До перемир'я наш день починався з десятка ВОГів, – "Кузьмич" про удачу, ворога та війну в місті
Минулого тижня українці відзначали річницю визволення від російських терористичних збройних формувань селища Піски на Донеччині. Сьогодні населений пункт обороняють воїни 56 Окремої механізованої бригади Збройних Сил України.
Знамена бувають різні: маленькі та великі, офіційні та глибоко особисті, із підписами побратимів, які поруч і тих, кого зараз уже немає, заховані у дорожніх валізах, а за критичних обставин – на грудях під бронежилетом. Маленький синьо-жовтий прапорець, на зразок автомобільного, обвітрений та обмитий дощами, встановлений дбайливим бійцем так, щоби його прикривали від оптичних очей ворога крони дерев, став для нас справжнім світлим промінчиком сірого смертоносного світу. Посеред небезпечного шляху, відомого лише українським воїнам, на півдорозі до взводного опорного пункту, маленьке яскраве полотнище усміхалося й нагадувало: все буде добре!..
Читайте також: На землі, на воді і в повітрі: маневри бійців ООС: вражаючі фото
Нещодавно одну з найгарячіших точок російсько-української війни відвідав Командувач об'єднаних сил генерал-лейтенант Олександр Сирський. Те, що побачили під час перевірки бойових позицій не дало сісти за написання статті відразу. Настільки болючими були враження від зруйнованого селища і настільки сильними від спілкування з його героїчними оборонцями.
Цим матеріалом починаємо цикл матеріалів про чоловіків і жінок загартованих важкими боями, готових будь-якої миті дати жорстокий ближній стрілецький бій окупантам серед міських руїн та під акомпанемент вибухів, поміж осколками металу та каменю. Про незламних захисників маленького, але героїчного і дуже впертого, українського селища Піски.
Небезпечно – червона зона
До батальйонного командного пункту ще необхідно прямувати звивистими вуличками. По жахливій розбитій дорозі, на величезній, як для такої місцевості, швидкості. Інакше тут не їздять, адже ворог бачить і надмірна повільність може коштувати життя. Звикнувши до щоденної екстремальної еквілібристики фронтових водіїв-професіоналів, я уже збирався взятися міцніше лівою рукою за ручку автомобільної дверки, щоби на вибоїнах чіткіше і надійніше працювала фотокамерою. Але шлагбаум і таблички обабіч дороги змусили звернути увагу на інші приготування: "Небезпечно для життя", "Міни", "Червона зона". Само собою прийшло усвідомлення: війна починається уже тут. А для хлопців і дівчат, які тримають на своїх плечах цю часточку українського неба, тиловий блокпост – лише вхід у їхній світ смертоносної фронтової реальності. Світ, віддалений від бодай примарної безпеки кілометрами.
Командир батальйону "Кузьмич"
Командир батальйону "Кузьмич" / Фото автора
Про обстановку
Сьогодні вночі було тихо. Перша ніч перемир'я (Безстрокове "хлібне перемир'я" на Донбасі почало діяти
Про удачу
На війні велике значення має удача. Усі під Богом ходимо. Під час минулих ротацій бували різні випадки. Одна з позицій у полі поблизу Гнутового прийняла на себе три четвертих усього "важкого", що по нас прилітало. При цьому там не було жодного пораненого. Зате на сусідній позиції, добре обладнаній, з перекритими щілинами, бліндажами та всім необхідним хлопці викопали собі додатковий окоп. Під час обстрілу четверо бійців не добігли до капітальних укріплень рівно шість метрів. Вирішили перечекати обстріл у цьому окопчику. Прямим попаданням двох із них убило відразу. Третій помер дорогою. Одного мені вдалося довезти до госпіталю…
Коли під час вогневого контакту в зону осколочного ураження 120-міліметрової міни потрапили декілька бійців, ті, хто стріляв з коліна, отримали важкі поранення. Не всі вони вижили. Двоє людей, які вели вогонь з позиції стоячи у повен зріст, залишилися неушкодженими. Необхідно дбати про укриття, вести вогонь з максимально безпечних позицій. Але треба розуміти, що шукати закономірності – марна справа, їх просто немає. Це війна і тут можливо таке, у що ніколи не повірив би, але воно відбувається.
Кажуть, що снаряд в одну воронку двічі не влучає. Це неправда. Влучає і двічі, і тричі, і більше. Все залежить від випадку і від того, хто стріляє.
Як проходили змагання танкових екіпажів: Філія пекла на землі: "Пощастило, що ми усі залишилися цілі"
Про техніку
Наші механіки-водії та навідники добре володіють своїми бойовими машинами. Більшість техніки нова або з капітального ремонту. На полігоні Широкий Лан мали можливість наїздитися, настрілятися досхочу. Звичайно це не пройшло даремно. Хлопці розуміють, що мають сильну маневрену техніку, вивчили її можливості на рівні м'язової пам'яті. За рахунок бойового досвіду, часу на тренування та бойовому злагодженню розрахунки й екіпажі для противника при деякому збігу обставин приготували велику "несподіванку".
Про війну в місті
Наслідки війни / Фото автора
Бій у місті вважається одним з найважчих видів бою. Особовий склад батальйону пройшов довгий та тяжкий бойовий шлях (звільнення Маріуполя у 2014 році, смт Павлопіль у 2015 році, запеклі зіткнення під Маріуполем на Комінтернівському, Октябрському напрямках з 2015 по 2016 роки, жорстокі щоденні бої на "Промзоні" м. Авдіївка у 2017 році), а тому вміє на практиці вести бойові дії у будь-якій місцевості.
Зараз удосконалюємо навички при обороні населеного пункту Піски. У минулому році засоби масової інформації противника назвали нас "батальйоном спеціального призначення". Така оцінка противника дорогого коштує, хай так і буде, ми його не розчаруємо…
Про ворога
Вогневі бої у цих місцях мають свої особливості. Тут один підрозділ противника, а тут – інший. Одних ми називаємо по одному, других – по-іншому. За досвідом минулого року там непрогнозований противник. Один підрозділ міг стріляти коли завгодно, з чого завгодно. Як правило, під час роботи вони дуже рідко підтримують один одного. Це говорить про те, що командири різні. Якби був один командир і тут стояв один підрозділ – працювали б узгоджено. А так, стріляють одні по-своєму, інші – по-своєму. Ну і воюємо з одними так, з іншими – по-іншому. Бій правила визначить.
Про військовий професіоналізм
Стрільба з ПТРК, артилерійських засобів. Це все складно. Потрібні спеціальні навички, вміння, які відпрацьовуються і напрацьовуються не за день, не за місяць, не за рік. Артилерист узагалі вважається елітою сухопутних військ. Як правило, ці люди повинні дружити з математикою, знати скільки буде "два плюс два помножити на два", масу нюансів та деталей.
Тракториста можна посадити за штурвал БМП, але, знову ж таки, це буде просто водій. А водій-механік бойової машини – людина, що має вміти сама оцінювати обстановку на полі бою. Точно так само, як і командир. Одною БМП можна стільки "наїздити"! Але при умові, якщо діє грамотний навчений екіпаж. Механіку командир навіть команди може не давати. Наприклад БМП-1 зупинилася, постріл. Це ж іде як: коротка (зупинка – Прим. авт.), БМП-1 стріляє. Командир говорить: "вперед!". Якщо нормальний водій-механік – йому не треба говорити "вперед", вказувати напрямок руху, а просто – "коротка". Він знає, коли почув постріл необхідно одразу стартувати і рухатися від укриття до укриття відповідними, не завжди опрацьованими заздалегідь маршрутами. Наші екіпажі це знають, вміють та будуть діяти вправно при будь-яких змінах обстановки.
Про перемир'я
У людей високий бойовий дух. Військові підрозділи призначені для того, щоби воювати. Люди хочуть іти вперед, захищати від ворога територію. Проте накази, зокрема і стосовно режиму тиші, ми не лише виконуємо, але й сприймаємо абсолютно адекватно. Наші воїни – не діти, і розуміють, що війна – це свого роду теж політика, у якій далеко не все і не завжди вирішується шляхом стрільби. Ми не відповідаємо на дрібні провокації, що не становлять реальної небезпеки, максимально продуктивно використовуємо це відносне затишшя, у тому числі проводимо вогневу підготовку на полігоні неподалік. Інша справа, що розслаблятися тут не можна, зокрема і зараз. Крім того, надто дорого коштувала ця земля. Час покаже, як розвиватиметься ситуація.
Група на чолі з Командувачем попрямувала до опорних пунктів та позицій. Поки офіцери перевіряли свої оборонні питання, у кореспондентів був час поспілкуватися з воїнами, познімати гнітючу реальність фронтового селища. Зруйновані приміщення, згорілі машини, написи на стінах, залишені різними поколіннями за різних обставин.
Розбита російськими мінами і снарядами церква. Бойовики, що так хизуються своїм православ'ям, гатили по храму з усією пролетарською ненавистю. І тільки чудом на "покусаній" дзвіниці через зіяючі пробоїни від артилерійських снарядів та мінометних мін виглядає уцілілий важкий відлитий дзвін…
Все, що вціліло від "вірних православних" бойовиків / Фото автора
Напис "Грозний" на побитій крупними калібрами автобусній зупинці говорить про те, що колись тут, вірогідно, не обійшлося без кадирівців, чи, можливо – росіян, учасників чеченської війни. Хто б іще так назвав позицію? Через велику кількість ротацій у цьому місці історія напису загубилася і провідник її уже не знає.
На щастя, недовго бойовики господарювали на цих землях / Фото автора
У нього було нагальніше питання: провести нас в обхід мінних полів подалі від ворожих секторів обстрілу в місця, іще небезпечніші. А синьо-жовте полотнище українського прапора, цього разу – повнорозмірного – над потьмянілим від часу чорним написом "Грозний" промовисто свідчить: ким би не були російські окупанти, які утримували цю позицію – їх звідси вибили. І вибили назавжди. Тому що такі люди, як "Кузьмич" та його підлеглі, слів на вітер не кидають. Адже саме розумним, досвідченим та упертим, незалежно від статусів, звань і посад, належить повернути мирне небо над українським Донбасом і синьо-жовті прапори над Кримом!
Нескорені: Доля хоробрих – війна за мир: завоював золото на Іграх Героїв – і знову пішов на фронт