Чи потрібна Німеччині ядерна зброя та як це вплине на світ?

Зазвичай влітку в більшості ЗМІ світу настає так звана "літня дірка": коли читачі, радіослухачі та телеглядачи, а паче – політики та "селебрітіз" линуть на курорти в свої законні та жадані відпустки. Такий період (як правило – липень-серпень) журналісти називають "літньою діркою" та намагаються заповнити її всякою всячиною.

Читайте також: Лавров і Герасимов могли залякувати Меркель, – дипломат

Втім, цього літа інформаційної дірки, здається, не буде. Світ вирує подіями – не сказати, аби аж надто позитивними, але в будь-якому разі – актуальними та цікавими. Вони тримають аудиторію в напрузі й без всяких "відпускних" тем та хедлайнів. З одного боку, це добре, з іншого ж – можливо, й погано, бо ці новини – все гірші та гірші, й відпочити від них не вдається навіть у відпустці...

Світ збожеволів?

Взагалі, здається, що білий світ в 2018 році перетворився на якесь надто вже химерне місце. В Середземному морі щомісяця тонуть сотні біженців з Африки та Близького Сходу, а країни Євросоюзу з вогнем в очах дискутують, чи слід їх рятувати. В майже чверті держав-членів ЄС до урядів потрапили так звані "євроскептики" – ворожі самій ідеї західної демократії популісти, які нічого так не бажають, як розтягнути той ЄС на клапті.

А в США, в Білому домі, сидить президент, який спілкується з ближніми та дальніми за допомогою коротеньких повідомлень здебільшого лайливого характеру в Твіттері й який взагалі піддає сумніву весь післявоєнний світовий устрій – той самий устрій, який виплекали та підняли разом із союзниками саме США. Якийсь, бодай приблизний, план за політикою Дональда Трампа навряд чи зміг би прослідкувати навіть покійний Збігнєв Бжезінський, а от що таки можна побачити – так це величезну, просто-таки космічну самозакоханість. Недарма в одній із серій американського їдкого та дошкульного мультсеріалу "Сімпсони" донька головного героя Гомера Сімпсона, Ліза, каже батькові, який надимає щоки та маше руками юрбі народу: "Тату, припиняй копіювати Муссоліні!", а він здивовано відповідає: "Кого-кого? Я думав, я копіюю Трампа!".

Без сумніву, нинішні часи повні загроз та напруги. Але все ж таки – досі європейський континент залишається наймирнішим на планеті – попри навіть "гібридну" війну, яку розв'язала Росія проти України. Євросоюз, всупереч рожевим надіям російських "почвєнніков", аж ніяк не розвалюється. По Європі не марширують армії, які тільки й дивляться, що б таке відтяти в сусідів... якщо не мати на увазі "гібридну" російську армію. Бо вона й справді й лізе до сусідів, і відтинає.

Але донедавна європейців це не вельми лякало – навіть попри російську агресію в Україні, вони вважали, що це все – не їх справи. Як свого часу кинули на поталу російському ведмедеві Грузію та Молдову – так тепер, загалом, ставляться й до України: мовляв, ай-яй-яй, ми вам співчуваємо, але розбирайтеся якось самі. І щоб цивілізовано там, варвари ви такі-сякі! А нам, європейцям, це не вельми цікаво, бо ми, європейці, перебуваємо, зрештою, в НАТО – під надійним захистом американської зброї.

Аж раптом – Боже великий! – цей надійний захист раптом захитався. Слова 45-го скандального президента США Дональда Трампа, які він сказав під час останнього саміту НАТО в Брюселі, відчутно вразили не лише лідерів країн та урядів ЄС – їх почули всі європейці. Слова про те, що "Америка може зайнятися й власними справами, не обтяжуючи себе захистом європейських союзників". Слова про те, що, мовляв, яка-небудь Чорногорія, де, як вважає Трамп, "живуть дуже войовничі люди", САМА НАПАДЕ на Росію (нагадаємо, що, за статистикою, на кінець 2017 року в Чорногорії проживали 642 тисяч 550 мешканців), то нема чого влазити в Третю Світову, аби захистити її, як того вимагає Статут НАТО.

Дональд Трамп

Здаватися чи ще ні?

Ці слова справді породили в Європі болюче відлуння. Політики й політологи, телеведучі та пересічні європейці сперечаються тепер між собою так, що аж гай гуде: що робити європейським країнам в тому випадку, якщо Америка покине Північно-Атлантичний Альянс? Раптом всі – навіть найбезпечніші – згадали, що на східних кордонах стоїть немаленька така собі російська армія, відома тим, що її вже вчетверте (Вірменія, Молдова, Грузія, Україна) за останні двадцять п'ять років якісь руськайизичні жителі сусідніх країн просять допомогти та "ввєсті вайска", і раптом ті сусідні країни гублять немаленькі частини власних територій та поринають у бойові дії.

Загалом, дискусія про те, що робити, визначила дві основні думки. Першу захищають, як це не дивно, люди, які, здавалося б, ні в чому між собою згодними бути не можуть: крайні ліві (комуністи, соціалісти – неважливо, як вони себе називають) та крайні праві (знову ж таки: неонацисти, праві популісти – один чорт). Обидві ці течії згодні між собою, що треба вклонитися Путіну, визнати його новим захисником (читай – хазяїном) Європи та й жити під його могутньою ботоксною руцею й далі, спокійно та весело, на повні груди дихаючи російським газом. Як він сам планував: від Лісабона до Владивостока.

Читайте також: КНДР і далі працює над балістичними ракетами, – ЗМІ

Друга теза виглядає так: що ж, якщо вже американці нас можуть покинути, якщо впевненість в них похитнулася – слід подбати самим про власну безпеку. Витратити побільше грошей (а з грошима в Євросоюзу, як і раніш – все тьху-тьху, фінансова криза 2008 року вже давно минулася), озброїти побільше батальйонів та ще, може, створити, врешті-решт, спільну європейську армію, розмови про яку точаться вже більш, ніж два десятиліття.

А от професор Боннського університету, відомий німецький політолог Крістіан Хаке, пішов ще далі. Він написав велику статтю для одного з ведучих німецьких видань, газети "Die Welt", в якій обґрунтував необхідність ядерного озброєння Бундесверу. Атомні боєголовки для армії та Люфтваффе – на його думку, в нинішній ситуації це стало не просто можливо, а необхідно.

За його твердженням, можливий "відступ" американців від своїх зобов'язань в сфері безпеки вимагає подбати про достойну компенсацію. Раніш, пише Крістіан Хаке, Центральну та Західну Європу захищала американська "ядерна парасолька", але нині, спостерігаючи чергові вибрики Дональда Трампа, можна легко уявити собі, що США ту "парасольку" в будь-яку секунду може й "скласти".

Кого врятує "бундесбомба"?

Що ж, в одному Хаке має стовідсоткову рацію: європейцям й справді слід добряче замислитися про власну безпеку, та ще й таку, яка буде створена власними руками. Оборонна політика має бути модифікована – можливо, було б непогано замислитися з цього приводу, як краще та ефективніше допомогти тим, що вже зараз веде бій проти агресора, який досі вважався в Євросоюзі хіба що "потенційним" – проти Росії. Можливо, є сенс витратити додаткові кошти на власні армії та на власну сучасну, високотехнологічну зброю. Якщо в надійності американського союзника з‘явились бодай найменші сумніви – слід зменшувати тотальну наразі залежність від США в справах власної безпеки.

Але, чи слід робити це за допомоги ядерного озброєння? Загалом, для європейців ті бомби та ракети – не така вже й новина: свої ядерні війська мають, скажімо, Франція та Велика Британія. Та ж Німеччина, з економічної та технічної точки зору, може завести собі чималий ядерний потенціал – вона його витримає, на відміну від сучасної України, яка має, щоправда, технічну можливість для створення власної "козацької бомби", а от економічний потенціал – навряд чи.

Тим не менш, на думку опонентів професора Хаке (а опонують йому нині деякі провідні німецькі ЗМІ), Німеччині слід думати насамперед, не про ядерну зброю, а про євроінтеграцію.

Чарівне слово звучить так: Європа, – пише, наприклад, видання Huftington Post, – Наші діти та онуки ніколи не пробачили б нам, якщо ми від страху перед майбутнім раптом почнемо повторювати помилки минулого. Наприклад – що кожна нація озброюється сама й викликає через це недовіру сусідніх країн.

Цікавий, емоційний аргумент, який не враховує того факту, що у двох "сусідніх країн" – Франції та Великої Британії – є їх власні ядерні ракети й ні в кого вони через це недовіри не викликають.

Читайте також: Прогрес у ядерному роззброєнні КНДР – нульовий, – Der Spiegel

До слова – цей аргумент звучить подекуди й у дискусії про можливе атомне озброєння для України: мовляв, чим ми озброєніші – тим більш недовіри ми викликаємо в сусідів. Що ж, ото були ми зовсім неозброєні: армія гола-боса, атомну зброю віддали. Й східний сусід просто просякся довірою до нас – він твердо повірив у те, що може відтяти в України Крим та завести війська на Донбас, і українці мирно це проковтнуть. Бо відповісти нічим.

Втім, з Німеччиною – справа трохи інша. ФРН, як відомо, є учасницею Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї й загальнонаціональна дискусія щодо того, дотримуватися чи не дотримуватися цієї угоди, справді може зашкодити міжнародному іміджу країни. Зрештою, Німеччина ні з ким не підписувала ніяких Будапештських меморандумів, віддаючи свої ядерні ракети в обмін на обіцянки-цяцянки, які в наші часи й справді проявили себе, як "дурневі радість". Окрім того, в Німеччини є власна, вкрай важка історія, через яку на неї косо дивилися ще в 1990 році, коли об'єдналися в єдину державу ФРН та НДР. Тому й слідство цього об'єднання – а саме, лідерство Німеччини в загальноєвропейській економіці – ще й досі сприймається деякими європейцями в якості "реваншистської політики". Можна собі уявити, як відреагують ці люди на появу в німців "бундесбомби".

Чи потрібна Німеччині ядерна зброя?

Парад озброєнь

Скоріш за все, така поява стала б лише початком, поштовхом для цілої низки подій. Скажімо – прагнення поляків та угорців (а може, ще й італійців з греками) долучитися до "ядерного клубу". А тоді вже – шлях відкритий: можуть запасатися ядерною зброєю хоч та ж "войовнича"! Чорногорія, а хоч Монако з Люксембургом та Сан-Маріно, чом би й ні?

Окрім того, зважаючи на стрімку зміну, власне, німецького політичного ландшафту, слід задуматися: а що, як завтра до федерального уряду Німеччини потрапить якась собі вересклива "Альтернатива для Німеччини" (AfD) з її уявами про те, що слід і чого не слід робити? Чи правда європейські сусіди ФРН так вже бажали б, аби який-небудь праворадикальний політик раптом отримав бодай видалений, але все ж таки доступ до "кнопки"?

Історія вчить, що атомна зброя, один раз з'явившись в тієї чи іншої країни, вже більш нікуди не зникає. Виключеннями з цього правила є хіба що Україна та Казахстан – вони знищили або віддали Росії власні ракети... й потерпають тепер через це. Навряд чи, дивлячись на те, як Росія анексує Крим та пережовує Донбас, знайдеться в світі бодай одна держава, яка б добровільно розпрощалася б з власними ядерними боєголовками. Тому, якщо одного дня Німеччина й справді розробить чи купить власну ядерну зброю, вона від неї вже ніколи не відмовиться. Можливо, це погано.

А можливо – це добре. Позаяк ядерна зброя – це зброя стримування, принаймні, поки в когось ще в світі вона теж є. Зрештою, відомо, що в 2014-му, під час загарбання Криму, Путін погрожував Заходові ядерним арсеналом. І хто знає – чи не застосував би він його, якби знав, що з іншого боку такої зброї ні в кого нема? Але в цьому випадку, певно, мають рацію й опоненти Крістіана Хаке: якщо вже ядерна зброя – то не національна, а європейська. Під єдиним командуванням, з однією "кнопкою". Можливо, до "бундесбомби" ні Німеччина, ані Євросоюз ще не доросли, а от до "євроармії" вже точно дозріли.

Читайте також: Путін "купив" Трампа темою скорочення ядерного озброєння, – дипломат