: навіщо йому "лягати під ніж"

Важливість кооперації

Війна принесла українцям дуже багато болю та фактично торкнулася кожного: комусь довелося залишати свій дім та їхати в невідомість, а чийсь родич пішов воювати в ЗСУ або тероборону. Але водночас такі обставини дуже згуртували українців. І у Вишнівці це дуже добре відчувається.

Волонтери, місцева влада, локальні підприємці та всі мешканці – нові й ті, які живуть тут десятиліттями – стали одним ефективним організмом. Усі вони допомагають один одному та військовим – кожен на своєму місці. Хтось для цього шиє берці, хтось проводить уроки української, а хтось – викладає пінку у формі сердечка в горнятку кави. Кожна ця дія наближає Україну до перемоги.

Якщо ваша громада така ж організована і готова поділитися своєю історією в цій війні, напишіть нам на фейсбук і ми розповімо про вас усій країні. Нехай ці історії надихають ваших сусідів знайти свою нішу допомоги сьогодні, а завтра стануть частиною новітньої історії нашої держави.

Важливе – мер Ірпеня розповів про жахи, які коїли окупанти в місті: дивіться відео