Більше не говоріть слово "чьолка": український відповідник значно красивіший
Джерело:
Тікток Марії СловолюбЧасто можна почути слово "чьолка", щоб описати зачіску. Але це поширена помилка серед українців.
У рубриці "Говори українською!" ми розповімо, чому не варто вживати слово "чьолка". Філолог української мови Марія Словолюб у своєму тіктоці назвала красивий відповідник, передає Освіта 24.
Дивіться також Не "в першу чергу": як сказати українською "в первую очередь"
Чим замінити слово "чолка"
У наших мовленнях залишилося ще немає русизмів. Але прагнемо їх позбуватися, бо українські слова значно красивіші та милозвучніші. Серед таких слів "чьолка", "чолка" чи "чілка".
Українським варіантом, який пропонує мовознавиця, є "чУбчик", "чубОк" чи "грИвка". Це пестливі варіанти слів "чуб" та "грива", які вказують на їх коротший варіант.
Що таке той "чубчик"
ЧУбчик, чубОк, чи грИвка – пасмо волосся, що спадає на чоло. Необов'язковий елемент чоловічої та жіночої зачіски. Часто, його стрижуть дітям. І чубчик може приховувати певні дефекти чола.
В історичному контексті зачіска з гривкою демонструвала статус у суспільстві, як у Стародавньому Єгипті чи Стародавньому Римі. Сьогодні – це атрибут самовизначення субкультури Емо.
Тож, давайте, наступного разу у перукаря попросимо доповнити зачіску не "чьолкою", а чубчиком чи гривкою!
Гарно то звучить в українській літературі
А ось кілька цитат з українських творів, у яких вжито слово як елемент зачіски і літературна словоформа:
- Волосся стригла коротко, не морочила собі голови зачісуванням, і тому була [Марина] переважно розпатлана – з чубчиком на лобі (Ю. Смолич).
- Шовковиста ковила викинула ніжні чубчики (І. Цюпа);
- До столу підійшов Борис Білецький. Невисокий на зріст, плечистий. У білій сорочці з розкритим коміром. На лоб спадає русяве пасемце чубчика (Д. Ткач)
- Оце чубчик стрижений, довгі ноги в черевичках на ґудзику, тоненька каблучка на пальці, сірий наїжачений погляд – саме т.е. (Н.Тисовська Три таємниці Великого озера)
- Якось шпачиха придивилася до свого діточка і помітила у найменшенького невеликого чубчика. Дуже здивувалися цьому пташки, бо чубаті шпаки – то дивина. Тож і назвали його Чубчиком (М. Магера, Чубчик)
- Слід зазначити, що звичай стригти дітей перед школою і залишити чубчик побутує і досі побутує в українців; очевидно, він частина давнього ритуалу, пов'язаного з початком навчання дитини та посвячення її в члени громади. (Д. Наливайко, Індоарійські таємниці України)
- Вони нахилялися над газетою так, що чорна гривка Раїсина лоскотала лісину о. Василеві (М. Коцюбинський).
Плекаймо мову!