Про навчання в Японії, ліки проти раку, повернення в Україну: інтерв'ю з юним українським генієм

Зараз юний науковець зі Львова навчається на міжнародній програмі у Японії, цікавиться ще й медициною, отримує стипендію та після випуску може вступати в найпрестижніші університети світу. Однак він прагне повернутися до України, аби використовувати свої знання та здібності на благо нашої держави. 

Цікаво "Російською нас знищують": інтерв'ю з Артуром Пройдаковим про українізацію, школу та виїзд учнів

І ця історія – не лише про юного генія, а й про покоління українських підлітків, які набувають неоціненного для нашої країни досвіду. 

В інтерв'ю 24 Каналу до Дня науки Дарій Кузьмінський розповів про чотири свої роботи – переможниці на світових конкурсах у Хорватії, Польщі та Тунісі; враження від життя у Японії; міжнародний досвід навчання та реалізації проєктів; важливість вивчення мов та навчання в Малій академії наук. Також він розповів про те, чи можливо винайти ефективні ліки проти раку та чому українська молодь має обов'язково повертатися в Україну. 

"З цим дипломом можу вступати в Гарвард та Оксфорд"

З чого почалось ваше зацікавлення наукою? 

Наукою я почав цікавитися ще в п'ятому класі. Тоді мама завела мене у Львівську обласну Малу академію наук на курси хімії, біології, математики та фізики. І я відразу відчув різницю зі звичайними уроками, бо ми почали втілювати у життя різні експерименти. Там у мене і зародилася любов до науки. 

У МАН я вивчав хімію, біологію, а згодом і  медицину, з якою планую пов'язати майбутнє. Саме ті мої чотири роботи-проєкти, з якими я перемагав за кордоном, були зі сфери природних наук. Також вони дали змогу мені їздити за кордон на різні конференції, конкурси, вдосконалити навички спілкування, презентації проєктів тощо. І саме ця діяльність у МАН допомогла мені отримати стипендію Tokarev Foundation і потрапити у Міжнародну школу.  

Яку освіту здобуваєте в Японії нині?

В Україні я закінчив 11 клас, склав НМТ. Тут знову навчаюся в 11 класі й наступного року буду вже у 12. Здобуду два дипломи: один японський про завершення старшої школи, інший – про навчання на міжнародному бакалавраті, диплом IB. Останній насправді дуже цінний. Він відчиняє двері у престижні університети. Навіть можу опісля вступати в Гарвард, Оксфорд. Це диплом про закінчення старшої школи, програми тривалістю два роки.  

"Англійська – це база й основа комунікацій"

Які предмети вивчаєте? Чи дружите з гуманітарними науками?  

Програма IB передбачає вивчення предметів зі шести груп. Перша група – це мова, якою ми спілкуємося. Я вибрав англійську. Друга – це мова, яку ми не знаємо взагалі або знаємо на нижчому рівні. Я обрав вивчення іспанської з нуля. Це зовсім не простий предмет, але водночас доволі цікавий. Тим паче у кампусі я можу практикувати мовні навички, бо маю дуже багато іспаномовних друзів. До речі, якщо порівняти німецьку та іспанську мови, для мене німецька є більш впорядкованою, має менше винятків. Третя група – це природничі науки. Четверта – гуманітарні. Тут я обрав глобальну політику. І цей предмет доволі цікавий: допомагає орієнтуватися у світових процесах.

Чому для молоді так важливо вивчати іноземні мови?

Англійська – це основа комунікацій. Але, окрім англійської, корисно знати інші мови. Я трохи вчив німецьку. Нині на IB вивчаю ще іспанську. Але загалом тут навчаюся англійською (для носіїв). Тому підліткам раджу починати вчити англійську якомога скоріше. Тим паче що сьогодні є дуже багато саме безоплатних можливостей. Навіть у школі можна прекрасно вивчити англійську мову. Можете починати з фільмів на Netflix, YouTube. Я так і робив. Це допомагає адаптуватися до розмовної мови. Адже за кордоном, на мою думку, найскладніший момент – це розмовна мова. У Британії можна взагалі не зрозуміти жодного слова, якщо розмовляти тією англійською мовою, якої навчають у школі.

А як у вас із балансом між життям і наукою? Чи вдається знаходити час на юнацьке життя, друзів, хобі?

Спочатку було нелегко. Тоді здавалося, зважаючи на те, що тут набагато сильніший акцент на науки, що часу ні на що інше, окрім навчання, не буде. Але це доволі швидко змінилося. Зараз я спокійно знаходжу час на друзів. Дружу не лише з японцями – тут багато американців та європейців, зокрема литовців, латвійців, поляків. Загалом у кампусі, де я мешкаю, – студенти близько 80 національностей, тому друзі в мене тут звідусіль. Куди б я не захотів поїхати, в мене буде хтось, хто зможе мене прихистити. Перед фінальними екзаменами ми тонемо в науці, а так навіть ходимо у різні походи, на екскурсії, можемо поїхати у Токіо. Також записуємося у клуби за інтересами. Для мене методом відпочинку є фотографія.

Дарій Кузьмінський / Фото хлопця, надане 24 Каналу

"Воєнні конфлікти та серйозні кризи відбуваються у різних куточках світу"

Знаю, що ви їздили до Таїланду та навчали дітей-біженців. Як це вплинуло на вас та чи змінило розуміння власної місії?

Одним з елементів програми IB є залучення до певного проєкту. Мій зосереджений саме на донації крові та першій домедичній допомозі. У першому семестрі ми організували курс першої тематичної допомоги для всієї школи. Згодом знайшли школу в Таїланді, яка насправді є більше прихистком для жінок та дітей – біженців із М'янми. З 2017 року там дуже складна ситуація. Чимало людей стали біженцями, і їхні діти в інших країнах не можуть ходити до звичайної школи. Тому їх навчають волонтери. Ми навчали дітей елементарної гігієни, першої домедичної допомоги. І англійської мови. Вони мають напрочуд гарну англійську мову – ми цього не очікували. Діти віком 7 – 8 років розуміли, про що ми говоримо.  

Дарій Кузьмінський / Фото хлопця, надане 24 Каналу

Загалом ця місія ще більше допомогла зрозуміти масштаб того, що відбувається у світі. Зокрема, зрозуміти, що воєнні конфлікти та серйозні кризи відбуваються у різних куточках світу. І ти як українець, якого планують вигнати з твоєї країни, відчуваєш це зовсім інакше. І це мотивує допомагати якомога більшій кількості людей.

"Дуже важливо, що можна обирати предмети для навчання"

Поділіться власними спостереженнями: чим відрізняється українська та японська системи освіти? Що могла б запозичити наша країна?  

Я навчаюся тут на міжнародному бакалавраті. Цю програму  використовують у багатьох школах по всьому світові. Вона дуже відрізняється від української, і в кращий бік. Найбільше відмінність – у кількості есе, які нас змушують писати. Тут всі гуманітарні предмети побудовані на есе. Мій екзамен з англійської мови буде таким: мені запропонують якийсь уривок тексту – з реклами чи комікс, наприклад, – і скажуть ідентифікувати різні авторські прийоми, засоби та проаналізувати, який це має вплив на читача і чому. 

Тобто абсолютно в кожній сфері, на  кожному предметі нас вчать аналізувати. А з природних наук тут дуже багато лабораторних робіт. В українській школі нас просто змушують вивчити теорію, а результат кращий, коли ти вчишся аналізувати.

Також дуже важливо, що можна обирати предмети для навчання. Скоро в нас таке має бути у старшій школі. І це неймовірно важливий аспект, адже немає сенсу змушувати когось вчити те, що він ніколи не буде в житті використовувати. У мене в українській школі було 19 – 20 предметів. У жодному ми не заглиблювалися в теорію чи практику так, як тут, де в мене шість предметів. До того ж тут їх я сам свідомо вибрав.

Читайте Учні мають бути в некомфортних умовах, а вища освіта – дорогою, – інтерв'ю з найкращим учителем

Чи часто задають домашні завдання?

Домашніх завдань у нас дуже небагато. І здебільшого ніхто не перевіряє їхнє виконання. Але це підготовка до річної наукової перевірки з кожного предмета. А от есе, презентації всі перевіряють на будь-який чинник штучного інтелекту. Якщо знаходять, змушують повністю переписати роботу. З цим тут строго. Хоча нас і вчать використовувати ШІ в різних ситуаціях. Зокрема, щоб знайти чи проаналізувати певну інформацію.

"До 2022 року в Японії навіть ніхто б не знав, що таке Україна"

Чим вас найбільше вразила Японія?

Найбільше мене вразило те, що Японія – це не тільки про Токіо, про Осаку, тобто про великі міста. Японія – це і неймовірна природа. Я живу доволі далеко від Токіо, майже у лісі, біля підніжжя вулкана, тож ми ходимо у походи, їздимо по заповідниках. Плануємо, до речі, похід на Фуджі (найвища гора та чинний базальтовий стратовулкан в Японії, – 24 Канал).

Що японці знають про Україну? Чи знають звичайні громадяни про війну в нашій державі? 

Японці знають про війну в Україні. Але рівень ознайомлення значно нижчий ніж у Європі. Відстань між країнами також на це впливає. Думаю, до 2022 року тут навіть ніхто б не знав, що таке Україна. А про те, що війна в нас тривала з 2014 року, про анексований Крим і поготів… Вони знають, що Україна захищає правильні цінності, а Росія напала незаконно і безпідставно. Просто не зовсім розуміють контекст. Біженців з України тут, до речі, не так багато. Спочатку було десь 2200. Близько 800 з них повернулися додому.

"Поїзди тут не запізнюються ні на хвилину"

Які новації, побачені у Японії, ви хотіли б перенести в Україну? Чи це можливо сьогодні, на вашу думку?

Чомусь серед українців побутує стереотип, що Японія – це країна, яка вже на 200 років попереду. Але якщо від'їхати від Токіо, то можна зрозуміти, що Україна не є настільки позаду. У нас, наприклад, доволі розвинена банківська система, зокрема Дія. Для них це щось з іншого світу. Тут все тримається на готівці. Є багато магазинів, в яких ти можеш оплатити товари лише готівкою. У всіх потягах видають паперовий квиток, щоб ти його закомпостував. 

До речі, система транспорту тут неймовірно сильно розвинена. Хотілося б мати в нас таку систему, щоб з Києва до Львова можна було заїхати за дві години. Поїзди тут не запізнюються ні на хвилину. Навіть у селах. Це теж дуже дивує. За хвилину запізнення вони ледь не на колінах просять вибачення. Японці також планують запустити поїзди, які будуть їздити зі швидкістю 600 кілометрів на годину. 

За годину можна проїхати пів Японії. Але для цього треба буде за готівку купити паперовий квиток. І цей контраст дивує.

Усе ж більшість японців обирає саме поїзд, бо це вийде швидше, ніж літаком. Квиток на швидкісний поїзд, наприклад, на відстань 150 кілометрів, коштує тут близько 1,5 тисячі гривень. Можна їхати й автобусом, але це довше, хоча й дешевше.

Швидкісні японські поїзди / Фото з Вікіпедії 

У медицині також тут – великий прогрес. Навіть наші українські медики приїжджали сюди вчитися. Якщо чесно, то система охорони здоров'я мені подобається більше тут. Вони допомагають, але не спішать. Тобто, якщо не бачать потреби втручатися в організм, не робитимуть цього. Приватна медицина, до речі, тут доволі доступна. Мені вже 18 років, тому я плачу тільки 30% від загальної суми – як для учня чи студента. Загалом і для жителів тут медицина доступна. Тож японці не нехтують своїм здоров'ям.

До речі, тут дуже велике табу на розмову про те, яка в тебе зарплата. Також якщо говорити про культурний аспект, то японці не змушують іншу державу або організацію до співпраці, вони їх заохочують.

Що загалом вас вразило у житті та людях в Азії та що з цього варто перейняти українцям? 

Їхня культура спілкування вразила з перших годин перебування. Вони дуже обережні та ввічливі. Я не зустрічав японця, який би кричав. Звичайно, є винятки, але саме таку культуру спілкування я хотів би бачити у Європі.

"Досліджували препарати, які можна застосовувати для лікування раку"

Повертаємось до ваших наукових досягнень. Розкажіть про свої основні проєкти. Чи пов'язані вони з вашими перемогами на міжнародних конкурсах? Чим вони будуть корисні Україні та світові? 

Протягом останніх років я досліджував протиракові сполуки. Цей проєкт презентував у Тунісі. Мені дуже сильно пощастило знайти наукову керівницю в ЛНУ імені Івана Франка. З нею ми досліджували різні види препаратів, які в майбутньому можна було б застосовувати для лікування пухлин. Результати опублікували, тож наукові товариства можуть користатися цією інформацією.  

У Хорватії та Польщі я представляв проєкти на тему хімії. Зокрема, про сонячні панелі. Ми з моїми науковими керівниками з Львівського політехнічного університету намагалися зробити менш дорогим виробництво напівпровідникових плівок до сонячних панелей. Це дасть можливість зробити виробництво не таким дорогим. Тож більше людей зможе купити собі ці панелі та покращити екологію.

Цікаво Люди, які кажуть, що мова не має значення, підігрують ворогу, – інтерв'ю з Павлом Вишебабою

Чи можливо створити ефективні ліки проти раку? 

Зараз є дуже багато різних сполук, які насправді дуже ефективні в лікуванні раку. Проблема в тому, що дуже багато людей дізнається про рак на пізніх стадіях. І в той момент дуже тяжко зупинити ракові новоутворення. Тому варто перевіряти своє здоров'я.

У Японії, наприклад, щороку навіть іноземні студенти проходять обов'язковий медогляд. Якщо знаходять проблему, відразу повідомляють, аби можна було почати лікування якомога швидше. А в Україні багато людей не бачить потреби робити такі огляди (УЗД, рентген тощо). Часто це причина виявлення раку на пізній стадії.

Загалом ситуація дуже залежить саме від типу раку. Є пухлини, що дуже швидко прогресують. Ми якраз займалися лімфомою. Лімфома – дуже небезпечний рак, що дуже швидко прогресує. Але є такі види раку, які прогресують протягом років. Є такі, які сьогодні набагато легше вилікувати. Можна підібрати людині специфічні препарати, аби вилікувати пухлину на третій чи четвертій стадії. А деякі, навіть якщо знайти їх на другій стадії, вилікувати буде вже складно. Тому ще раз наголошу: варто часто перевіряти своє здоров'я.

Чи вивчали ви тему забруднення повітря, ґрунтів внаслідок війни?

Я займався темою відновлення ґрунтів після нафтовмісних сполук: бензину, нафти, мастила. Це було на початку війни. Загалом ті ж танки та інші види важкої техніки значно шкодять ґрунтам, бо везуть дизельне пальне, мастило, яке потім йде в ґрунт. Є версії, що всі ці шкідливі речовини можуть згодом викликати у людей рак. Якщо ми на тій же звільненій частині Херсонщини згодом садитимемо кавуни, цілком імовірно, що ті кавуни будуть містити певний відсоток нафтопродуктів. Тому ми досліджували, як за допомогою різних рослин можна відновлювати такий ґрунт. 

Ми використовували таку рослину, як міскантус гігантський. Вона подібна на очерет, але любить менше вологи. І дуже добре вбирає саме нафтопродукти. Потім цю рослину можна використовувати як паливні брикети. Мої друзі використовували бактерії для того, аби очищувати водні середовища від нафти.

"Це велика можливість зрозуміти культуру інших національностей"

Як до вас, до речі, ставляться дорослі науковці та педагоги?

У Малій академії наук мені дуже пощастило з науковими керівниками. Вони для мене були завжди підтримкою, допомагали зрозуміти складні теми. У Міжнародній школі вчителі так само допомагають, пояснюють. Можна з ними запланувати якусь зустріч, і вони тобі пояснять те, що ти не розумієш. Викладачі тут звідусіль: з Ірландії, Туреччини, Філіппін, Південної Африки, Німеччини, Австралії тощо. Більшість проживає з нами в кампусі та підтримує порядок. Бо у нас о 21:30 вже комендантська година: мусимо бути в будинку. І вони це перевіряють. Тут насправді є велика можливість зрозуміти культуру інших національностей. І в мене не було б такого шансу, якби не ця стипендія.

Тому наголошу, що Мала академія наук – це дуже сильний інструмент та великий ресурс саме для молоді, для підлітків. У мене є друзі, які отримують після цього стипендію в Стенфордському університеті. Тож я б дуже заохочував саме підлітків долучатися до МАН, адже це неймовірні можливості та знайомства. І наголошу: наука – це не тільки про щось нудне. Просто треба знайти цікаву для себе сферу.

Дарій Кузьмінський / Фото хлопця, надане 24 Каналу

"На розвиток науки потрібні чималі інвестиції"

Які основні зміни варто було б втілити в українській науці?

В Україні зараз дуже сильно розвивається наука саме у сфері військової справи. Загалом у нашій країні не вистачає на науку та дослідження грошей. Це було і до війни. Я колись був в Японії, їздив у межах програми обміну від МАН, і зустрів на одній з лекцій українського викладача. Він працює нині в Японії, а раніше викладав у Київському політехнічному інституті. Ми запитали, чому він виїхав. Він відповів, що хотів у КПІ займатися наукою, але у наших вишах не вистачає на це коштів. Тому він побачив можливість викладати та працювати в Японії. Розповів, що тут у нього фінансування на суму 5 мільйонів євро на рік. За ці кошти може набрати команду, купити обладнання. І японці дали йому ці гроші, бо їм сподобалися його теми. В Україні це небачені суми. Тому, аби наука розвивалась настільки стрімко, як в Японії, потрібні інвестиції. І дуже-дуже великі інвестиції.

Чи зможе Україна отримати великі інвестиції з-за кордону на науку після війни, на вашу думку?

Я гадаю, що так. Ми вже у сфері військової науки дуже-дуже освічені, маємо значний ресурс. І це питання часу, коли зможемо продемонструвати свої здібності і в біології, і в хімії, і в медицині світові. Наших спеціалістів світ цінує, але потрібно про себе заявляти. Можливо, й сама держава зможе за якийсь час після відновлення інвестувати кошти у сферу науки.

Також важливо зберегти самих науковців, бо багато з них вже поїхало за кордон. Там і зарплата приваблива, і безпекова ситуація інша. І не можна їх звинувачувати, що вони їдуть. Чимало українських викладачів отримують міжнародне фінансування. А викладають для себе. Бо в Україні треба могти собі дозволити бути викладачем, як вони мені казали. Але я думаю, з часом це зміниться. Це один зі стимулів для мене, аби повернутися в Україну.

"Хочеться бачити свою країну такою, що процвітає"

Чи були у вас сумніви про те, чи варто повернутися в Україну?

У мене не було сумнівів, чи вертатися. У мене були сумніви, чи їхати в Японію. На початку війни мої батьки хотіли, щоб ми з моїми братами виїхали продовжити здобувати освіту у Європу. Адже тоді ми не знали, що буде далі та чи продовжимо навчання в Україні. Я відмовився. Навіть думав, чи варто взагалі подавати заявку на міжнародні проєкти, бо хотів навчатися в українському університеті. Але я все-таки вирішив спробувати. 

Зараз мене в Україну дуже тягне, це мій дім. Хочеться бачити свою країну такою, що процвітає. І мені дуже сумно, коли наші біженці кажуть, що ніколи не вернуться, і будують життя в інших країнах. Хоча розумію, що частина справді виїхала через складну безпекову ситуацію.

У мене є багато друзів за кордоном, які навчаються в школах в інших країнах. Їм подобається така освіта. Я не знаю, коли б я ще мав можливість пожити в Японії два роки, якби не навчання. Це дуже крутий досвід. Але нам треба буде відбудовувати нашу країну, докладати зусиль до того, щоб вона процвітала. Ми не можемо бути тільки спостерігачами. І навіть краще, що ми матимемо міжнародний досвід і повернемося вже з цінними знаннями. Це відкриває нові ідеї та перспективи, які я зможу реалізувати в Україні. Навпаки, це може бути перевагою – мати людей, які навчаються за кордоном. У мене тут є друзі з Оману, яким держава фінансує навчання. Їм потрібно лише вчитися, набути досвіду та повернутися назад на свою батьківщину.

Дарій Кузьмінський / Фото хлопця, надане 24 Каналу

"Головний проєкт – здобувати гарну освіту та повернутися в Україну"

Що ви б порадили українським хлопцям і дівчатам, які виїхали на навчання за кордон чи планують це зробити в час війни?

Це питання дуже особисте. Якщо вони завжди хотіли жити за кордоном, я не маю права їм щось казати. Міграція завжди буде. Але сумно, що люди виїжджають, бо є така можливість, і більше не вернуться. Я б заохочував підлітків, які поїхали вчитися за кордоном, повертатися в Україну. Бо тут для них буде набагато більше можливостей, щоб проявити себе, особливо після закінчення війни.

Чи ви думали вже, куди хочете вступати?

Я планую вступати в медичний університет. Ще не знаю, у який саме: чи в Україні, чи у Європі, чи у США. Мій головний проєкт сьогодні – це здобувати гарну освіту і повернутися в Україну, щоб втілити в життя всі свої ідеї та проєкти.