Публічне приниження Пригожина: чому Путін врятував Шойгу з Герасимовим і почав топити Суровікіна

Гучне та публічне пониження генерала Суровікіна з посади очільника російського угруповання військ в Україні зовсім не випадково співпало з цілою низкою подій на Донбасі. Провал Євгена Пригожина на бахмутському напрямку представники російської міноборони вдало використали для повернення своїх позицій у Кремлі.

Дивіться також Глузування та некомпетентність: як у Bloomberg та NYT оцінили заміну Суровікіна на Герасимова

При цьому топити путінського кухаря у Москві відтепер будуть із потрійною силою – аби у подальшому ніяких мрій про захоплення влади у того не виникало.

ФСБшники гризуться з армійцями

Наслідки чергової перестановки ліжок у російському борделі неможливо оцінювати без аналізу того, як саме сирійський м'ясник Суровікін з'явився у кріслі командувача окупаційними силами.

На початку повномасштабного вторгнення кремлівські фанерні генерали оцінювали можливості власної армії та інших підрозділів як неймовірно готовими до підкорення України. Представники ФСБшної вежі Кремля свідчили Путіну у тому, що готовність нашої держави до опору є низькою, а міноборонівські холуї розписувалися у силі всіх армійських угруповань. При цьому якогось дуже жорсткого протистояння між цими кланами майже не було, бо з 2014-го року вони досягли балансу та поділили всі корупційні ринки. Ба більше, ці два відомства ворогували з Росгвардією загалом та з із кадировцями зокрема, що чітко відобразилося під час спроб атакувати Київ: ФСБшники активно ділилися геолокаціями найманців чеченського Іуди з українськими спецслужбами, а генерали міноборони посилали внутрішні війська на забій прориватися до української столиці з щитами та кийками.

Росгвардійців відправляли на забій цілком свідомо / Фото "Радіо Свобода"

Здавалося б, і російська служба безпеки, і все керівництво мінвбивства зацікавлені у знищенні своїх конкурентів в обличчі Золотова, а також у захопленні України для отримання можливостей більше красти вже з урахуванням нових ринків. Втім, не сталося як гадалося.

Окупаційні сили отримали гідний опір та зазнали нищівної поразки на першому етапі великої війни, через що між ними й почалася кривава гризня.

Взаємні звинувачення один одного у провалах, а також необхідність обрати винного у поразках призвели до того, що між Шойгу та його підлеглими, а також ФСБшниками почалася велика міжусобиця.

Першими її проявами можна назвати зміцнення ниття Стрєлкова-Гіркіна із критикою Путіна та всіх фанерних генералів. Мовляв, якби фюрер не слухав ряжених героїв колчаковських фронтів, Україну б вже захопили, а так – впевнено йдемо до поразки.

Гіркін – речник силової структури ФСБ / Фото із фейсбука Дениса Казанського

А от у подальшому на горизонті з'явилася фігура Пригожина, зірка якого швидко спалахнула та найближчим часом може так само стрімко загаснути.

Кухар Путіна, що є креатурою ФСБшників, на початку повномасштабної війни був далеко не останньою людиною у Росії, однак до серйозної участі у бойових діях в Україні його найманців не допускали – певні підряди виконували лише окремі загони еліти "вагнерівців". Коли ж усім стало зрозуміло, що для хоч якогось успіху на фронтах росіянам потрібні взагалі всі наявні сили, бійців Пригожина й почали залучати все більше й більше, а його політичний вплив зростав неймовірно швидко.

Пригожин на певний час став креатурою ФСБ на місце Шойгу / Фото з російських пропагандистських сайтів

Кулуарна боротьба, доноси Путіну та критика Шойгу з його оточенням у купі з численними "жестами доброї волі" принесли ФСБшникам свої плоди. Власник кишенькової армії почав відігравати у війні значиму роль, отримав доступ до безмежних людських ресурсів, авіації та бронетехніки. Паралельно із цим зростали його політичні амбіції. Він та його куратори мріяли перехопити керівництво міноборони та остаточно розправитися зі своїми конкуретнами або ж навіть посунути Путіна у потрібний момент. До цього клану, який, здавалося, ось-ось вийде переможцем у кулуарній війні, примкнули Кадиров, деякі незадоволені Кремлем олігархи, а також дрібні фігури типу Пушиліна.

Судячи з усього, остаточно довіру бункерного до Шойгу, Герасимова, Лапіна та інших переоцінених фельдмаршалів підірвав масштабний контрнаступ ЗСУ на Харківщині, коли росіяни за кілька діб втратили величезну територію, яку захоплювали багато місяців. Крім того, прорив Сил оборони України на цьому напрямку помножив вологі мрії окупантів швидко вийти на кордони Донеччини на нуль.

Звільнення Харківщини поклало край на сподівання рашистів захопити північну Донеччину / Фото Defence Express

Відчуваючи слабкість опонентів, ФСБшні генерали діяли у кабінетах, а Пригожин та Кадиров виплескували гнів на міноборонівських посіпак у публічній площині. Саме це призвело до того, що у борделі атакуючої сторони у черговий раз переставили ліжка.

Так з-під присипаних сирійським піском бомбардувальників виліз Суровікін. Генерал, який має вкрай тісні зв'язки із російськими спецслужбами. М'ясник, що запам'ятався нищівною боротьбою з цивільним населенням Сирії, а також масштабними розпилами грошей разом із "вагнерівцями" під час тієї операції.

Суровікін лише допоміг Україні зміцнитися

Призначення Суровікіна на посаду керівника російських угруповань одразу ж розпіарили у всіх російських ЗМІ. Особливо у підконтрольних ФСБ та особисто Пригожину. Мовляв, ось тепер станеться той самий удар по центрах прийняття рішень, Росія швидко переможе, а всі адепти СРСР зможуть злитися у патріотичному поцілунку під крики "Гойда!"

На кілька місяців ФСБшники отримали змогу командувати "парадом" окупаційних військ, а Суровікін одразу прийнявся реалізовувати нову тактику війни проти України.

Користуючись наявністю у Росії чималої кількості ракет, він першим кроком віддав наказ занурити нашу країну у темряву та завдати удари по енергетичній системі. Втім, паралельно з цим йому довелося одразу ж анонсувати "прийняття важких рішень" на Херсонщині.

Після призначення Суровікіна росіянам довелося майже одразу тікати з правобережжя Херсонщини / Скриншот InformNapalm

І доки пілоти стратегічної авіації демонстрували свою вправність по боротьбі із трансформаторами та павербанками, на фронтах у росіян продовжувало не складатися. Під тиском ЗСУ окупанти втекли з Херсона та отримали по обличчю на Луганщині, ледве зумівши зупинити просування українських захисників завдяки навалі чмобіків. У цей же час ватажок вагнерівців Пригожин став керівником фактично єдиного угруповання, яке могло продемонструвати Кремлю хоч якесь просування на лінії фронту.

Завдяки загороджувальним загонам, величезної концентрації артилерії та нескінченним запасам "гарматного м'яса", очільник групи "Вагнера" на короткий час став символом могутності Росії. Промінцем надії загарбників на перемогу на фоні відсталих фанерних генералів із їх недолугими потугами принести Путіну військові здобутки. Він взяв на себе гарантії за дуже короткий термін захопити Бахмут, обіцяв вийти на кордони Донбасу, а паралельно з цим почав готуватися до можливого путчу у Москві.

Пригожин прокладав собі політичний шлях до Кремля завдяки навалі зеків на Бахмут / Фото "Цензор.НЕТ"

Втім, ФСБшники не врахували, що Путін панічно боїться опозиції. Не тієї, що втекла з Росії та щось там розповідає про необхідність зберегти їх країну, а справжньої доморощеної, з авіацією, артилерією та великою кількістю відданих найманців. І диктатор хоч і відкинув свого друга Шойгу куди подалі, остаточно від його впливу не позбувся.

Неймовірно героїчні дії бахмутського гарнізону, десятки тисяч загиблих із російського боку, а також фінт зі скороченням підвезення боєприпасів для "вагнерівців" неабияк підрізали Пригожину крила. До того ж тактика Суровікіна не просто не принесла росіянам бажаного результату, а подіяла рівно навпаки.

Якщо на початку своєї кар'єри "Генерал Армагедон" протидіяв країні без сучасних систем ППО, важкої бронетехніки та із достатньо млявою підтримкою країн Заходу, наприкінці свого феєричного керування завдяки показовій війні із цивільним населенням він отримав супротивника із NASAMS, Iris-T, Crotale, Gepard та гарантіями на щонайменше дві батареї Patriot. Ба більше, ще й ракетні запаси орди зменшилися подекуди до критичних показників.

Відверто терористична тактика Суровікіна не зламала Україну, але докорінно посилила її озброєння / Фото ДСНС України у Києві

Крім того, саме дії Суровікіна зміцнили коаліцію цивілізованих країн та прискорили прийняття рішення про забезпечення ЗСУ новітніми БМП та танками. Словом, таких аргументів для наших дипломатів по зміцненню України не надав жоден із російських генералів. 

Пригожинське військо можуть добивати до повного розвалу

У купі з провалом на чи не єдиному перспективному для росіян напрямку, ці факти й стали для Кремля вирішальними на цьому етапі війни. Саме через це Путін і вирішив присадити знахабнілих ФСБшників та дістати зі своєї скрині нафталінових Шойгу, Лапіна та Герасимова. А ті почали діяти ще до оголошення нових-старих призначень.

До речі У Генштабі відреагували на заміну Суровікіна на Герасимова

Спроби Пригожина врятувати ситуацію та здобути хоч якусь перемогу, зрив цими діями "рішучого наступу" на Бахмут закінчилися тим, що "вагнерівці" насправді зайшли у Соледар. Втім, замість того, щоб відправити свіжі сили чмобіків та десантників у наступ на сусідній ділянці фронту, міноборонівські посадовці вирішили спробувати оточити місто. І таким чином зеки та найманці Пригожина опинилися у пастці: з одного боку їм протидіють Сили оборони України, а з флангів та позаду перебувають армійці, які навряд дадуть своїм ворогам змогу відступити у разі чого.

То ж фактично станом на 12 січня у Соледарі відбувається планове перемелювання загонів групи "Вагнера", що може закінчитися навіть припиненням її існування.

Крім того, у Кремлі почали підсилювати інші приватні військові компанії – аби у подальшому не концентрувати серйозну силу в одних руках.

Чи принесе полководець Герасимов перемогу Путіну?

Той факт, що група Шойгу повернула собі одноосібне керування окупаційними військами, може означати як перехід Росії до нової тактики війни, так і збереження наявної.

Абсолютно точно можна стверджувати лише одне: за будь-якого командувача окупанти й надалі робитимуть ставку на закидання Сил оборони України "гарматним м'ясом". Із технікою, без неї, із гвинтівками чи виключно з гранатами або штик-ножами, загарбники намагатимуться хоча б вийти на кордони Донбасу. Бо Росії потрібні перемоги, а їх як таких немає.

Герасимов і Шойгу знову на коні. А Пригожин – під конем / Фото з російських пропагандистських сайтів

Звісно, ймовірно, що саме за час керування Герасимовим путінська орда спробує знову атакувати Київ чи навіть сунеться на Волинь. Або ж взагалі спробує повторити свої минулорічні досягнення від 24 лютого та задіє всі свої можливості для наступу зі всіх боків. Ім'я людини, яка керуватиме зведеним угрупованням ЗС Росії, найманцями, Росгвардійцями та зеками тут взагалі не важливе. Тим паче, що всі, хто зараз очолюватиме контингент вторгнення, вже керували ним раніше. То ж, судячи з усього, у Путіна банально немає альтернативи тим фігурам, які вже колись демонстрували йому свої недолугі здібності.

А от чим закінчиться чвара між ФСБшниками та іншими вежами Кремля – питання набагато більш цікаве. Бо коли вже здавалося, що Шойгу та його оточення вже остаточно зникають, виявилося, що внутрішні розбірки у російській верхівці лише тільки посилюються. Тому спостерігати за тим, до якої партії перебігатиме Путін у випадку появи нових кандидатур, що будуть здатні перехопити у нього владу, буде дуже й дуже весело. А ще більш захоплюючими будуть дії Пушиліна, який майже повністю "ліг" під Пригожина та Кадирова, а тепер муситиме плазувати перед новими кураторами Донбасу для збереження свого життя.